Спадкування за дублікатом, репутація юрособи та інші позиції — огляд КЦС

Недійсним можна визнати лише свідоцтво про право на спадщину, а дублікат такого свідоцтва не має самостійного значення і сили правочину, лише дублює, відтворює зміст оригіналу свідоцтва.

На це звернув увагу Касаційний цивільний суд, змінивши мотивувальну частину постанови апеляційної інстанції у справі №395/838/20, інформує «Закон і Бізнес».

У цій справі спір стосувався визнання частково недійсним та скасування дубліката свідоцтва про право на спадщину за законом, скасування державної реєстрації, визнання права власності на обов’язкову частку у спадщині.

Рішенням районного суду, залишеним без змін постановою апеляційного суду, визнано недійсним дублікат свідоцтва про право на спадщину за законом, у частині 1/2 права на спадкування за законом частини земельної ділянки. Скасовано державну реєстрацію речових прав на підставі дубліката.

КЦС зазначив, що ст.1301 ЦК встановлено, що свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом. Натомість дублікат свідоцтва не має самостійного значення і сили правочину, його видання не встановлює, не змінює і не припиняє цивільних прав та обов’язків.

Таким чином, у цивільному законодавстві не передбачено можливості визнання недійсним дубліката свідоцтва про право на спадщину за позовом заінтересованої особи в судовому порядку.

Крім цієї справи, в огляд практики КЦС за грудень 2023 року включено низку інших правових позицій.

Так, у спорах, щодо захисту честі, гідності і ділової репутації акцентовано, що з метою захисту свого особистого немайнового права, у тому числі права на ділову репутацію, юридична особа може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності інформації в порядку окремого провадження на підставі абз.3 ч.4 ст.277 ЦК, якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, достовірно невідома.

У спорах, що виникають з питань захисту права власності, зазначено, що передання власником у користування іншій особі транспортного засобу не вважається його вибуттям поза його волею в розумінні положень п.3 ч.1 ст.388 ЦК. Власник речі (у цьому випадку – автомобіля) повинен нести ризик обрання контрагента, який може своєю недобросовісною поведінкою позбавити його права на витребування своєї речі.

У спорах, що виникають із сімейних правовідносин, констатовано, що передбачена чч.4 та 5 ст.19 СК обов’язковість висновку органу опіки та піклування у певних категоріях цивільних справ не може абсолютизуватися. Тому неможливість надати органом опіки та піклування висновку в таких справах, зокрема, у зв’язку з перебуванням дитини за межами країни, перебуванням дитини на непідконтрольній території, неможливості встановити місце фактичного перебування дитини з одним із батьків тощо, не означає неможливості розгляду та вирішення спору судом.

Закон і Бізнес