Продовжити не можна закрити

Щодо строків досудового розслідування при об’єднанні «старих» та «нових» проваджень

Закінчення строку досудового розслідування призводить до певних, визначених КПК, наслідків. Проте подекуди у судів виникає неоднозначне розуміння порядку обчислення цих строків та повноважень щодо їх продовження.

Недопустимість досудового розслідування поза межами строку

Згідно з ч.1 ст.219 КПК «строк досудового розслідування обчислюється з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань або винесення постанови про початок досудового розслідування у порядку, встановленому ст.615 цього кодексу, до дня звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності, клопотанням про закриття кримінального провадження або до дня ухвалення рішення про закриття кримінального провадження».

Відповідно до п.5 ч.1 ст.3 КПК «досудове розслідування — стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, клопотання про закриття кримінального провадження».

Відповідно до вимог ч.1 ст.116 КПК «Процесуальні дії мають виконуватися у встановлені цим кодексом строки», та відповідно до ч.2 ст.113 КПК: «Будь-яка процесуальна дія або сукупність дій під час кримінального провадження мають бути виконані… в будь-якому разі не пізніше граничного строку, визначеного відповідним положенням цього кодексу».

Закінчення строку досудового розслідування призводить до певних наслідків, а саме: згідно з п.10 ч.1 ст.284 КПК «кримінальне провадження закривається в разі, якщо… після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, визначений ст.219 цього кодексу, крім випадку повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти життя та здоров’я особи. Слідчий, дізнавач, прокурор зобов’язані закрити кримінальне провадження також у разі, коли строк досудового розслідування, визначений ст.219 цього кодексу, закінчився та жодній особі не було повідомлено про підозру».

Застосування ч.8 ст.615 КПК

«У кримінальних провадженнях, в яких з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР та на дату введення воєнного стану жодній особі не повідомлено про підозру, строк від дати введення воєнного стану до дати його припинення чи скасування не включається до загальних строків, передбачених ч.2 ст.219 цього кодексу».

Згідно з ухвалою Апеляційної палати ВАКС від 15.02.2023 у справі №991/6076/22: «Доводи прокурора про відсутність необхідності продовжувати строки досудового розслідування (первісного) кримінального провадження, оскільки з нього було виділено матеріали стосовно підозрюваних осіб в інше провадження, є не обґрунтованими, так як наявність вказаних обставин не свідчить про не набуття особами статусу підозрюваних саме в (первісному) кримінальному провадженні, та не є підставою для невиконання вимог ст.294 КПК на підставі ч.8 ст.615 КПК.

Тобто, якщо матеріали щодо осіб, яким повідомлено про підозру, виділяються з первісного кримінального провадження в інше (навіть до введення воєнного стану), це не є підставою для невиконання у первісному кримінальному проваджені вимог ст.294 КПК на підставі ч.8 ст.615 КПК, так як виділення матеріалів не свідчить про не набуття особами статусу підозрюваних саме в (первісному) кримінальному провадженні.

Об’єднання «старих» та «нових» проваджень

Положення та норми закону від 03.10.2017 №2147-VIII не регулюють та не визначають дію норм кримінального процесуального законодавства, яке було чинне до 16.03.2018, у багатоепізодних кримінальних провадженнях, частину яких розпочато до, а частину — після 16.03.2018.

У п.4 §2 розд.4 закону №2147-VIII зазначено: «Підпункти 11—27, 45 п.7 §1 цього розділу вводяться в дію через три місяці після набрання чинності цим законом, не мають зворотної дії в часі та застосовуються до справ, по яким відомості про кримінальне правопорушення, внесені в ЄРДР після введення в дію цих змін». Тобто, як вказано вище, закон регулює застосування своїх приписів до кримінальних проваджень, внесених до ЄРДР після 16.03.2018, та не встановлює порядок дій, якщо вказані провадження потім об’єднані зі «старим» провадженням, внесеним до ЄРДР до цієї дати.

Крім того, зазначений закон чітко встановлює, що не має зворотної дії в часі та застосовується до справ, по яким відомості про кримінальне правопорушення внесені в ЄРДР після введення в дію цих змін.

Відповідно до ч.1 ст.5 КПК «процесуальна дія проводиться, а процесуальна рішення приймається згідно з положеннями цього кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення».

Згідно з ч.6 ст.9 КПК «у випадках, коли положення цього кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження визначені ч.1 ст.7 цього кодексу».

Відповідно до ст.62 Конституції «усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь». Відповідно до положень ст.58 Конституції «закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи».

Згідно з вимогами ст.7 КПК «зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відноситься принцип законності (ст. 9 КПК)».

Зазначена правова позиція, щодо обов'язковості застосування загальних положень кримінального провадження у разі неоднозначного регулювання окремих положень КПК викладена у постанові ВС від 31.05.2018 у справі №761/26927/17:

«оскільки ст.394 КПК не врегульовано питання кримінального провадження у випадку, якщо вироком на підставі угоди порушуються права іншої особи, яка не є учасником цього кримінального провадження, суд, вирішуючи питання захисту порушених прав такої особи, згідно з приписами ч.6 ст.9 цього кодексу повинен звертатися до загальних норм кримінального процесуального закону і застосовувати загальні засади кримінального провадження, закріплені у ч.1 ст.7 КПК».

Тобто, належним суб'єктом продовження строків досудового розслідування після введення в дію положень закону №2147-VIII у багатоепізодних кримінальних провадженнях, частина з яких було розпочато до, а частина — після 16.03.2018, є слідчий суддя.

На підтвердження зазначеної позиції також свідчить правова колізія, яка виникла з набранням чинності закону №2617-VIII, який діє з 01.07.2020. Закон вніс відповідні зміни у КПК, а саме було по новому викладено чч.1, 2, 3 та 4 ст.219 КПК, та чч.1, 2 і 3 ст.294 КПК.

У законі №2617-VIII, на відміну від закону №2147-VIII, немає таких «Прикінцевих положень», де б було зазначено, що відповідні зміни застосовуються лише до справ, в яких відомості про кримінальне правопорушення внесені в ЄРДР після 16.03.2018. Навпаки, у законі №2617-VIII у ч.5 «Прикінцевих та перехідних положень» зазначено: «до приведення у відповідність із цим законом законодавчі та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому закону». Тобто обов’язок не застосовувати нову редакцію ст.219 та ст.294 КПК до «старих» проваджень скасовано взагалі.

Також зазначимо, що застосування до об’єднаних «старих» та «нових» кримінальних проваджень старих норм КПК було б штучним запобіганням судовому контролю за кримінальними провадженнями, внесеними до ЄРДР після 16.03.2018. А це було б істотним порушенням вимог КПК через нездійснення судового контролю.

До аналогічної думки дійшов Касаційний кримінальний суд (постанова від 23.04.2020 у справі №310/9496/19), що належним суб'єктом продовження строків досудового розслідування після введення в дію положень закону №2147-VIII є слідчий суддя незалежно від того, що кримінальні провадження, внесені до ЄРДР після 15.03.2018, були об’єднані з кримінальним провадженням, розпочатим до цієї дати:

«Доводи касаційної скарги захисника щодо неправильного застосування слідчим суддею п.2 ч.2 ст.294 КПК (в редакції закону від 14.10.2014 №1697-VІІ) під час розгляду клопотання слідчого про продовження строку досудового розслідування, поданого в рамках кримінального провадження №*, відомості по якому внесені в ЄРДР 24.01.2014, тобто до набрання чинності закону №2147-VІІІ, яким надано право слідчому судді на розгляд клопотань про продовження строку досудового розслідування до шести місяців, та які не мають зворотної дії в часі й застосовуються до справ, по яким відомості про кримінальне правопорушення внесені в ЄРДР після введення в дію цих змін, тобто після 15.03.2018, є безпідставними. Як вбачається з матеріалів провадження до клопотання слідчого, погодженого першим заступником прокурора Запорізької області, про продовження строку досудового розслідування у кримінальному провадженні №** додано витяг з ЄРДР на 9 аркушах, зі змісту якого видно, що відомості щодо 9 кримінальних правопорушень, які розслідуються в рамках одного (об’єднаного) кримінального провадження, внесені до ЄРДР в період з 05.04.2018 до 05.12.2019, тобто після 15.03.2018. Тому доводи скарги щодо виключних повноважень у цьому кримінальному провадженні на продовження строку досудового розслідування керівника регіональної прокуратури або його першого заступника чи заступника, а не слідчого судді, не ґрунтуються на вимогах закону».

Таку саму правову позицію висловили ККС у постанові від 26.05.2021 у справі №199/4574/20, а також АП ВАКС в ухвалах від 15.02.2023 у справі №991/6076/22, від 15.03.2023 у справі №991/1466/22, від 24.04.2023 у справі №991/6077/22, від 08.09.2022 у справі №991/878/22, слідчий суддя ВАКС в ухвалі від 09.09.2023 у справі N 991/7915/23.

Також відмітимо, що, виконуючи приписи ст.442 КПК, об'єднана палата ККС у постанові від 31.10.2022 у справі №753/12578/19 зробила висновок про те, як саме повинна застосовуватися ст.294 КПК в об’єднаних провадженнях:

«Продовження строків досудового розслідування здійснюється слідчим суддею в межах повноважень, визначених положеннями законів №№2147-VIII і 2617-VIII, у кримінальних провадженнях, внесених до ЄРДР з 15.03.2018 і які були об'єднані з кримінальним провадженням, розпочатим до цієї дати».

«Стійке переконання» та поняття «сумлінних дій»

Є звісно і такі випадки, коли суди приходять до іншої думки. Обґрунтовуючи свою думку, вони, частіше за все, висловлюють щось на кшталт ухвали від 19.12.2022 у справі №991/7537/21. Вона, зокрема, мотивована таким: «колегія суддів має стійке переконання щодо неприпустимості зворотної дії в часі змін до КПК, внесених законом №2147-VIII, з огляду на однозначне положення п.4 §2 «Прикінцевих положень» цього закону. Отже, ці зміни не повинні застосовуватися до кримінальних проваджень, відомості про які внесені до ЄРДР до 15.03.2018».

Або як в ухвалі від 19.01.2023 у справі №991/6004/21: «на час прийняття рішень прокурором його дії підпадали під поняття «сумлінних дій», оскільки прокурор не знав та не міг знати, що вчиняє дії всупереч положенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також ст.58 Конституції, стст.5, 8, 9 КПК та приписів закону №2147-VIII; на час продовження строку досудового розслідування прокурором не існувало практики вищої судової інстанції, яка б надавала відповідь на питання, який суб'єкт уповноважений на продовження строку досудового розслідування у справі, відомості по якій внесені до набуття чинності законом №2147-VIII, об'єднаній з іншими кримінальними провадженнями, відомості в яких внесені після набуття ним чинності».

На мій погляд, «стійке переконання» та поняття «сумлінних дій», до якого входить твердження, що прокурор не знав та не міг знати конвенцію та КПК, є дуже слабкими аргументами на користь протилежної думки.

Закон і Бізнес