Дисбаланс на користь кредиторів

Забезпечення права на справедливий суд для осіб, що несуть субсидіарну відповідальність

Однією із актуальних проблем у господарському процесі є невизначеність на законодавчому рівні щодо чіткого розуміння обсягу процесуальної дієздатності осіб, які несуть субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями боржника у зв’язку з доведенням його до банкрутства.

Звужене коло суб’єктів оскарження

Серйозною практичною проблемою на сьогодні є неналежне законодавче врегулювання питання щодо можливості оскарження особами, на яких покладено субсидіарну відповідальність, затвердженого розміру кредиторських вимог. Неодноразові спроби суддів звужувати існуючий обсяг прав учасників судочинства разом з нездатністю законодавця сформувати узгоджену позицію призводять до спотворення змісту судочинства як такого.

Для визначення обсягу прав осіб, на яких покладено субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями боржника, виходитимемо з такого.

В силу особливостей справи про банкрутство, коло осіб, які мають право оскаржити судові рішення у справі про банкрутство, діючим законодавством звужено до учасників такої справи задля попередження необґрунтованого втручання інших осіб, які не є її учасниками.

Відповідно до ч.1 ст.17 ГПК учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов’язки, мають право на апеляційний перегляд справи, та у визначених законом випадках — на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до ст.1 КзПБ учасниками у справі про банкрутство є сторони, арбітражний керуючий, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника, а також у випадках, передбачених цим кодексом, інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов’язків яких існує спір.

У відповідних положеннях національного законодавства додатково не проводиться розмежування між категоріями осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов’язки.

Але судова практика свідчить, наприклад, про надання права на оскарження ухвали про відкриття справи про банкрутство навіть заставодержателем. Адже така ухвала має наслідком зміну порядку задоволення вимог заставодержателя майна боржника, у зв’язку з чим є судовим рішенням, яке ухвалене про права та інтереси цієї особи. (постанова судової палати з розгляду справ про банкрутство КГС від 16.07.2020 у справі №910/4475/19)

А у постанові КГС від 22.07.2020 у справі №904/4681/19 було встановлено таке: право на апеляційне оскарження судових рішень місцевого господарського суду мають учасники справи про банкрутство та інші, крім кредиторів, юридичні особи, а також державні та інші органи, в т.ч. контролюючі органи, які не є учасниками справи, але лише у випадку, якщо судове рішення, що оскаржується, безпосередньо вирішує питання про їх права та обов’язки.

Надалі розберемось, які ключові інтереси в процедурі банкрутства мають особи, що несуть субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями боржника у зв’язку з доведенням його до банкрутства.

Субсидіарні вимоги

За своєю суттю найбільшим інтересом є розмір субсидіарної вимоги. Він формується як різниця між сумою усіх вимог кредиторів і майнових активів (майно та майнові права) банкрута.

У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов’язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника — юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов’язаннями.

Субсидіарна відповідальність означає, що особи, на яких вона накладена, несуть додаткову цивільно-правову відповідальність разом з боржником відповідають за його зобов’язаннями у випадках, передбачених законом. Юридичною підставою для застосовування такої відповідальності є саме доведена вина вказаних осіб у доведенні підприємства до стану неплатоспроможності. Інші ж витрати, що виникають в процесі ліквідації, не мають стосунку до інтересів осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями боржника у зв’язку з доведенням його до банкрутства, адже такі витрати не можуть бути погашені за кошти цих осіб.

Це підтверджується і висновками Верховного Суду. Зокрема, у своїх постановах (від 20.03.2019 у справі №5024/980/2011, від 03.07.2018 у справі №904/10898/16, від 26.04.2018 у справі №29/5005/7371/2012) ВС наголосив, що суми, стягнені з осіб, які несуть субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями боржника, включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані тільки для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим законом.

Можливістю подання в межах справи про банкрутство заяви до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями боржника у зв’язку з доведенням його до банкрутства, наділений виключно ліквідатор банкрута. І саме на ліквідатора покладено виявлення наявності ознак доведення до банкрутства юридичної особи-боржника. Статус таких осіб у процесі законом не визначений.

Вина, що презюмується

Що ж визначається в рамках розгляду судом такої заяви ліквідатора?

Перш за все, суд має встановити наявність складу господарського правопорушення, що складається з: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; настання шкідливого результату такої поведінки (шкоди); причинного зв’язку між протиправною поведінкою і шкодою; вини особи, яка заподіяла шкоду. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення, за загальним правилом, виключає настання не тільки субсидіарної, а й будь-якої відповідальності.

При цьому, з урахуванням визначених господарсько-процесуальним законодавством презумпцій, принципів змагальності і диспозитивності судочинства, ліквідатор як позивач звільняється від обов’язку доказування саме вини відповідача у заподіянні шкоди. Така вина презюмується за наявності всіх інших складових правопорушення: 1) протиправна поведінка; 2) шкода та її розмір; 3) причинно-наслідковий зв’язок між протиправною поведінкою та шкодою.

Господарський суд же має самостійно встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази (постанова ВП ВС від 12.03.2019 у справі № 920/715/17, а також постанови ВС від 15.02.2022 у справі №927/219/20; від 14.09.2021 у справі №923/719/17; від 10.06.2021 у справі №5023/2837/11; від 22.04.2021 у справі №915/1624/16; від 10.03.2020 у справі №902/318/16; від 10.12.2020 у справі №922/1067/17).

Визначається наявність вини третіх осіб (засновників (учасників, акціонерів), інших осіб, у т.ч. керівників), і в разі, якщо особи не зможуть довести відсутність своєї вини, наслідком є покладення цивільно-правової відповідальності на таких осіб (вказане підтверджується правовими позиціями колегії суддів Касаційного господарського суду у складі: Жукова С.В. — головуючого, Погребняка В.Я., Пєскова В.Г., постанова від 02.09.2020 у справі №923/1494/15).

Отже, в межах розгляду судом заяви ліквідатора до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями боржника, відбувається покладення відповідальності на таких осіб, навіть у ще не зрозумілому для них обсязі.

Предмет інтересу особи, після того, як на неї буде покладено субсидіарну відповідальність, складає беззаперечно саме розмір грошових вимог, які буде змушена сплатити така особа. Саме розмір грошових вимог кредиторів визначає обсяг обов’язку особи, на яку покладено таку відповідальність. Однак, саме цей розмір встановлюється в межах розгляду справи про банкрутство.

Відтак, у процесі розгляду справи про банкрутство постають питання, що мають безпосередній вплив на права та інтереси третіх осіб, оскільки прийняті рішення у цій справі призводять до формування для останніх обсягу грошових зобов’язань перед кредиторами боржника та, як наслідок, зменшення розміру власного майна. Відтак, у процедурі банкрутства вирішуються питання, які прямо впливають на право власності у осіб, на яких покладено субсидіарну відповідальність.

Повністю зрозуміло, що особа, на яку покладено субсидіарну відповідальність у справі, зацікавлена у можливості оскаржити судове рішення у справі про банкрутство, зокрема в тому аспекті, що стосується розміру збитків кредиторів.

Тлумачення ЄСПЛ та КСУ

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, здійснюючи тлумачення положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, указав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване §1 ст.6 конвенції, повинно тлумачитись у світлі її преамбули, відповідна частина якої проголошує верховенство права частиною спільної спадщини Договірних Сторін.

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що особи повинні мати рівне право на доступ до правосуддя і однакові можливості для захисту своїх прав та інтересів.

Неодноразово застерігав судову гілку влади від порушення верховенства права через перешкоджання реалізації права особи на судовий захист і Конституційний Суд України:

«законодавчо визначений механізм реалізації права на судовий захист, що включає в себе, зокрема, право на апеляційний перегляд справи, є однією з конституційних гарантій реалізації інших прав і свобод, їх утвердження й захисту за допомогою правосуддя (рішення від 13.06.2019 №4-р/2019)»;

«приписи ст.8, ч.1 ст.55 Конституції України зобов’язують державу гарантувати на законодавчому рівні кожному можливість реалізації його права на судовий захист. Законодавець має встановити такий обсяг права осіб на судовий захист, який забезпечував би його дієву реалізацію, а відмова судів у реалізації такої можливості може призвести до порушення гарантованого Конституцією права на судовий захист» (рішення КСУ від 6.04.2022 №2-р(ІІ)/2022).

Яким же чином може бути досягнутий принцип верховенства права у контексті забезпечення особі, на яку покладено субсидіарну відповідальність, можливості реалізації його права на судовий захист?

Обов’язок без визначення його розміру

Необхідно пам’ятати, що, по-перше, при розгляді заяви судом про притягнення до субсидіарної відповідальності вина презюмується, а її відсутність повинна бути доведена відповідачем лише в тому випадку, якщо арбітражний керуючий (ліквідатор) у своїй заяві доведе, а суд встановить наявність складових цивільно-правового правопорушення — протиправна поведінка, реальна шкода, причинно-наслідковий зв’язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою. Причинно-наслідковий зв’язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов’язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об’єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди (постанови КГС від 20.10.2020 у справі №910/17533/19, від 21.04.2020 у справі №904/3189/19, від 10.12.2018 у справі №902/320/17).

Проте навіть у такому випадку, сторона відповідача не позбавлена права на захист, оскільки закріплена в ст.61 КзПБ та ст.41 закону про банкрутство правова презумпція субсидіарної відповідальності осіб, що притягуються до неї, є спростовною, оскільки передбачає можливість для цих осіб довести відсутність своєї вини у банкрутстві боржника та уникнути відповідальності (постанова КГС від 22.04.2021 у справі № 915/1624/16).

Водночас суди при вирішенні питання щодо вини (виду вини) суб’єкта субсидіарної відповідальності виходять з обов’язків та повноважень суб’єктів відповідальності стосовно боржника, покладених на них законом та/або статутом, враховуючи при цьому положення чч.1 та 3 ст.4 КзПБ (постанова колегії суддів КГС від 10.12.2020 у справі № 922/1067/17).

Вказане свідчить, що з самого початку потенційний суб’єкт субсидіарної відповідальності обтяжений необхідністю доказування своєї невинуватості, що, саме по собі, не суперечить принципам процесуального закону. Однак, по суті, наслідком розгляду такої заяви не є встановлення відповідальності особи у визначеному при розгляді цієї заяви судом розмірі, а лише встановлюється сам по собі обов’язок такої особи нести майнову відповідальність у розмірі, який буде встановлений у провадженні у справі про банкрутство.

Наведене в сукупності свідчить, що для того, аби був дотриманий принцип верховенства права при здійсненні правосуддя в процедурі банкрутства важливо не нехтувати забезпеченням особі, на яку покладено субсидіарну відповідальність, можливості реалізації його права на судовий захист. Така особа повинна мати реальну можливість захисту своїх інтересів у контексті оспорювання розміру кредиторських вимог, які, зрештою, і є предметом стягнення з суб’єкта субсидіарної відповідальності.

Перешкоджання реалізації права такої особи на судовий захист суперечило б принципу верховенства права, і безперечно б порушило принцип рівності сторін. Адже кредитор, як особа, що стягує заявлені нею кошти, має ряд чітко визначених процесуальним законодавством прав, які включають і широкі можливості реалізації права на оскарження рішень суду. Відтак, обов’язок держави — забезпечити рівні можливості відстоювати свої права й інтереси  як особі, яка стягує кошти (кредитор), так і особі, з якої такі кошти будуть стягнуті.

Доступ до правосуддя у розумінні ЄСПЛ

Для того, щоб в Україні не сформувалась негативна практика невиправданого позбавлення суб’єктів субсидіарної відповідальності права на доступ до правосуддя, розглянемо його розуміння в контексті рішень ЄСПЛ.

Як відомо, ст.6 Конвенції гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов’язків особи. Принцип справедливості судового розгляду в практиці  ЄСПЛ розуміється як сукупність ознак, серед яких — рівне право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового процесу, обґрунтованість судового розгляду. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя.

Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (див. рішення у справі «Bellet v. France», п.36).

Забезпечення «справедливого балансу» між сторонами: рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу і докази, в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента (п.33 рішення у справі «Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands»).

Законодавство повинно забезпечувати певний рівень юридичного захисту проти свавільного втручання з боку державних органів. Існування конкретних процесуальних гарантій є у цьому контексті необхідним. Те, які саме гарантії вимагатимуться, певною мірою залежатиме від характеру та масштабів зазначеного втручання (див. п.46 рішення у справі «P.G. and J.Н. v. the United Kingdom»).

Принцип «рівності сторін» є складовою більш широкого розуміння поняття справедливого судового розгляду. Умова «рівності сторін» у розумінні «справедливого балансу» між сторонами фактично застосовується як у цивільних, так і у кримінальних провадженнях (див. п.44 рішення у справі «Feldbrugge v. the Netherlands»). Забезпечення «справедливого балансу» між сторонами: рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу і докази, в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента.

Забезпечення «справедливого балансу»

Враховуючи таку практику ЄСПЛ в контексті порушеного питання варто виходити з такого. У певний момент, після покладення субсидіарної відповідальності на третіх осіб, їх роль в процесі стає не менш ключовою, ніж інших учасників у справі, адже вони набувають обов’язків боржника. Втручанням в їх права є покладення фінансового тягаря з відшкодування збитків кредиторам. Саме тому, такі особи — суб’єкти субсидіарної відповідальності — повинні мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання в їхні права.

Відзначимо і той факт, що особи, на яких ухвалою суду покладається субсидіарна відповідальність, вступають у справу на етапі, коли кредиторські вимоги вже заявлені та визнані судом, а ліквідатором товариства встановлено факт недостатності майна та активів боржника-банкрута для покриття всіх його зобов’язань. Тому для суб’єктів субсидіарної відповідальності єдиним дієвим механізмом захисту свої інтересів може бути апеляційне оскарження ухвали суду, якою затверджено вимоги конкретного кредитора та їх розмір.

В іншому ж випадку, порушується баланс інтересів та рівність учасників справи щодо механізмів захисту. Адже сторона позивача в особі ліквідатора товариства має на своєму боці беззаперечний аргумент — законне рішення суду, яке встановлює розмір кредиторських вимог. Натомість сторона відповідача де факто позбавлена можливості навести свої доводи та докази, які можуть або повністю спростувати кредиторські вимоги, або суттєво зменшити їх розмір.

Забезпечення «справедливого балансу» між сторонами у справі про банкрутство і суб’єктами субсидіарної відповідальності є обов’язком держави. Спосіб, яким такий баланс може бути досягнуто, також віддається на розсуд держави  і повинен залежати від характеру та масштабів зазначеного втручання. Спосіб усунення перешкод у реалізації права на доступ до суду не має принципового значення для ЄСПЛ і, очевидно, може досягатись через встановлення чітких законодавчих вимог або формування відповідної прецедентної практики.

Підтвердження права на апеляцію

Постановою КГС від 09.09.2020 у справі №908/2805/19 (у складі колегії суддів Огородніка К.М. — головуючого, Жукова С.В., Пєскова В.Г.) розглядалось питання щодо статусу заявника апеляційної скарги та, відповідно, наявності у нього права на апеляційне оскарження постанови про визнання боржника банкрутом.

Судом було встановлено, що особи, які не брали участі у справі також мають право подавати апеляційні скарги на таке рішення суду нарівні з іншими учасниками. Обов’язковою умовою для наявності такого права є вирішення судом у справі питання про їхні права, інтереси та (або) обов’язки. У такому разі особа, яка не брала участі у справі, має довести наявність у неї такого права, обґрунтувавши наявність трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) права, (2) інтереси та (3) обов’язки. У свою чергу суд має з’ясувати, чи буде у зв’язку з прийняттям судового рішення з цієї справи таку особу наділено новими правами або покладено на неї нові обов’язки, або змінено її наявні права та/або обов’язки, або позбавлено певних прав та/або обов’язків у майбутньому, або ж це рішення матиме вплив на інтереси скаржника тощо.

Також Судом встановлено, що судове рішення, яке оскаржується незалученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов’язків цієї особи. Тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції, є скаржник, або міститься судження про права та обов’язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

У справі про банкрутство учасники поділяються на дві групи: визначені учасниками за законом (абз.15 ст.1 закону про банкрутство, абз.23 ст.1 КзПБ) та особи, які стали учасниками справи в процесі провадження (у випадках, передбачених цим законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство (ст.1 закону про банкрутство); інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов’язків яких існує спір (ст.1 КзПБ).

Як бачимо, суб’єкти субсидіарної відповідальності мають повну можливість довести суду, що вони, як особи, які не брали участі у справі, мають наслідком вирішення судом питання про їх  права, інтереси та обов’язки. Відповідно, вони повинні мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у їх права.

Висновки

З огляду на викладені міркування доходимо до висновку, що чинні положення національного законодавства не визначають з достатньою чіткістю межі та спосіб здійснення суб’єктом субсидіарної відповідальності захисту своїх інтересів при розгляді справи про банкрутство.

Питання усунення прогалин під час застосування нормативно-правових актів призводить до суперечливої практики правозастосування і, як наслідок, до численних порушень прав та свобод громадян. Однак з метою попередження дисбалансу, що завдає шкоду суб’єктам субсидіарної відповідальності, слід звертати увагу на правові позиції колегій суддів КГС, а також на прецедентну практику ЄСПЛ.

Застосування вказаних джерел, та практичне втілення принципу верховенства права з метою уникнення свавілля та зловживань при здійсненні правосуддя уможливить національним судам здійснювати справедливий захист у справах про банкрутства осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями боржника у зв’язку з доведенням його до банкрутства. І в цьому контексті особа, на яку покладено субсидіарну відповідальність, повинна мати можливість оскаржити судове рішення у справі про банкрутство, зокрема в тому аспекті, що стосується розміру збитків кредиторів.

Закон і Бізнес