Що може доводити боргова розписка без підпису — позиція ВС

Підпис є невід’ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

На цьому наголосив Касаційний цивільний суд, залишаючи в силі рішення суду першої інстанції у справі №756/14871/20, повідомляє «Закон і Бізнес».

Суди встановили, що Особа 2 власноручно написала розписку про отримання нею від Особи 1 у борг 150 тис. грн. та зобов’язання їх повернути у певну дату. Зазначено, що при передачі коштів були присутні 3 свідки. Проте ця розписка не містить підпису позичальника, дати її складення, а також підписів свідків.

Згодом між Особою 1 та Особою 2 укладений договір викупу автомобіля марки «Chevrolet Malibu».

Рішенням місцевого суду у задоволенні позову Особи 1 про стягнення боргу, 3% річних та інфляційних втрат відмовлено. Скасовуючи це та ухвалюючи нове — про задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки Особа 2 визнала факт написання нею боргової розписки, то відсутність її підпису та дати її складання не дає підстав для висновку про відсутність у неї зобов’язань щодо повернення коштів, оскільки розписка містить конкретну дату виконання зобов’язань.

Своєю чергою, КЦС нагадав, що у постанові ВС від 22.02.2023 у справі №638/5333/19 зазначено, що: «згідно зі ст.1047 ЦК договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, — незалежно від суми. Стаття 207 ЦК встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Згідно з ч.1 цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами)».

Крім того, у постанові Верховного Суду від 09.10.2018 у справі №924/1096/17, на яку посилається заявниця у касаційній скарзі, зазначено, що: «договір позики є класичним прикладом реального договору, про що свідчить положення абз.2 ч.1 ст.1046 ЦК. Така норма сформульована імперативно. Окрім того, із дефініції даного договору, яка закріплена в абз.1 ч.1 ст.1046 ЦК, можна зробити висновок, що оскільки позика спрямована до обов’язку повернути взяте в позику, то немає позики там, де не було заздалегідь взято в позику, тому що тоді не може бути мови про повернення».

З огляду на це, КЦС зробив висновок, що відсутність у борговій розписці підпису позичальника, як невід’ємного елементу письмової форми договору, який підтверджує наміри та волевиявлення учасників правочину, дає підстави для висновку про недоведеність позивачем як укладення договору позики, так і виконання договору позики. А отже, й обов’язку відповідача щодо повернення коштів.

Закон і Бізнес