«Побиті горшки» та їх наслідки

Як правильно кваліфікувати систематичність порушень у справах про домашнє насильство?

Кожна сім’я б’є свої горшки на шляху до взаєморозуміння, й це нормально. Втім, не в кожному домі ці горшки б’ються у фразеологічному сенсі. Як правило, домашнє насильство стає відправною точкою, коли вже не «стерпиться» і не «злюбиться».

Не особисте, а суспільне

У Вищій школі адвокатури відбувся вебінар, присвячений застосуванню положень Кримінального кодексу та Кримінального процесуального кодексу стосовно кримінальних правопорушень, пов’язаних із насильством.

Лектор заходу — д.ю.н., професор, заслужений юрист України Ірина Гловюк зазначила, що не дивлячись на те, що ратифіковано Стамбульську конвенцію, проблема домашнього насильства залишається доволі поширеною в Україні. Зокрема йдеться про недооцінку важливості і потреби протидіяти проблемі домашнього насильства.

Досі існує стереотип, що такі випадки «особиста справа». Спікер зазначила, що саме з таким підходом в Україні ще боротись і боротись. За статистикою останніх років, у 2021 році за ст.126¹ КК було винесено 1498 вироків, а у 2022-му — 962. І хоча за статистикою вироків стало менше, самих випадків домашнього насильства не поменшало. На такі показники, перш за все, впливає воєнний стан, і як наслідок велика міграція жінок за кордон (статистично найбільше потерпають від домашнього насильства саме жінки). Водночас дотепер існують різночитання щодо кваліфікації за ст.126¹ КК, а шансів на те, що насильник, який одного разу вже вчинив домашнє насильство, порозумнішає, майже немає.

Практика Європейського суду з прав людини стосовно протидії домашньому насильству є доволі обширною. Особливу увагу І.Гловюк порадила звернути на найбільш популярну та згадувану справу «Opuz v. Turkey», в якій зять вбив тещу.

Протягом багатьох років чоловік систематично погрожував та вчиняв насильство по відношенню до дружини та тещі. Втім його не було притягнуто до відповідальності, оскільки жінки подавали заяви до поліції, а згодом забирали їх під тиском кривдника. Але ж ніхто не цікавився, чому вони це роблять.

Пізніше із чоловіка все ж стягнули штраф за побиття дружини, але коли вона з матір’ю намагалися переїхати у більш безпечне місце, чоловік вбив тещу. Та й на цьому дружина не залишилась у спокої. Бо після засудження чоловіка до довічного ув’язнення, його звільнили, очікуючи на розгляд апеляції. В цей час він продовжував погрожувати дружині.

У рішенні в цій справі ЄСПЛ нагадує про висновок, зроблений у справі, що стосувалась подібного сімейного насильства. Бо не може вважатися даремним втручання у те, що називають «приватною справою», якщо йдеться про позитивне зобов’язання держави гарантувати заявникам повагу до їхніх прав («Bevacqua і S. проти Болгарії»). Суд також нагадує, що втручання державних органів у приватне або сімейне життя може виявитись необхідним для захисту здоров’я або прав третіх осіб, а також, за певних обставин, задля запобігання кримінальним правопорушенням («K.A. і A.D. проти Бельгії»).

Проблемні аспекти

Також І.Гловюк звернула увагу на те, що формулювання, які застосовані у ст.126¹ КК, викликають певні складнощі у кваліфікації. Зокрема, йдеться про такі три групи проблем як:

визначення систематичності вчинення домашнього насильства;

недопустимість повторного притягнення до відповідальності за одне й те саме порушення;

розмежування з іншими діяннями, що теж вчинені в обстановці домашнього насильства.

Позицію стосовно систематичності Касаційний кримінальний суд висловив у справі №583/3295/19. Так, ККС зазначає, що словосполучення «систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства» описує діяння. Закінченим кримінальне правопорушення вважається з моменту вчинення хоча б однієї із трьох форм насильства (фізичного, психологічного чи економічного) втретє, у результаті чого настав хоча б один із вказаних в законі наслідків. При цьому не має значення, чи було відображено в адміністративному протоколі поліції, в обмежувальному приписі чи іншому документі факт перших двох актів насильства. Факт документування має значення для доказування систематичності, але не більше ніж інші передбачені законом докази.

Спікер також вказала на те, що захисники обвинувачених у даній категорії справ намагаються відстояти права своїх підзахисних спираючись на принцип «non bis in idem». Однак, постанова ККС у справі №583/3295/19 доводить те, що принцип не має такого універсального застосування, яким видається на перший погляд. Так, ККС скасував ухвалу апеляційного суду, звернувши увагу на те, що суд апеляційної інстанції при прийнятті рішення не зіставив фактичних обставин правопорушення в адміністративному та кримінальному провадженнях, не з’ясував наявність у даній конкретній справі умов, які не виключають подвійного провадження в рамках кримінального та адміністративного права, не врахував, що за фактом одного з епізодів домашнього насильства обвинувачений до адміністративної відповідальності не притягувався. Як наслідок, його систематичні дії призвели до психологічних страждань постраждалої та погіршення якості її життя, тобто до наслідків, які не охоплюються ст. 173-2 ч.2 Кодексу про адміністративні правопорушення.

В іншій справі (№236/2450/20) ККС вказав на те, що обов’язковою ознакою складу злочину за ст.126¹ КК є систематичність вчинення насильства, тобто повторюваність його епізодів протягом певного часу. На стороні обвинувачення лежить обов’язок довести цю складову, для чого вона може надати відповідні докази систематичності домашнього насильства, у тому числі, але не виключно, підтвердження притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ст.173² КпАП.

Таким чином, будь-які попередні епізоди домашнього насильства входять до предмету доказування обвинувачення за ст.126¹ КК і докази, що стосуються цих епізодів, є належними, оскільки стосуються обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Вагоме обвинувачення

Також І.Гловюк згадала про висновок об’єднаної палати ККС від 12.02.2020 у справі №453/225/19, за яким встановлена у п.7 ч.1 ст.284 КПК заборона закриття кримінального провадження поширюється на осіб, які вчинили злочин, пов’язаний із домашнім насильством, за умови, що слідчі органи пред’явили особі таке обвинувачення і вона мала можливість захищатися від нього. 

У цій же постанові ОП ККС вказала на таке: аналізуючи комплексний характер домашнього насильства та виходячи з тлумачення закону, до злочину, пов’язаного з домашнім насильством, на який поширюється заборона у п.7 ч.1 ст.284 КПК, слід відносити не тільки злочин, передбачений ст.126¹ КК, та злочин, що містить кваліфікуючу ознаку «вчинення злочину щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах», але й кримінальне правопорушення з ознаками діяння (дії або бездіяльність), поняття якого визначено у ст.1 закону №2229-VIII.

Втім, якщо сторона обвинувачення вважає, що суспільно небезпечне діяння пов’язано саме з домашнім насильством, вона про це обов’язково має зазначити у повідомленні про підозру, в обвинувальному акті, а на обґрунтування своєї позиції надати відповідні докази. Інакше підозрюваний (обвинувачений) буде позбавлений процесуальної можливості ефективно захищатися та спростувати висунуте обвинувачення.

Про те, що українська практика протидії домашньому насильству продовжує шкутильгати можна здогадатись не лише за статистикою вчинення таких правопорушень (яка до речі, ґрунтується виключно на задокументованих випадках), а й за судовою практикою, яка все ще далека від ідеалу та єдності. Підтвердженням цьому можуть бути рішення ЄСПЛ проти України. До прикладу, «Левчук проти України», «Івашків проти України», «М.М. та З.М. проти України».

Закон і Бізнес