Чому немає сенсу вимагати визнання заповіту нікчемним пояснив ВС

Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає.

На це звернув увагу Касаційний цивільний суд, змінивши мотивувальні частини попередніх рішень у справі №359/12165/14-ц, повідомляє «Закон і Бізнес».

У грудні 2014 року особа звернувся з позовом про визнання заповіту недійсним, визнання права власності на частку в праві власності на домоволодіння та земельні ділянки. Серед іншого, посилався на те, що на час складання заповіту його бабуся не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними, оскільки майже втратила зір. До того ж через онкологічне захворювання їй були призначені наркомісткі важкі препарати.

Суд першої інстанції у позові відмовив, оскільки позивач не надав докази, які б підтверджували, що його бабуся при складенні оспорюваного заповіту не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними. З цим погодилася й апеляційна інстанція.

Своєю чергою, КЦС зазначив: якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Нікчемний правочин (ч.2 ст.215 ЦК) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes).

Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/ набуття/ зміни/ встановлення/ припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто.

У цій справі позивач посилався на порушення вимог щодо форми та посвідчення заповіту, який складений особою, яка не мала на це права, що має наслідком його нікчемність (ч.1 ст.1257 ЦК). Зокрема вказував, що секретар сільської ради не була належним чином уповноважена на посвідчення заповіту.

Проте суди встановили, що оспорюваний заповіт особисто підписано заповідачем, а доводи позивача спростовуються установленими судами обставинами та дослідженими доказами. Тож відсутні підстави для кваліфікації заповітів як нікчемних.

Крім того, заповідач склала 3 заповіти. Тому навіть у випадку кваліфікації як нікчемних двох останніх, це не мало б наслідком відновлення права позивача на спадкування за законом.

Закон і Бізнес