Проголошення чи оголошення

Як визначаються строки апеляційного оскарження ухвал у кримінальному процесі?

Спроби ототожнення понять «оголошення» і «проголошення» для обчислення строків апеляційного оскарження стають лише джерелом проблем. Хоча для цього нема жодних підстав, за винятком схожості звучання цих слів. І це не складно прослідкувати з тексту КПК.

Позиція ОП ККС

За змістом ч.2 ст.395 Кримінального процесуального кодексу, апеляційна скарга, якщо інше не передбачено цим кодексом, може бути подана:

на вирок або ухвалу про застосування чи відмову в застосуванні примусових заходів медичного або виховного характеру — протягом 30 днів з дня їх проголошення (п.1);

на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, — протягом 5 днів з дня її оголошення (п.1¹);

на інші ухвали суду першої інстанції — протягом 7 днів з дня її оголошення (п.2);

на ухвалу слідчого судді — протягом 5 днів з дня її оголошення (п.3).

Об’єднана палата Касаційного кримінального суду в постанові від 27.05.2019 у справі №461/1434/18 сформулювала правовий висновок, згідно з яким у разі, коли слідчий суддя постановив ухвалу та оголосив її резолютивну частину в один день, а повний текст — в інший, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з дня оголошення резолютивної частини такої ухвали. Підстави тому ОП ККС вбачає у приписах ч.1 ст.376 КПК про те, що судове рішення проголошується негайно після виходу суду з нарадчої кімнати. Таким чином, дата оголошення судового рішення безпосередньо пов’язана з датою виходу суду з нарадчої кімнати, і саме з цієї дати, яка зазначається у вступній частині ухвали, розпочинається перебіг строку на апеляційне оскарження.

Відтоді аналогічні мотиви неодноразово звучали в судових рішеннях, у т.ч. Верховного Суду.

Вочевидь, за наведеного ОП ККС обґрунтування той самий спосіб визначення строків апеляційного оскарження має бути застосований до будь-якої ухвали з перелічених у ч.2 ст.395 КПК, а не тільки до ухвали слідчого судді.

Утім, наступні міркування змушують поставитися до висловлених думок критично.

Насамперед, видається слушним зауваження судді ККС Василя Огурецького в окремій думці у згаданій справі про те, що ст.376 КПК розмішена у КПК в розд.IV «Судове провадження у першій інстанції», чим дії слідчого судді не є. Що ж до розділів ІІ «Заходи забезпечення кримінального провадження» і ІІІ «Досудове розслідування» КПК, то законодавець взагалі не передбачив можливості оголошення слідчим суддею не повного тексту ухвали, а тільки її резолютивної частини. Отже, ідея застосування приписів ст.376 КПК до ухвали слідчого судді виглядає сумнівною.

Водночас, варто зважити на іншу обставину: початком перебігу строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді є день «оголошення» такої ухвали (п.3 ч.2 ст.395 КПК). Тим часом як за змістом ч.1 ст.376 КПК з моментом виходу суду з нарадчої кімнати пов’язано «проголошення» судового рішення.

У названій постанові ОП ККС не розрізняє цих понять. Але чи дійсно вони є ідентичними?

Що оголошують, а що проголошують…

В юридичній літературі термін «проголошення» зазвичай означає декларування певного юридичного стану або наміру його досягти, твердої правової позиції з певного питання і має емоційне забарвлення урочистості. Натомість під «оголошенням» розуміється усне повідомлення змісту деякого документа або іншої інформації при нейтральному емоційному забарвленні (для порівняння — російською: провозглашение — оглашение).

Зазначені дії можуть як бути, так і не бути взаємопов’язані, збігатися у часі або передувати одна одній. Наприклад, державна незалежність України була проголошена Верховною Радою УРСР 24 серпня 1991 року — шляхом голосування за Акт проголошення незалежності України (а не шляхом виголошення промови). При цьому оголошення тексту зазначеного акта, вочевидь, передувало голосуванню.

Щодо Кримінального процесуального кодексу, то різниця у застосуванні термінів «оголошення» і «проголошення» простежується по всьому його тексту.

Так відповідно до положень кодексу «оголошені» можуть бути особисті записи, листи, зміст особистих телефонних розмов, телеграфних та інших повідомлень (ч.3 ст.27 КПК), показання, надані учасниками допиту на попередніх допитах (ч.5 ст.225 КПК), протоколи слідчих (розшукових) дій та інші долучені до матеріалів кримінального провадження документи (ч.1 ст.358 КПК), короткий виклад обвинувального акта (ч.2 ст.347 КПК), позовної заяви (ч.3 ст.347 КПК).

«Оголошення» також роблять з процедурних питань: про склад суду (ст.344 КПК), початок судового розгляду (ст.347 КПК), перерву в судовому засіданні (ст.72 КПК), вихід суду до нарадчої кімнати (ст.366 КПК). В деяких випадках «оголошення» робить не суд (суддя), а інша особа: про вхід суду до зали судового засідання і вихід суду із неї оголошує судовий розпорядник (п.2 ч.2 ст.74 КПК), ухвала про здійснення приводу оголошується особі, до якої він застосовується, особою, яка виконує ухвалу (ч.2 ст.143 КПК). В жодному з наведених прикладів термін «проголошення» не вживається і був би очевидно недоречним.

Натомість, вирок завжди «проголошується». При цьому передбачене ч.2 ст.376 КПК право суду виготовити повний текст судового рішення протягом п’яти діб з дня оголошення резолютивної частини й оголосити його пізніше на вироки не поширюється. Навіть в умовах дії воєнного стану, коли суд, проголошуючи вирок, вправі обмежитися його резолютивною частиною, повний текст такого вироку повинен бути складений і підписаний на момент проголошення і вручений учасникам судового провадження у день проголошення (ч.15 ст.615 КПК). Тобто у випадку завершення судового провадження вироком день проголошення останнього і день оголошення його повного тексту в будь-якому разі збігаються.

Що ж стосується судових рішень в іншій, ніж вирок формі (ухвали, постанови), то згідно з ч.1 ст.376 КПК судове рішення проголошується прилюдно негайно після виходу суду з нарадчої кімнати. Поза сумнівом, тут ідеться про судове рішення як юридичний факт, що відбувся у день «проголошення».

Тим часом, за змістом ч.2 ст.376 КПК якщо складання судового рішення у формі ухвали (постанови) вимагає значного часу, суд має право обмежитися складанням і оголошенням його резолютивної частини, яку підписують всі судді. Повний текст ухвали (постанови) повинен бути складений не пізніше 5 діб з дня оголошення резолютивної частини і оголошений учасникам судового провадження. Про час оголошення повного тексту ухвали (постанови) має бути зазначено у раніше складеній її резолютивній частині. Явно в даній нормі йдеться про доведення до відома учасників судового провадження змісту відповідного документа — і саме таке доведення до відома змісту документа названо «оголошенням».

Таким чином, порівняння диспозицій ч.1 і ч.2 ст.376 КПК свідчить, що «оголошення» і «проголошення» судового рішення у формі ухвали (постанови), на відміну від вироку, можуть відбутися в різні дні.

Обчислення строків на оскарження

Підтвердження такому висновку знайдемо й у цитованій ч.2 ст.395 КПК. Згідно з пп.1¹, 2, 3 цієї статті строки, що обчислюються з дня оголошення ухвали, становлять 5 або 7 днів. На противагу — строк, що обчислюється з дня проголошення ухвали, становить 30 днів (п.1).

Дана норма одночасно узгоджується, з одного боку, з положеннями ч.2 ст.376 КПК щодо 5-добового строку складання повного тексту відповідної ухвали, та, з іншого боку, з приписами ч.4 ст.395 КПК, згідно з якими протягом строку апеляційного оскарження матеріали кримінального провадження ніким не можуть бути витребувані із суду; у цей строк суд зобов’язаний надати учасникам судового провадження за їх клопотанням можливість ознайомитися з матеріалами кримінального провадження.

Тобто, незалежно від часу фактичного оголошення повного тексту відповідної ухвали, у разі обчислення 5 (7)-денного строку апеляційного оскарження від дня такого оголошення зацікавленій особі буде надано як розумний строк, так і доступ до матеріалів кримінального провадження, необхідні для якісної підготовки апеляційної скарги.

Якщо ж відраховувати 5 (7)-денний строк апеляційного оскарження від дня оголошення лише резолютивної частини відповідної ухвали («проголошення»), то під загрозою може опинитися право апеляційного оскарження як таке. Адже згідно з п.4 ч.2 ст.396 КПК особа, яка подає апеляційну скаргу, повинна обґрунтувати свої вимоги «із зазначенням того, у чому полягає незаконність чи необґрунтованість судового рішення».

Не маючи на руках повного тексту оскаржуваного ріщення, виконати таке неможливо. Але з огляду на 5-добовий строк складання такого тексту, який (строк) з урахуванням вихідних та святкових днів, завантаженості суддів і можливості їх перебування у нарадчій кімнатй, а також реалій сьогодення на кшталт повітряних тривог і відімкнення електрики легко перетворюється на семи- і більше добовий. Тож потенційний апелянт ризикує отримати предмет оскарження із заздалегідь пропущеним строком оскарження.

Крім того, апелянт на час підготовки скарги ризикує втратити доступ до матеріалів кримінального провадження внаслідок спливу строку їх зберігання у суді. Такі матеріали можуть опинитися, скажімо, у слідчого, який нікому не зобов’язаний їх надати на першу вимогу, а має 3 дні на самий лише розгляд відповідного клопотання. Нарешті, варто врахувати, що підготовка апеляційної скарги потребує часу, а право на відпочинок мають не тільки судді…

Пропозиція у таких випадках клопотати перед апеляційним судом про поновлення пропущеного строку в порядку ч.1 ст.117 КПК не може вважатися надійною гарантією забезпечення права на апеляційний перегляд справи (ст.129 Конституції). Тим більше, в умовах повної законодавчої невизначеності щодо алгоритму встановлення «достатнього» для підготовки апеляційної скарги строку.

Зокрема, суддя В.Огурецький у згаданій окремій думці наводить низку прикладів, коли суди відмовляли апелянтам у таких клопотаннях. (Для порівняння: там, де обчислення строку апеляційного оскарження передбачено з дня «проголошення» ухвали (п.1 ч.2 ст.395 КПК), кількаденна затримка на тлі 30-денного строку не матиме вирішального значення, як і доступ до матеріалів провадження буде забезпечено).

Однозначне прочитанння

Порівняльний аналіз норми, що розглядається, з аналогічними нормами інших процесуальних кодексів також вказує на помилковість правового висновку ОП ККС. Згідно з ч.1 ст.354 Цивільного процесуального кодексу, ч.1 ст.295 Кодексу адміністративного судочинства, ч.1 ст.256 Господарського процесуального кодексу якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, строк на його апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.

На обґрунтування своєї правової позиції ОП ККС наводить також практичні спостереження: що постановлення ухвали слідчим суддею не пов’язано з вирішенням справи по суті, а рівень складності скарг, які передаються на розгляд слідчим суддям, зазвичай не є таким, що потребує значного часу для складання ухвали щодо їх вирішення.

Ну, щодо «вирішення справи по суті», то тут, як то кажуть, є нюанси. Втім, хоч би й так — який же з того висновок? Що з (щонайменш) обмеженням права особи на апеляційне оскарження можна змиритися, бо таке ставатиметься «не надто часто»? А може: що слідчі судді насправді не потребують опції оголошувати свої ухвали частинами? Не випадково й КПК такого права їм не надає.

У підсумку бачимо, що приписи ч.2 ст.395 КПК щодо обчислення строків апеляційного оскарження «з дня оголошення» відповідної ухвали треба розуміти буквально: з дня оголошення ухвали, а не будь-якої її частини. Ці строки визначені кодексом цілком чітко, розумно й передбачувано і не потребують спроб їх прочитання крізь призму будь-яких інших норм КПК. Такі спроби є не рішенням, а джерелом проблем і ґрунтуються на ототожненні понять «оголошення» і «проголошення», для якого нема ані текстуальних, ані смислових, ані загальноправових, ані суто практичних підстав, за винятком схожості звучання цих слів.

Закон і Бізнес