Незатвердження меж історичного ареалу не позбавляє об’єкт статусу спадщини — ВС

Обов’язковість виконання вимог генерального плану населеного пункту, у складі якого виконано історико-містобудівний план із визначенням меж історичного ареалу, виникає в момент його затвердження.

На це звернув увагу Касаційний адміністративний суд у справі №640/8728/21, відступаючи від раніше сформульованої правової позиції, інформує «Закон і Бізнес».

Міністерство культури та інформаційної політики винесло приписи, якими зобов’язало товариства припинити реконструкцію будинку під багатоквартирний житловий будинок, що розташований у межах історичного ареалу. Адже роботи виконуються без відповідних погоджень і дозволів. Забудовники оскаржили ці приписи.

Суди попередніх інстанцій адміністративний позов задовольнили. З огляду на відсутність належним чином затверджених Міністерством культури меж історичного ареалу м.Києва, меж та режимів використання зон охорони у м.Києві вони вважали, що, відповідно, немає підстав для отримання дозволу від цього органу на проведення будівельних робіт на вказаних територіях. Суди взяли до уваги аналогічну правову позицію Верховного Суду, сформульовану в постанові від 27.02.2019 у справі №826/5755/17.

Проте судова палата КАС дослідила, що постановою КМУ від 26.07.2001 №878 затверджено Список історичних населених міст України (міста і селища міського типу), до якого внесено й м.Київ. На виконання цієї постанови Київська міська рада рішенням від 28.03.2002 №370/1804 затвердила Генеральний план міста Києва на період до 2020 року, в складі якого закріплений історико-містобудівний опорний план, де визначено межі історичного ареалу столиці.

Водночас Київрада не виконала вимоги абз.3 ч.3 ст.32 закону «Про охорону культурної спадщини» щодо затвердження Мінкультури меж і режимів використання історичного ареалу міста з об’єктивних причин. Адже постанова КМУ від 13.03.2002 №318, якою затверджувався Порядок визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, набрала чинності вже після затвердження Генплану м.Києва.

Крім того, постановою не вимагалося подання на погодження відповідним органам виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини вже існуючих і визначених науково-проектною документацією меж історичних ареалів, як і не встановлювалось строку для вчинення таких дій.

Відступаючи від попередньої правової позиції, КАС указав, що незатвердження науково-проектної документації з визначення меж історичного ареалу відповідно до ст. 32 закону «Про охорону культурної спадщини» не зумовлює автоматично нечинності генерального плану або його скасування, не нівелює вимоги законодавства стосовно обов’язковості цього документа і врахування його вимог під час провадження містобудівної діяльності.

Крім того, цей факт не може скасовувати закріпленого на нормативному рівні правового статусу відповідної території як об’єкта культурної спадщини, виводити її з-під державної охорони і порушувати баланс інтересів, досягнутий при затвердженні Генерального плану м.Києва, який є чинним і обов’язковим до виконання, надавати необґрунтовану перевагу приватним інтересам над громадським.

В межах справи, що розглядається, суди встановили, що забудовник мав отримати дозвіл Мінкультури на виконання робіт в історичній зоні, тому оскаржуваний припис Міністерства є законним.

Отже, КАС у задоволенні вимог позивачів відмовив.

Закон і Бізнес