Очікування адвоката біля зали судового засідання, час, який він витрачає на дорогу для участі в засіданні, є складовими правничої допомоги і підлягають компенсації нарівні з іншими витратами.
Про таку позицію Верховного Суду нагадала суддя Касаційного цивільного суду Ірина Литвиненко під час лекції для суддів місцевих загальних судів, інформує «Закон і Бізнес».
Під час лекції, що стосувалася актуальних питань застосування норм Цивільного процесуального кодексу за практикою ВС, вона, серед іншого, навела кілька рішень, які стосуються стягнення витрат на правничу допомогу.
Так, згадана правова позиція щодо стягнення витрат на правничу допомогу міститься у постанові КЦС від 10.08.2022 у справі №369/3817/19 та постанові Касаційного господарського суду від 27.01.2021 у справі №914/2173/19.
А у постанові ВП ВС від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 (як повідомляв «ЗіБ». — Прим. ред.) зроблено висновки щодо ступеня деталізації опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Крім того, у цій постанові зазначено, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе тільки на підставі клопотання іншої сторони в разі недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом і часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення – визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінюванні такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінювання, може призвести до порушення принципу верховенства права.
У разі встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
Також І.Литвиненко проаналізувала низку інших правових позицій, зокрема, щодо визначення юрисдикції спорів про відмову в наданні щомісячної адресної допомоги ВПО, про оскарження військовослужбовцями рішень, дій чи бездіяльності відомчих житлових комісій тощо.
Детальніше із цими правовими позиціями можна ознайомитися у презентації І.Литвиненко.
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!