Чи може суд самостійно визнати будинок таким, що втратив статус пам’ятки — ВС

Суб’єктом, уповноваженим на здійснення оцінки об’єкта культурної спадщини, є наукові (вчені) ради установ та організацій, діяльність яких пов’язана з охороною культурної спадщини.

На це звернув увагу Касаційний адміністративний суд, частково скасовуючи попередні рішення у справі №826/10888/18, інформує «Закон і Бізнес».

У цій справі приватне підприємство «Конвалія-нерухомість» просило скасувати включення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України міської садиби купця Дмитрієва Й.М. у столиці як пам’ятки архітектури місцевого значення.

Підприємство, відповідно до інвестиційного договору, укладеного ще 2010 року, відселило мешканців аварійного будинку за власний рахунок і викупило нежитлові приміщення для реалізації пізніше інвестиційного проекту (на конкурсних умовах) з реконструкції будинків під офісно-громадський комплекс із торговельними приміщеннями та підземним паркінгом. Але у 2015 році інвестор дізнався, що кілька будинків за цією адресою наказом Міністерства культури від 15.10.2014 №869 внесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України як пам’ятки архітектури місцевого значення.

ПП оскаржило цей наказ, і в 2015 році (у справі №826/6932/15) його позовні вимоги суди задовольнили частково, визнавши протиправним і скасувавши відповідний пункт наказу. Проте станом на 2017 рік судове рішення не було виконане.

Позивач вчергове звернувся із позовом до Міністерства культури та інформаційної політики, Департаменту охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації, Департаменту культури КМДА.

Суди першої та апеляційної інстанцій, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження, визнали наказ Мінкульту протиправним і зазначили, що процедура занесення садиби до Реєстру була порушена. Суд апеляційної інстанції також зазначив, що архітектурний ансамбль втратив свої складові елементи, тому не може бути предметом охорони й має бути виключений із реєстру.

Соєю чергою, КАС вказав, що саме собою порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його правомірності, крім випадків, прямо передбачених законом. Зважаючи на міркування розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти як вимоги не до самого акта, а до суб’єктів владних повноважень, уповноважених на його прийняття. Дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, спричинюють настання дефектних наслідків. Водночас не кожен дефект акта робить його неправомірним.

Стосовно ж процедурних порушень, то вони залежно від характеру можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, але в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його правомірність.

Отже, порушення такої процедури може бути підставою для скасування рішення суб’єкта владних повноважень лише за тієї умови, якщо воно вплинуло або могло вплинути на правильність рішення.

Щодо висновку апеляційного суду стосовно втрати садибою та її складовими ознак автентичності через аварійний стан, то колегія суддів звернула увагу на відсутність у суду спеціальних знань, а отже й повноважень для встановлення факту відповідності чи невідповідності житлового будинку цим критеріям.

Крім цього, суд першої інстанції, призначивши розгляд справи у спрощеному позовному провадженні, не взяв до уваги суспільний інтерес, статус зазначеної пам’ятки й на те, що збереження об’єктів культурної спадщини є пріоритетним конституційним завданням держави.

Закон і Бізнес