Хто може вимагати відновити зруйновану пам’ятку, вказав ВС

Належними позивачами у разі виникнення спору про відновлення пам’ятки є її власник або уповноважений ним орган; особа, яка набула права володіння, користування чи управління пам’яткою.

На це звернув увагу Касаційний цивільний суд, змінюючи мотивувальну частину рішення апеляційної інстанції у справі №759/20550/18, інформує «Закон і Бізнес».

Суд першої інстанції за позовом фізичної особи зобов’язав Головне управління розвідки Міністерства оборони відновити за власний рахунок зруйновану пам’ятку історії місцевого значення — дачний будинок В. ировича, нащадка старовинного козацького роду. Тут був санаторій для ветеранів Міноборони, але його зруйнували навесні 2008 року задля звільнення території під забудову.

Апеляційний суд скасував це рішення та відмовив у задоволенні позову. Адже архівні довідки, історичне дослідження роду не свідчать про наявність родинних зв’язків колишнього власника будинку й позивача. Крім того, на момент знесення будинок не належав до об’єктів культурної спадщини.

Своєю чергою КЦС зазначив, що юридичні і фізичні особи, які завдали шкоди пам’яткам, їхнім територіям, зобов’язані відновити пам’ятки та їхні території, а якщо відновлення неможливе — відшкодувати шкоду відповідно до закону (ч.3 ст.47 закону «Про охорону культурної спадщини»).

Передбачений цією нормою обов’язок осіб, які завдали шкоди пам’яткам, їх відновити є складовою процесу відшкодування шкоди. Належними позивачами у разі виникнення такого спору є визначені в чч.1 та 2 ст.47 цього закону суб’єкти права на таке відшкодування. Оскільки позивач не належить до таких суб’єктів, вона не має права вимагати відшкодування шкоди, у тому числі у спосіб зобов’язання відновити пам’ятку.

Водночас інший мотив висновку апеляційного суду, що належним позивачем за таким позовом є спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини, є помилковим.

Утім, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відновлення становища, яке існувало до порушення, що передбачено п.4 ч.2 ст.16 ЦК. З огляду на належне обґрунтування позивачки наявності інтересу до вказаного об’єкта культурної спадщини її вимоги щодо відновлення пам’ятки історії місцевого значення шляхом проведення заходів з її відбудови та відтворення первісного вигляду є вимогою про відновлення становища, яке існувало до порушення.

Вказаний будинок відповідним наказом Міністерства культури і туризму визнаний таким, що не підлягає занесенню до Державного реєстру нерухомих пам’яток України. А наказом Головного управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради  цей будинок виключено з Переліку щойно виявлених об’єктів культурної спадщини м. Києва. Розпорядженням Київської міської державної адміністрації дозволено знесення будівель, споруд та інженерних мереж, що підпадають під забудову згідно з актами на їх списання.

Після знесення, у вересні 2008 року наказом Міністерства культури і туризму будинок був занесений до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, хоча фактично на той момент його не існувало.

Отже, оскільки відповідач не є особою, яка порушила право (інтерес) позивачки щодо вказаного об’єкта культурної спадщини, колегія суддів погодилася з висновком апеляційного суду про відмову в позові саме з цієї підстави.

Закон і Бізнес