Акуратне вбивство

Важливою умовою має бути об’єктивна реальність небезпеки для життя інших сторонніх осіб, які перебувають на місці вчинення злочину.

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

24 січня 2013 року м.Київ №5-26кс12

Судова палата в кримінальних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого — Редьки А.І.,

суддів: Вус С.М., Гошовської Т.В., Гриціва М.І., Заголдного В.В., Канигіної Г.В., Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І., Косарєва В.І., Короткевича М.Є., Кузьменко О.Т., Пивовара В.Ф., Пошви Б.М., Скотаря А.М., Школярова В.Ф.,

за участю:

захисника засуджених Особи 1, прокурора начальника управління участі прокурорів у перегляді судових рішень у касаційному порядку та Верховним Судом Генеральної прокуратури Курапова М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу щодо Особи 2 та Особи 3 за заявами захисника Особи 1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати в кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10.07.2012,

ВСТАНОВИЛА:

Вироком Апеляційного суду Одеської області від 14.12.2009 засуджено:

Особу 3, Інформація 1, громадянина Російської Федерації, такого, що не має судимості,

за пп.5, 6, 11, 12 ч.2 ст.115 КК до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю,

за ч.1 ст.263 КК до позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ст.70 КК Особі 3 визначено остаточне покарання — довічне позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;

Особу 2, Інформація 2, громадянина Російської Федерації, такого, що не має судимості,

за пп.5, 6, 11, 12 ч.2 ст.115 КК до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю,

за ч.1 ст.263 КК до позбавлення волі на строк 4 роки,

за ч.1 ст.309 КК до позбавлення волі на строк 2 роки,

за ч.2 ст.358 КК до позбавлення волі на строк 3 роки,

за ч.3 ст.358 КК до обмеження волі на строк 2 роки,

за ч.5 ст.27 і ч.3 ст.364 КК до позбавлення волі на строк 5 років із конфіскацією всього майна, яке є його власністю,

за ч.5 ст.27 КК і ч.1 ст.366 КК до обмеження волі на строк 2 роки.

На підставі ст.70 КК Особі 2 визначено остаточне покарання — довічне позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Колегія суддів судової палати в кримінальних справах ВСС від 10.07.2012 вирок щодо Особи 2 змінила: рішення в частині засудження за ч.3 ст.358 КК, ч.5 ст.27 КК та ч.1 ст.366 КК скасувала й на підставі ст.49 КК звільнила його від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності, а справу закрила. У решті вирок залишено без змін.

Особу 2 та Особу 3 визнано винуватими в умисному вбивстві способом, небезпечним для життя багатьох осіб, з корисливих мотивів, на замовлення, за попередньою змовою групою осіб, учиненому за таких обставин.

У кінці лютого 2008 року особи, щодо яких матеріали кримінальної справи виділено в окреме провадження, замовили Особі 2 вбивство приватного підприємця Особи 4, який проживав у орендованій квартирі за Адресою 1. Тоді ж вони домовилися про залучення до вбивства як виконавця громадянина Російської Федерації Особу 3 та про винагороду в сумі $50000.

На початку березня 2008 року в розмові по телефону з Особою 2 Особа 3 погодився виконати вбивство Особи 4 на замовлення.

Тоді ж з ініціативи осіб, щодо яких матеріали справи виділено в окреме провадження, орендовано для проживання Особи 3 двокімнатну квартиру за Адресою 2; придбано 2 мобільних телефони, за допомогою яких Особа 2 та Особа 3 мали підтримувати зв’язок під час підготовки та вчинення злочину; через підставних осіб придбано автомобіль «ЗАЗ-110307», право на управління яким було надано Особі 2; передано останньому пістолет-кулемет «Скорпіон» калібру 7,65 мм з глушником і два магазини із 40 патронами, які той перевіз до орендованої квартири для Особи 3, куди останній приїхав 15.03.2008 для виконання вбивства Особи 4.

У процесі підготовки до злочину Особа 2 та Особа 3 упродовж 15—17.03.2008 неодноразово приїжджали до автостоянки, де Особа 4 паркував свій автомобіль; оглянули двір будинку за Адресою 1 й обрали його за місце вчинення злочину; в районі військового полігону біля смт. Чорноморське здійсненням ряду пострілів перевірили придатність до дії пістолета-кулемета «Скорпіон».

Увечері 17.03.2008 Особа 3 і Особа 2 автомобілем «Таврія» під керуванням останнього приїхали до будинку за Адресою 3 й стали чекати Особу 4. Як тільки той приїхав і попрямував у бік двору будинку за Адресою 1, Особа 3 із пістолетом-кулеметом «Скорпіон» увійшов у той же двір і біля гаражів став чекати Особу 4. Особа 2 за домовленістю з Особою 3 під’їхав автомобілем до перетину вул. Семінарської та пр. Шевченка, де очікував на Особу 3, щоб після вбивства разом утекти з місця події, і по мобільному телефону повідомив йому, що Особа 4 уже в дворі будинку за Адресою 1.

Особа 3, усвідомлюючи, що від його дій у громадському місці та обраного способу вбивства, який є небезпечним для життя багатьох осіб, можуть постраждати перехожі й сторонні особи, автоматичними чергами з пістолета-кулемета «Скорпіон» вистрілив у Особу 4. Від цих пострілів останній впав, а Особа 3 підійшов до нього й двічі вистрілив у голову.

Смерть Особи 4 настала внаслідок вогнепального кульового сліпого поранення голови з пошкодженням головного мозку.

Після цього Особа 3 із Особою 2 зникли з місця події, а згодом отримали від замовників суму винагороди.

Особа 2 та Особа 3 засуджені й за інші злочини, вчинені ними за обставин, зазначених у вироку, юридична оцінка яких у заявах не оспорюється.

У заявах про перегляд ухвали касаційної інстанції захисник Особи 1, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь, стверджує, що дії Особи 3 та Особи 2 неправильно кваліфіковано за п.5 ч.2 ст.115 КК, а дії Особи 2 неправильно розцінено як співвиконавство в умисному вбивстві, оскільки його роль полягала в пособництві цьому злочину, що зумовлює кваліфікацію його дій з посиланням на ч.5 ст.27 КК, і просить скасувати судові рішення щодо Особи 3 та Особи 2, а справу направити на новий судовий розгляд.

На обгрунтування заяв захисник долучив копію рішення колегії суддів Судової палати в кримінальних справах ВС від 8.08.2006, яким виключено з вироку Апеляційного суду м.Києва від 5.05.2006 кваліфікацію дій Особи 2 за п.5 ч.2 ст.115 КК. У цій справі колегія суддів дійшла висновку, що здійснення у під’їзді будинку з невеликої відстані з пістолета двох прицільних пострілів у Особу 3 і одного в Особу 4 за відсутності даних про реальність небезпеки для інших осіб не свідчить, що обраний спосіб умисного вбивства був небезпечний для життя багатьох осіб.

Як на приклад неоднакового застосування п.5 ч.2 ст.115 КК захисник Особи 1 посилається також на ухвалу колегії суддів Судової палати в кримінальних справах ВС від 15.04.2008 щодо Особи 1. Цим рішенням із вироку Апеляційного суду Одеської області від 26.12.2007 виключено зазначену кваліфікуючу ознаку з посиланням на відсутність даних про те, що обраний засудженою особою спосіб умисного вбивства всіх мешканців окремо розташованого будинку шляхом підпалу створював небезпеку для життя інших осіб.

Для порівняння неоднакового застосування норм кримінального закону щодо ролі співучасників та юридичної оцінки їх діянь захисник Особи 1 надав копію ухвали ВС від 27.02.2007 щодо Особи 3, в якій, на його думку, за аналогічних даному злочину обставин (епізод 4 від 17.05.99) констатується кваліфікація як пособника дій Особи 11, який не брав участі в безпосередньому позбавленні життя потерпілого.

Судова палата в кримінальних справах ВС, заслухавши доповідь судді, пояснення захисника про необхідність задоволення заяви з наведених у ній підстав, прокурора про відмову в задоволенні заяви у зв’язку з відсутністю неоднаковості в правозастосуванні, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи заяв, вважає, що вони підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.400-12 КПК 1960 року однією з підстав для перегляду ВС судових рішень, що набрали законної сили, є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь (крім питань призначення покарання, звільнення від покарання та від кримінальної відповідальності), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень.

Перегляд судових рішень із зазначеної підстави передбачає перевірку висновку застосування норми матеріального права судом касаційної інстанції у порівнянні з висновком, якого суд касаційної інстанції дійшов у порівнюваному рішенні.

Вирішуючи питання про наявність передбаченої п.1 ч.1 ст.400-12 КПК 1960 року підстави для перегляду судового рішення, Судова палата в кримінальних справах ВС виходить з установлених фактичних обставин, викладених у судових рішеннях, що набрали законної сили.

Згідно з ухвалою ВС від 8.08.2006 спосіб учинення Особою 2 замаху на умисне вбивство Особи 3 і Особи 4, який полягав у здійсненні прицільних пострілів із вогнепальної зброї з невеликої відстані в під’їзді будинку, розцінено не як небезпечний для життя багатьох осіб.

В оспореному рішенні встановлено, що Особа 3 здійснював постріли з пістолета-кулемета в дворі житлового будинку, тоді, коли на місці події сторонніх осіб не було, з повідомлення Особи 2 він достеменно знав, що до нього прямує саме потерпілий, стріляв у нього з невеликої відстані й фактично прицільно.

Порівняльний аналіз цих рішень касаційного суду свідчить про наявність у діях засуджених осіб подібних суспільно небезпечних діянь та про можливість перегляду оспореного рішення із зазначеної підстави.

Згідно з п.5 ч.2 ст.115 КК умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб, полягає в тому, що винувата особа, реалізуючи умисел на позбавлення життя потерпілого, усвідомлює, що застосовує спосіб вбивства, небезпечний для життя не тільки однієї конкретної людини. Важливою умовою для кваліфікації дій винної особи саме за цією ознакою умисного вбивства має бути об’єктивна реальність такої небезпеки для життя інших сторонніх осіб, які перебувають на місці вчинення злочину. Суб’єктивно ж винувата особа повинна усвідомлювати, що застосовує спосіб, який створює небезпеку для життя не лише тієї конкретної людини, яку вона хоче вбити, але й для іншої, хоча б однієї людини.

Реальність такої небезпечності способу вбивства повинна оцінюватися не абстрактно, а в конкретній обстановці вчинення злочину. Зокрема, в даному конкретному випадку для з’ясування наявності чи відсутності реальної небезпеки для життя інших осіб необхідно встановити факт перебування сторонніх осіб у місці, в напрямку якого здійснювалися постріли.

Наведене нормативне тлумачення кваліфікуючої ознаки умисного вбивства в зіставленні з встановленими судом фактичними обставинами діяння, вчиненого Особою 3 за попередньою змовою з Особою 2, а також правова оцінка касаційного суду в порівнюваному рішенні дають підстави стверджувати, що висновок касаційної інстанції про наявність у діях Особи 3 та Особи 2 кваліфікуючої ознаки, передбаченої п.5 ч.2 ст.115 КК, є неправильним і підлягає перегляду.

Стосовно заяви захисника Особи 1 в інтересах засудженого Особи 2, роль якого у вбивстві, на його думку, полягала в пособництві, що зумовлює кваліфікацію дій засудженого з посиланням на ч.5 ст.27 КК, то в її задоволенні слід відмовити.

В ухвалі ВС від 27.02.2007, яка, на думку захисника, переконує у відсутності в діях Особи 2 ознак співвиконавства, не міститься фактичних даних про вчинення Особою 11 суспільно небезпечного діяння, подібного до того, що інкриміноване Особі 2. Як видно з ухвали, ця особа вироком, який переглядався касаційною інстанцією, не засуджувалась і юридична оцінка його діянням не надавалась. За таких обставин лише згадка в ухвалі про те, що Особа 11 була пособником у злочині, не означає, що вона дійсно була таким співучасником злочину.

Зазначене, а також те, що захисник не надав інших судових рішень як прикладів неоднакового застосування норм кримінального закону, унеможливлює порівняння висновків оспореного рішення і рішення, на яке посилається захисник.

У заявах захисник Особи 1 просить скасувати й вирок Апеляційного суду Одеської області від 14.12.2009. Його прохання в цій частині задоволенню не підлягає, оскільки відповідно до п.1 ч.1 ст.400-12 КПК 1960 року предметом перегляду ВС є виключно рішення касаційного суду.

Установлену помилковість правових висновків суду касаційної інстанції не може бути усунуто за чинними правилами перегляду зазначеного рішення без втручання у вирок апеляційного суду. Тому за відсутності іншого законодавчо визначеного способу забезпечення виконання завдань кримінального судочинства Судова палата змушена застосувати найбільш прийнятний спосіб захисту порушеного права через відновлення касаційного перегляду, під час якого має бути усунуто зазначене неправильне застосування норми закону про кримінальну відповідальність.

При цьому скасуванню підлягає ухвала касаційного суду в повному обсязі, тобто стосовно Особи 3 і Особи 2 як в оспореній частині правозастосування, так і в тій частині, яка в заявах не оспорюється, за винятком рішення про звільнення Особи 2 від кримінальної відповідальності на підставі ст.49 КК. Це зумовлюється необхідністю розв’язання питань, які уповноважений вирішити лише суд касаційної інстанції (зокрема, визначення остаточного покарання за сукупністю злочинів).

Керуючись п.15 Перехідних положень Кримінального процесуального кодексу та стст.400-12, 400-20, 400-21, 400-22, 400-23 КПК 1960 року, Судова палата в кримінальних справах Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Заяви захисника Особи 1 задовольнити частково.

Ухвалу колегії суддів судової палати в кримінальних справах ВСС від 10.07.2012 щодо Особи 3 та Особи 2, за винятком рішення про звільнення Особи 2 від кримінальної відповідальності на підставі ст.49 КК, скасувати, а справу направити на новий касаційний розгляд.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім як на підставі, передбаченій п.2 ч.1 ст.400-12 Кримінально-процесуального кодексу 1960 року.