Чи є злочином проникнення до квартири, що непридатна для проживання — ВС

Квартира, яка в конкретний час не придатна для проживання через відсутність оздоблення та ремонту, відповідає всім ознакам житла як предмета кримінального правопорушення, визначеного у ст. 162 КК.

На цьому наголосив Касаційний кримінальний суд, залишаючи без змін вирок у справі №686/4313/20, інформує «Закон і Бізнес».

У цій справі суди попередніх інстанцій визнали обвинуваченого винуватим та засудили за ч.1 ст.162 КК за те, що він без згоди власника, без рішення суду незаконно проник до належної на праві власності потерпілій квартири, де замінив замки вхідних дверей та зламав ручки, унеможлививши доступ потерпілої до власної квартири. У з’язку із закінченням строків давності особу звільнено від покарання на підставі п.2 ч.1 ст.49 КК.

У касаційній скарзі засуджений стверджує, що в його діях відсутній склад кримінального правопорушення, оскільки квартира не є житлом, бо не придатна для цього.

Своєю чергою, ККС відзначив, що ч.1 ст.162 КК передбачає відповідальність за незаконне проникнення до житла, а так само інші дії, що порушують недоторканність житла. При цьому під останнім потрібно розуміти як приміщення, призначене для постійного або тимчасового проживання людей (будинок, квартира, дача, номер у готелі тощо), а також ті його частини, де може зберігатися майно (балкон, веранда, комора тощо), за винятком приміщень, не пов’язаних безпосередньо з житлом (гараж, сарай, баня, льох тощо), так і будь-яке поміщення, незалежно від його призначення і правового статусу, яке перебуває у фактичному володінні особи та пристосоване для постійного або тимчасового проживання в ньому фізичних осіб, а також усі його складові частини.

Враховуючи практику ЄСПЛ, новелою КПК стало визначення «житла» у ч.2 ст.233 КПК. Так, відповідно до ч.2 ст.233 КПК під житлом особи розуміється будь-яке приміщення, яке знаходиться у постійному чи тимчасовому володінні особи, незалежно від його призначення і правового статусу, та пристосоване для постійного або тимчасового проживання в ньому фізичних осіб, а також всі складові частини такого приміщення.

Проте, як зауважив ККС, у кримінально-правовому розумінні поняття житло має свої специфічні ознаки, які лише частково збігаються із тими, про які йдеться в ч.2 ст.233 КПК, оскільки за своїм обсягом є більш широким поняттям, яке охоплює його ознаки як в цивільно-правовому вимірі, так і кримінальному процесуальному аспекті.

Тому суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що квартира потерпілої відповідає всім притаманним житлу ознакам в аспекті застосування ч.1 ст.162 КК, про що свідчать, серед іншого, свідоцтво про право власності на нерухоме майно; витяг із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності; договір про участь у фінансуванні реконструкції будинку між обвинуваченим як управителем та потерпілою як довірителем; акт прийому-передачі об’єкта інвестування — цієї квартири, а також показання свідків, потерпілої та обвинуваченого.

Закон і Бізнес