Доступ до інформації в умовах воєнного стану: що слід знати

На початку війни в Україні через загрози національній безпеці державні органи суттєво обмежили доступ до інформації. Деякі навіть перестали надавати відповіді на запити про публічну інформацію, погрожуючи передавати запитувачів до СБУ.

Платформа прав людини в межах спільного проекту з Тренінгово-консультаційним центром з доступу до інформації, підготувала роз’яснення з питань доступу до інформації в умовах воєнного стану:

Частиною другою ст. 2 Закону «Про доступ до публічної інформації» в Україні проголошено та діє презумпція відкритості інформації, а саме:  публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Це означає, що за загальним правилом вся інформація, яка перебуває у володінні суб’єктів владних повноважень, є відкритою, проте в окремих випадках, визначених законом, доступ до інформації може бути обмежено шляхом її віднесення до публічної інформації з обмеженим доступом.

Варто зауважити, що Законом «Про правовий режим воєнного стану» не передбачено прямої можливості встановлювати будь-які заборони чи обмеження щодо виконання обов’язків розпорядників з розгляду запитів чи оприлюднення публічної інформації.

Таким чином, навіть в умовах воєнного стану розпорядники зобов’язані застосовувати «трискладовий тест» відповідно до Закону про доступ до публічної інформації у разі обмеження запитувачу доступу до такої інформації.

Перш за все, розпоряднику інформації необхідно з’ясувати до якої категорії інформації з обмеженим доступом належить той чи інший документ можна віднести (конфіденційна, службова, таємна).

В залежності від конкретних випадків доступ до інформації в умовах воєнного стану доцільно обмежувати для захисту інтересів національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров'я населення.

Потім, встановивши інтерес, який підлягатиме захисту, надалі розпорядник повинен пояснити в чому полягатиме істотна шкода цим інтересам. Тобто на другому етапі слід роз’яснити які значні, негативні та, з високою ймовірністю, невідворотні наслідки для захищеного інтересу можуть бути спричинені наданням доступу до запитуваної інформації.

На третьому етапі трискладового тесту розпорядник зобов’язаний з’ясувати, яким чином істотна шкода вказаним вище інтересам буде переважати суспільний інтерес в доступі до тієї чи іншої інформації.

Суспільний інтерес можна розуміти як достатньо абстрактне правове явище, яке свідчить про майбутню користь, яку отримає суспільство від розкриття інформації.

При цьому, не слід забувати, що в умовах війни, звичні аргументи на користь суспільного інтересу, можуть відігравати набагато менш суттєву роль, порівняно з мирним часом.

Отже, в умовах воєнного стану, розпорядник інформації не позбавляється обов’язку обгрунтування у відповіді на запит правомірності обмеження в доступі публічної інформації. Водночас, такий висновок має бути мотивованим та відображати реальний причинно-наслідковий зв’язок, між розголошенням інформації та істотною шкодою, яка може бути завданою.  

Закон і Бізнес