Прецеденти поваги

Підтримання авторитету Феміди для Європи важливіше за свободу вираження поглядів

Ратуючи за впровадження європейських стандартів судочинства, окремі українські політики забувають про стандарти поваги до суду, яких дотримуються в Старому світі. І саме на її підтриманні в суспільстві грунтується авторитет судової системи в цілому. Де ж пролягає та межа, за якою критика суду загалом та суддів зокрема переростає в незаконну, а свобода вираження поглядів переходить у публічний тиск? Європейський суд з прав людини неодноразово визначав у своїх рішеннях певні орієнтири.

ЗМІ: критика без критиканства

Визнаючи важливу роль засобів масової інформації в побудові громадянського суспільства та правової держави, судді в Страсбурзі, проте, раз у раз ставали на захист авторитету правосуддя, якщо представники ЗМІ прямо чи побічно вдавалися до неприпустимої критики судових вердиктів.

Аналізуючи баланс між свободою вираження поглядів та авторитетом Феміди, Євросуд у рішенні «Прагер і Обершлік проти Австрії» відзначив, що «преса є одним із засобів, за допомогою якого політики та громадська думка можуть пересвідчитися, виконують судді свої нелегкі обов’язки відповідно до тієї мети, яка лежить в основі покладених на них завдань, чи ні». Натомість у справі, яка стала предметом розгляду, «деякі з обвинувачень, висунутих у твердженнях, були надзвичайно серйозними. Тож, мабуть, не дивно, що від їхнього автора слід було сподіватися пояснень». Зокрема, за оцінкою ЄСПЛ, «стверджуючи, що віденські судді «поводяться з кожним обвинувачуваним так, ніби того вже засуджено», чи приписуючи судді Й. «зарозумілість» і схильність до «залякування» при виконанні ним своїх службових обов’язків, заявник непрямо звинуватив відповідних осіб у тому, що вони, як судді, порушували закон або принаймні свої професійні обов’язки». З огляду на це в рішенні наголошено, що тим самим заявник «не тільки заподіяв шкоду їхній репутації, а й підірвав довіру суспільства до доброчесності судової гілки влади в цілому».

Відтак ЄСПЛ зробив ключовий висновок: «Для того щоб успішно виконувати свої обов’язки, судова система як гарант правосуддя — фундаментальної цінності в правовій державі — повинна мати довіру загалу. Тому може виникати необхідність захистити суддів від безпідставних і деструктивних нападок, особливо з огляду на їхній обов’язок утримуватись від реагування на критику».

Таким чином, загальною підставою «захисного підходу» щодо представників судової системи стала нездатність (або недоречність) відповісти на критику.

У своїх подальших вердиктах (зокрема в рішенні «Кобентер і ТОВ «Штандард Ферлагс ГМБХ» проти Австрії») Страсбург дещо розширив межі допустимої критики судового акта. Він зазначив, що критику суддів слід сприймати як частину дискусії в суспільстві з більш широкими межами для обгрунтованих зауважень. Свою позицію страсбурзькі судді пояснили тим, що, оскільки в подальшому суддя власноруч вилучив з тексту рішення абзаци, які були піддані критиці, та згодом у ході дисциплінарного провадження йому було винесено попередження, це, на думку Суду, є яскравим свідченням, що служитель Феміди не впорався належним чином з покладеними на нього обов’язками. Отже, заявники виконали функцію своєрідних сторожових псів суспільства, а їхня критика не була безпідставним і руйнівним нападом на суддю чи судову систему як таку.

Втім, коли критиці піддається конкретний суддя, ЄСПЛ продовжує залишатися на позиції щодо застосування «захисних стандартів» (на відміну від ситуації, коли критиці піддається судова система як така).

Адвокати: самоцензура та стриманість

Актуальним залишається й рішення у справі «Аміхалакіоає проти Молдови», в якому ЄСПЛ висловився з приводу допустимої критики суду з боку адвокатів (див. також рішення «Касадо Кока проти Іспанії»). Як зазначає Суд, адвокати, безумовно, мають право публічно коментувати процес відправлення правосуддя, втім, їхня критика при цьому не повинна переходити за розумні межі. Більше того, ЄСПЛ указав: маючи юридичну підготовку та професійний досвід заявника, Аміхалакіоає міг передбачити, що його висловлювання підпадають під дію кодексу конституційної юрисдикції Молдови.

Втім, хоча, на думку Суду, «висловлювання можуть бути кваліфіковані як прояв певної неповаги до Конституційного суду, їх не можна вважати ні серйозними, ні образливими щодо суддів КС (див. також «Скалка проти Польщі», «Перна проти Італії» та «Нікула проти Фінляндії»). В окремій думці судді Павловського відзначено, що «захист честі судів і суддів від негативного впливу та захист незалежності судової системи абсолютного необхідні в демократичному суспільстві». Адже в держави «немає іншого способу виконувати свої обов’язки, крім як накладаючи стягнення за порушення цих принципів». Тому цілком прийнятною є заборона під загрозою штрафу дій, які свідчать про очевидну зневагу до Конституційного суду та процедури конституційного судочинства.

На думку Суду, юристи, порівняно з політичними діячами чи журналістами, мають прийняти як аксіому самоцензуру в контексті висловлювань щодо судової системи як такої чи судді зокрема. Так, у рішенні «Вераат проти Нідерландів» Євросуд зауважив, що, «хоча адвокати також мають право на свободу вираження поглядів, особлива природа юридичної професії накладає відповідні обмеження на їхню публічну поведінку, яка має бути стриманою, чесною та гідною».

У рішенні «Шопфер проти Швейцарії» ЄСПЛ указує, що адвокат «публічно висловив тяжкий, бездоказовий, неприпустимий по тональності жаль з приводу процесу в кримінальній справі, який проходив у цей час». Він спочатку звернувся до преси, яку назвав своєю «останньою надією», і лише потім — до апеляційної інстанції та прокуратури, навівши на підтвердження своєї позиції тільки голослівні твердження. Враховуючи це, а також незначну суму накладеного штрафу, Суд дійшов висновку, що влада, покаравши п.Шопфера, не перевищила допустимих меж. Крім того, ЄСПЛ наголосив, що «діяльність судів — гарантів справедливості, чия місія в правовій державі є основоположною, вимагає довіри з боку громадськості. З огляду на ключову роль адвокатів у цій сфері слід очікувати, що вони будуть сприяти нормальній діяльності правосуддя, так само як і довірі до нього громадськості».

ЗМІ: обтяжлива обставина «персональних атак»

У своїх рішеннях Євросуд розме­жовує «критику мотивації» та «персональні атаки», тобто коментарі щодо професійної компетенції чи особистих якостей володарів мантій. Показовим у цьому сенсі є рішення «Барфорд проти Данії».

1979 року уряд Гренландії вирішив обкласти податком датських громадян, які працюють на американських базах на цьому острові. Кілька людей, інте­реси яких зачіпало це рішення (Барфорд не входив до їх числа), оскаржили його у Високому суді Гренландії. Справа розглядалась одним суддею і двома засідателями; останні працювали на місцевий уряд. Відповідно до рішення від 28.01.81 (яке безпосередньо не було об’єктом скарги) суд одноголосно визнав дії уряду правомірними, з чим згодом погодився й Високий суд Східної землі («справа про оподаткування 1981 р.»).

Своєю чергою п.Барфорд опублікував у журналі Grenland Dansk статтю, в якій висловив думку, що судовим засідателям слід було взяти відвід, оскільки відповідно до ст.62 конституції Данії здійснення правосуддя має бути незалежним від виконавчої влади. Він також піддав сумніву компетентність засідателів та їхню здатність неупереджено виносити рішення у справі, що стосується їхнього роботодавця.

Суддя розцінив ці зауваження як такі, що можуть зашкодити репутації засідателів в очах громадськості, більш того, взагалі підірвати довіру до судової системи. Він звернувся до начальника поліції з заявою про кримінальне розслідування. Згодом п.Бафорд був обвинувачений у дифамації на підставі ст.71(1) КК Гренландії.

Розглядаючи скаргу, ЄСПЛ зазначив: «Притягнення заявника до кримінальної відповідальності не може бути розцінене як дія, яка спричинила суттєве обмеження його права. Він міг піддати критиці склад Високого суду в цілому, не переходячи на особистості судових засідателів». До того ж, як наголошено в рішенні, «не було надано доказів того, що заявник обгрунтовано вважав, що два елементи критики були настільки тісно пов’язані, аби його заява стала законною». Також Суд узяв до уваги, що вина судових засідателів не була доведеною, відповідно, «заявник поклав у основу свого звинувачення на адресу двох судових засідателів просто факт того, що вони були службовцями місцевого уряду», що не є доказом упередженості, і «навряд чи заявник не знав про це».

Прикметно, що ЄСПЛ оцінив критику в ЗМІ як обтяжливу обставину через практично необмежену аудиторію, що може завдати «більшої шкоди репутації окремого судді чи судовій системі в цілому».

Таким чином, у своїй практиці Євросуд дотримується позицій, що журналісти, а особливо фахові юристи, повинні намагатись уникати в пуб­лічних висловлюваннях згадувань конкретних суддів та образливих слів. Насамперед тоді, коли це стосується особистого життя або компетентності суддів. А допустимою критика вважається лише в разі, якщо стосується виключно обгрунтування судового рішення.

Отже, так чи інакше вітчизняним політикам і адвокатам варто враховувати, що європейські принципи поваги до правосуддя суттєво відрізняються від традицій, які останнім часом склалися в нашій країні. Якщо ці люди дійсно прагнуть привнести європейські цінності в національну судову систему.