Не варто боятися свободи!

«Загроза життю нації» не може слугувати приводом для обмеження свободи політичних дебатів

Чи не кожна виборча кампанія на пострадянському просторі супроводжується масовими протестами. Не останню роль у них відіграють ЗМІ, які або підігрівають пристрасті, або, навпаки, знижують градус напруження в суспільстві. Розуміючи це, влада всіляко намагається обмежити свободу слова, щоб градус протистояння не досяг рівня революції.

Оксамитова революція

У лютому 2008 року у Вірменії пройшли президентські вибори. Основними претендентами на посаду були тодішній прем’єр-міністр Серж Саргсян, який представляв правлячу партію, і головний опозиційний кандидат Левон Тер-Петросян, котрий був главою держави в 1991—1998 роках.

Відразу після оголошення попередніх результатів виборів Л.Тер-Петросян закликав своїх прихильників зібратися на пл. Свободи в центрі Єревана, щоб висловити протест проти порушень, які, імовірно, були у виборчому процесі. За його оцінкою, вибори не були вільними та справедливими.

Незабаром президент Вірменії Роберт Кочарян видав указ про оголошення в столиці надзвичайного стану. Крім іншого, передбачалося, що «з метою запобігання загрозі конституційному порядку... Засоби масової інформації можуть подавати інформацію про державні та внутрішні справи виключно в рамках офіційної інформації, що надається державними органами».

Ще через кілька тижнів до указу були внесені поправки. Зокрема, уводилася «заборона на публікацію або поширення завідомо неправдивої або дестабілізуючої інформації з державних і внутрішніх питань або закликів до участі в несанкціонованій (незаконній) діяльності, а також на публікацію й поширення такої інформації та заклики будь-якими іншими засобами і формами».

Одна зі щоденних опозиційних газет Haykakan Zhamanak (Armenian Times) фактично припинила вихід. По закінченні надзвичайного стану її керівництво звернулося до адміністративного суду, щоб оскаржити президентський указ. Однак суд відмовив у розгляді скарги, посилаючись на відсутність повноважень із цих питань.

Спроба звернутися до Конституційного суду також закінчилася невдало, позаяк компанія не є суб’єктом звернення до нього. У результаті власник видання, Dareskizb LTD, звернувся у Страсбург, щоб з’ясувати, чи допустимо в демократичній країні обмежувати свободу слова в «надзвичайні періоди».

Демонстрації — не загроза

Лише через 13 років Європейський суд з прав людини виніс рішення від 21.09.2021 у справі «Dareskizb LTD v. Armenia». При цьому одним із ключових з точки зору прийнятності скарги стало питання про можливість відступу Вірменії від норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (у контексті §1 ст.15).

Нагадаємо, що зазначене положення допускає, що в разі війни або інших надзвичайних обставин, що загрожують життю нації, будь-яка з країн може вживати заходів щодо відступу від зобов’язань. Але лише тією мірою, якою це зумовлено надзвичайністю обставин і за умови, що такі заходи не суперечитимуть іншим міжнародним зобов’язанням. І, хоча самі сторони цього питання не порушували, ЄСПЛ усе одно вирішив з’ясувати, чи були дотримані умови, викладені в ст.15 конвенції для відступу від неї.

На думку Суду, «внутрішня свобода розсуду (відступати або не відступати від норм конвенції. — Прим. авт.) супроводжується європейським наглядом. Здійснюючи цей нагляд, ЄСПЛ повинен приділяти належну увагу таким значущим факторам, як характер прав, порушених відступом, обставини, що призвели до виникнення надзвичайної ситуації, а також її тривалість».

Вивчаючи події 2008 року в Єревані, ЄСПЛ зазначив, що необхідність оголошення надзвичайного стану й конкретні відповідні заходи, з усього видно, ніколи не піддавалися будь-якій судовій перевірці на національному рівні. Однак «природне і звичайне значення слів» інший надзвичайний стан, що загрожує життю нації» відносить до «виняткової кризової або надзвичайної ситуації, яка зачіпає все населення і являє собою загрозу організованому життю спільноти, з якого складається держава» (п.59 рішення).

На думку високих суддів, уряд Вірменії не зміг переконливо продемонструвати й підтвердити доказами міркування, що демонстрації опозиції можна охарактеризувати як надзвичайний стан, «загрозливий для життя нації» в розумінні ст.15 конвенції. Таким чином, Суд констатував, що не отримав достатніх доказів, аби зробити висновок, що протести опозиції, які мали масовий характер і часом супроводжувалися насильством, являли собою ситуацію, що виправдовує відступ від конвенції.

У контексті відступів

Фактично ЄСПЛ поставив під сумнів дії вірменської влади 13-річної давності. Прикметно, що це як мінімум друге рішення за останні місяці (див. також «Реформи не завжди на краще», «ЗіБ». — Прим. ред.), в якому Страсбург розглядає не тільки ситуацію, що безпосередньо стосується подій, пов’язаних із заявниками, а й оцінює загальні події, рішення влади й певною мірою навіть політичну ситуацію в країні.

Крім того, справа може бути цікава і в контексті українських подій. Як відомо, у травні 2015 року Україна відступила від зобов’язань за конвенцією у зв’язку з подіями на Донбасі. Зрозуміло, що ситуація 2008 року у вірменській столиці відрізнялася від подій в Україні. Але справа «Dareskizb LTD v. Armenia» показує, що навіть через десятиліття відступ від дотримання зобов’язань може бути визнаний невідповідним конвенційним гарантіям. З усіма наслідками.

Чи спричинить дане рішення будь-які наслідки для головних дійових осіб того періоду — покаже час. Тим більше що частина ключових учасників тих подій (наприклад Р.Кочарян) нині перебуває під слідством. І, до речі, у 2020 році Міжнародне товариство прав людини проводило моніторинг судових засідань у «справі Р.Кочаряна» та зафіксувало низку порушень права на справедливий суд.

НС як привід

Що стосується порушення ст.10 конвенції, то ЄСПЛ підкреслив, що «обов’язки і відповідальність», які супроводжують здійснення права на свободу вираження думки медійниками, набувають особливого значення в ситуаціях конфлікту й напруженості. Суд незмінно заявляв, що в тих випадках, коли виражені погляди не являють собою розпалювання ненависті або підбурювання до насильства, держава не може обмежувати право громадськості на отримання інформації. Навіть заради досягнення цілей, викладених у §2 ст.10 конвенції, а саме: захист територіальної цілісності, національної безпеки або запобігання заворушенням і злочинам.

У п.77 рішення також зазначено, що однією з основних характеристик демократії є можливість розв’язання проблем шляхом публічних дебатів. ЄСПЛ неодноразово підкреслював, що демократія процвітає на свободі вираження думок. У цьому контексті існування «надзвичайного стану, що загрожує життю нації», не повинне служити приводом для обмеження свободи політичних дебатів, що становить саму суть концепції демократичної держави.

На думку суду, навіть в умовах надзвичайного стану держава повинна пам’ятати, що будь-які вжиті заходи повинні бути спрямовані на захист демократичного порядку від загроз для нього. Відповідно, слід докласти всіх зусиль для захисту таких цінностей, як плюралізм, терпимість і широта поглядів.

Як зазначено в п.78 рішення, з усієї сукупності матеріалів, наданих сторонами, ЄСПЛ зробив висновок, що єдиною причиною заборони для виходу видання у світ було те, що компанія-заявник випускала опозиційну газету, яка публікувала матеріали з критикою влади. На думку суддів, такі обмеження, що мали ефект придушення політичних дебатів і особливих думок, суперечать самій меті ст.10 конвенції, отже, їх не можна визнати необхідними.

У результаті Суд постановив, що мало місце порушення ст.10 конвенції. Також було встановлено порушення ст.6 у контексті права на доступ до суду. У цілому це потягнуло на €9000 як відшкодування моральної шкоди.

Універсальні прецеденти

Це рішення вчергове доводить, що практика ЄСПЛ часто стосується універсальних ситуацій, які можна застосувати до схожих ситуацій в різних країнах — учасницях конвенції. Це дає можливість юристу використовувати у своїй роботі прецеденти Євросуду як ефективний інструмент. Адже авторитет цієї інституції часто підкріплений національним законодавством, що зобов’язує країни враховувати його практику.

Цей епізод також цікавий з точки зору недавнього закриття опозиційних телеканалів «112 Україна», NewsOne і ZIK. Як відомо, у випадку з українськими ЗМІ для їх закриття РНБО використовувала закон «Про санкції», посилаючись подібно до вірменської влади в тому числі на гарантування прав людини.

Надалі при оскарженні рішення про закриття телеканалів у судових інстанціях (а також у Страсбурзі) адвокати зможуть послатись і на рішення «Dareskizb LTD v. Armenia», проводячи аналогії між подіями в Києві та Єревані. Причому, як відомо, у нас навіть не йшло мови про введення будь-якого надзвичайного або воєнного стану, що робить позицію Банкової ще слабшою з точки зору дотримання демократичних цінностей.