Цитування нерозуміння

Чи достатньо у вітчизняних служителів Феміди сміливості самостійно трактувати норми актів прямої дії?

Експерти закликають українських суддів навчатися визначати сфери компетенції прийняття того чи іншого акта за критеріями тесту Суду Європейського Союзу. Адже саме суд може заповнити прогалини на шляху України до євроінтеграції.

terra incognita

Під час конференції «Застосування права ЄС у судовій практиці: європейський досвід для української перспективи» судді та експерти обговорили виконання угоди про асоціацію між Україною та ЄС.

Як зазначив завідувач кафедри європейського права Львівського національного університету ім. І.Франка Михайло Микієвич, у Верховному Суді вже працює нова генерація суддів, для яких це право не є terra incognita. Тим паче необов’язково бути членом ЄС, щоб, як, наприклад, Швейцарія, мати кілька тисяч судових рішень із посиланням на право Євросоюзу.

Доволі складні комерційні спори, серед яких справи про банкрутство, інтелектуальну власність та земельні правовідносини, розглядають із застосуванням актів ЄС 40 суддів у складі Верховного Суду, повідомив суддя Касаційного господарського суду Віталій Уркевич. Переважно — через директиви Європарламенту та ЄС, використовують також рішення і акти індивідуального характеру.

Професор кафедри права Європейського Союзу Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого, д.ю.н. Тетяна Комарова нагадала, що Україна також має імплементувати понад 200 правових актів у сфері інтелектуальної власності. Найбільша санкція, що загрожує нам від ЄС за порушення у цій сфері, — закриття зони вільної торгівлі.

Плями на репутації

Нині країни ЄС — один із пріоритетних напрямків експорту для підприємців. І оскільки на території Союзу функціонує понад 10 тис. компаній, від українського бізнесу надходить конкретний запит: як захистити свої права — у Суді справедливості, чи в судах держав-членів.

Українці помилково вважають, що до Суду ЄС можна дійти, вичерпавши можливості захисту на національному рівні. Однак національні суди захищають від держави, а суди ЄС діють в європейському контексті. Так, якщо Суд ЄС розглядає адміністративні позови від публічних осіб, то до загального суду можуть скеровувати свої скарги приватні особи — громадяни держав, що не мають членства. 

Тобто оскаржити акти інститутів ЄС, адресовані безпосередньо особі, чи ті, що стосуються позивача, можна через пряме звернення до Суду ЄС. Зокрема, з підстав відсутності повноважень на їх прийняття чи недотримання процесуальних вимог. Як приклад експерт навела рішення, яким було скасовано акт Ради ЄС щодо особи, яку пов’язували зі спонсорством Аль-Каїди. Активи на території держав-членів були розморожені через те, що позивача не повідомили про блокування рахунків.

У разі зловживання повноваженнями з боку інститутів ЄС на оскарження рішення дається лише два місяці. Більші можливості розкриває оскарження бездіяльності інститутів ЄС — зараз у загальному суді перебуває 445 таких справ, і це — абсолютний рекорд.

Наводячи приклади прямого оскарження актів інститутів ЄС, Т.Комарова згадала про рішення, що стосуються колишніх українських високопосадовців, як про пляму на репутації національного судочинства. Адже більшість із них довели, що українська держава не надала їм гарантій справедливого розгляду. Тож експерт закликала уважно поставитися до спроможностей національного судочинства, бо його під лупою розглядають в ЄС.

Відходьте від позитивізму

Розповідаючи про застосування угоди про асоціацію судовою владою, професор Київського національного університету ім. Т.Шевченка, д.ю.н. Ксенія Смірнова зауважила, що в національній правовій системі повинна виконуватися Віденська конвенція міжнародних договорів. Існує навіть пряма дія директив, що застосовуються в державах — не членах. Саме Суд ЄС тлумачить, чи має норма пряму дію і чи рішення поширюється не тільки на резидентів. Так, Суд ЄС свого часу постановив, що норми угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Росією мають пряму дію.

Знаковою і символічною в цьому контексті є, наприклад, «справа Зентіва», оскільки визнає пріоритет норм права ЄС над національним правом. У нас немає окремого закону, що визначав би процедуру реалізації цих норм. Та чи є необхідність прийняття такого закону і чи можна застосовувати норми права без закону — ці питання на часі.

Від визнання прямої дії Судом ЄС багато чого залежить, і цей суд працює настільки еволюційно, що, посилаючись на свої попередні пропозиції, йде в їх розвитку далі. ЄС приходить до тесту прямої дії, керуючись такими критеріями, як чіткість і однозначність зобов’язання, вичерпність норми права, що не має вимагати імплементації у національному законодавстві та надання індивідуальних прав особі.

Доповідач висловила думку, що Україні варто відходити від формального позитивізму. ЄС тлумачить норми права, наближені до правопорядку країн Євросоюзу, а значить, має враховуватися практика їх застосування у праві ЄС, для яких, у свою чергу, характерні активізм і стрімкий розвиток, і всі ці аспекти мають братися до уваги.

Міжнародні договори також можуть застосовуватися національними судами як пріоритетні і в ряді випадків використовуватися безпосередньо як норми прямої дії.

«Та чи достатньо у суддів сміливості трактувати ці норми щодо прямої дії самостійно? Залишу це питання відкритим», — завершила свою доповідь К.Смірнова.

Простір захисту прав людини

Керівник відділу департаменту Ради Європи з питань виконання рішень Європейського суду з прав людини Павло Пушкар звернув увагу, що в інструментах зовнішньої політики ЄС дедалі частіше лунають вимоги про безумовне дотримання прав людини.

Національний план про права людини 2015 року себе вичерпав, вважає експерт. Сегмент виконання рішень ЄСПЛ передбачений не в документах ЄС, а є частиною зобов’язань України перед НАТО. Цей рік має стати ключовим, адже саміт ЄС вказує на необхідність посилення реформ та синхронізації з вимогами права ЄС. Поки що Україна демонструє відсутність серйозних системно-структурних змін, зокрема, через невиконання рішень ЄСПЛ у низці справ.

«Ми не розв’язуємо проблеми по 5—20 років, і ця тенденція може зберігатися», — зазначив П.Пушкар. Із 10400 справ, що розглядаються в ЄСПЛ, 8900 є явно обґрунтованими, і тут немає співмірності щодо кількості завершених проваджень.

Прогалини у недотриманні вимог із розвитком подій лише посилюються. Але чи можуть ці прогалини бути заповнені судовою практикою? Така синхронізація можлива, вважає експерт. Тож стратегічні перспективи розвитку для країни існують.

Що є першим — економіка чи право — дискурс №1 між Радою Європи та ЄС. Проте у цьому дискурсі немає суперечностей між позиціями. Погляд на діяльність РЄ став сходинкою для приєднання до ЄС Хорватії, Болгарії, Румунії. Тож треба визнавати право РЄ. «Україна на зможе сказати «Б», не сказавши «А», — наголосив доповідач.

Пригадуючи досвід Польщі, експерти зауважили, що після важкої роботи, яка передувала вступу країни до ЄС, судді там були приголомшені масивом європейського права, який впав на їхні плечі і освоєння якого потребувало близько 5 років. Тож, якщо Україна дійсно визначилася з напрямком руху, «переходити від цитування до розуміння», як сказав голова Касаційного господарського суду Богдан Львов, варто уже сьогодні.