Відповідно до ч.2 ст.23 КПК не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим кодексом. Такий висновок зробив ВС в постанові №758/2692/16-к, текст якої друкує «Закон і Бізнес».
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
15 січня 2020 року м.Київ №758/2692/16-к
Верховний Суд колегією суддів третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого — БУЛЕЙКО О.Л.,
суддів: АНІСІМОВА Г.М., ІВАНЕНКА І.В. —
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Мацули М.Б. на вирок Подільського районного суду м.Києва від 3.04.2017 та ухвалу Київського апеляційного суду від 9.07.2019 щодо Особи 1 у кримінальному провадженні, дані про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за обвинуваченням
Особи 1, громадянина України, Інформація 1, без постійного місця проживання та реєстрації, судимого 25.08.2009 Оболонським районним судом м.Києва за ст.69, ч.2 ст.307 КК з призначенням покарання у вигляді позбавлення волі на 4 роки. 28.05.2013 звільнений з місць позбавлення волі по відбутті строку покарання,
у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК.
Зміст оскаржених рішень і встановлені судами обставини
За вироком Подільського райсуду від 3.04.2017 Особу 1 засуджено за ч.2 ст.121 КК та призначено покарання у вигляді позбавлення волі на 7 років.
До набрання вироком законної сили обраний Особі 1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою залишено без змін.
Строк відбування покарання Особі 1 визначено рахувати з моменту його фактичного затримання, а саме — з 19.01.2016.
На підставі ч.5 ст.72 КК зараховано Особі 1 у строк відбування покарання період із 19.01.2016 до набрання вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі.
Вирішено питання про долю речових доказів.
9.07.2019 Київським апеляційним судом вирок Подільського райсуду від 3.04.2017 залишено без змін.
Згідно з вироком Особу 1 визнано винуватим та засуджено за те, що він 6.01.2016, близько 20:00 на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних стосунків, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, умисно завдав численних ударів руками по обличчю потерпілого Особи 2, унаслідок яких потерпілий впав на підлогу. Продовжуючи протиправні дії, умисно завдав численних ударів взутими ногами по голові та тулубу потерпілого, тим самим спричинивши тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, закритої травми грудної клітки, в результаті отримання яких потерпілий Особа 2 помер у міській клінічній лікарні швидкої медичної допомоги м.Києва.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Мацула М.Б. просить вирок Подільського райсуду від 3.04.2017 та ухвалу КАС від 9.07.2019 скасувати й закрити провадження. Вказує на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону судом першої інстанції, які суд апеляційної інстанції не усунув.
Захисник посилається на невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження. Уважає, що судом апеляційної інстанції не наведено мотивів урахування одних доказів та неприйняття інших.
Захисник Мацула М.Б. зазначає, що вина Особи 1 не доведена поза розумним сумнівом. Суд апеляційної інстанції належним чином не мотивував свого рішення, а лише погодився з висновками суду першої інстанції щодо достатності та вагомості доказів винуватості засудженого.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор Пантєлєєва А.С. уважала касаційну скаргу захисника необґрунтованою та просила відмовити в її задоволенні <…>.
Мотиви Суду
Згідно з п.2 ч.3 ст.374 КПК мотивувальна частина обвинувального вироку, крім іншого, повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.
Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови, що в ході судового розгляду винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення доведено з додержанням стандарту, передбаченого ст.17 КПК. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь.
Відповідно до ст.17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення й не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в порядку, передбаченому цим кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватості особи поза розумним сумнівом. Саме за такої умови суд може постановити обвинувальний вирок <…>.
Дотримуючись засади змагальності та виконуючи свій професійний обов’язок, передбачений ст.92 КПК, сторона обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна й безстороння людина може пояснити факти, установлені в суді, та яка дає підстави для визнання особи винною за пред’явленим обвинуваченням. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом.
Вимогами ст.91 КПК передбачено, що в кримінальному провадженні поряд з іншим підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
Судові рішення щодо Особи 1 вказаним вище вимогам закону не відповідають.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, до суду надійшов обвинувальний акт, відповідно до якого Особі 1 висунуто обвинувачення у вчиненні умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого Особи 2, його дії кваліфіковано за ч.2 ст.121 КК.
Обґрунтовуючи висновок про доведеність винуватості засудженого Особи 1, суд послався на низку доказів: показання свідка Особи 3, які ним давалися при проведенні слідчого експерименту та в суді першої інстанції, який стверджував, що саме засуджений Особа 1 завдавав тілесних ушкоджень потерпілому Особі 2; показання потерпілої Особи 5 — сестри потерпілого Особи 2, яка не була очевидцем заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень, у судовому засіданні характеризувала особу засудженого Особи 1 та свідка Особи 3, описувала обставини спільного проживання свідка Особи 4 та потерпілого Особи 2.
Дані докази суд використав на підтвердження винуватості Особи 1 у спричиненні тілесних ушкоджень потерпілому, не врахувавши, що відповідно до ст.88 КПК докази щодо характеру або окремих рис характеру обвинуваченого є недопустимими на підтвердження його винуватості.
Засуджений Особа 1 як під час досудового розслідування, так і в судах першої та апеляційної інстанцій заперечував інкримінований йому злочин, стверджував, що жодних ударів потерпілому Особі 2 не завдавав, указував на те, що тілесні ушкодження потерпілому завдав свідок у даному кримінальному провадженні Особа 3.
Суд не надав оцінки показанням свідка Особи 4, яка стверджувала що саме Особа 3 завдавав ударів потерпілому.
Дані судово-медичних експертиз, наявні в матеріалах кримінального провадження й покладені судом в обґрунтування висновку щодо винуватості Особи 1, стосуються досліджень слідів крові, виявленої на місці скоєння злочину, і свідчать тільки про те, що всі зібрані зразки крові можуть походити від потерпілого Особи 2.
Висновок експерта від 19.02.2016 щодо наявності тілесних ушкоджень у потерпілого містить лише об’єктивні дані про тілесні ушкодження, їх локалізацію, ступінь тяжкості, час походження та їх зв’язок з причиною смерті потерпілого.
За таких обставин обґрунтованість показань свідка Особи 3 не була доведена стороною обвинувачення поза розумним сумнівом.
Урахувавши викладене, колегія суддів дійшла висновку, що докази, покладені судом в основу обвинувального вироку в частині засудження Особи 1 за ч.2 ст.121 КК, як кожен окремо, так і в сукупності між собою не містять даних, які б поза розумним сумнівом доводили заподіяння Особою 1 тяжких тілесних ушкоджень, які спричинили смерть потерпілого Особи 2.
Відповідно до вимог ч.3 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції зобов’язаний за клопотанням учасників судового провадження повторно дослідити обставини, установлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями.
Суд апеляційної інстанції, розглянувши клопотання сторони захисту, прийшов до висновку про необхідність повторного дослідження доказів.
Відповідно до ч.2 ст.23 КПК не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим кодексом.
Суд апеляційної інстанції, досліджуючи показання свідка Особи 4, потерпілої Особи 5 та засудженого Особи 1, не допитав свідка Особу 3, що раніше визнав як обов’язкову умову дослідження всіх доказів у справі, погодився з наданою правовою оцінкою дій Особи 1 судом першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції, розглянувши апеляційні скарги засудженого та його захисника, які посилалися на безпідставність засудження Особи 1 за ч.2 ст.121 КК, допущених судом першої інстанції порушень не виправив, апеляційні скарги сторони захисту залишив без задоволення, а вирок — без змін.
З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги захисника є обґрунтованими, оскільки сторона обвинувачення не довела поза розумним сумнівом того, що саме Особа 1 завдав тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілого Особи 2, а висновки судів першої та апеляційної інстанцій у цій частині ґрунтуються не на доказах.
Наведені порушення згідно з ч.1 ст.412 КПК є істотними, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Суд апеляційної інстанції, перевіряючи вирок суду першої інстанції, на вказані порушення вимог КПК не звернув уваги, не усунув їх та не навів переконливих мотивів своїх висновків, відповідно до вимог ч.2 ст.404 КПК та ст.419 КПК.
За таких обставин касаційна скарга захисника Мацули М.Б., який діє в інтересах засудженого Особи 1, підлягає частковому задоволенню.
Керуючись стст.433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, ВС
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу захисника Мацули М.Б., який діє в інтересах Особи 1, задовольнити частково.
Вирок Подільського районного суду м.Києва від 3.04.2017 та ухвалу Київського апеляційного суду від 9.07.2019 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Матеріали за темою
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!