Летаргічний сон правосуддя

Чи вдасться народним депутатам відстояти в КС незалежність Феміди від прокуратури?

Чи нестимуть відповідальність судді за так звані неправосудні рішення? У руках Великої палати Конституційного Суду — спокій усіх служителів Феміди в нашій країні. Адже якщо свавіллю не покласти край, то прокуратура, прикриваючись ідеальними поняттями, ще довго гратиме на нервах суддів.

Голосом протоколу

На цьому тижні в КС відбулося засідання у справі про конституційність сумнозвісної ст.375 Кримінального кодексу. Утім, відкрита частина засідання відбувалась у формі письмового провадження.

Утім, експерти відзначили, що на засіданні були відсутні представник Президента в КС Федір Веніславський та представник Верховної Ради Ольга Совгіря. Остання заздалегідь повідомила про неможливість участі в засіданні. Це може свідчити про те, що ні парламент, ні глава держави не мають особливого бажання відстоювати існування цієї статті в нинішньому вигляді.

Суддя-доповідач у справі Галина Юровська акцентувала свою доповідь на тому, що поняття «завідомо неправосудне» є оціночним і не має визначення в нормах законів.

Автори ж клопотання також зазначають, що оспорювані положення ст.375 КК є інструментом впливу на незалежність і недоторканність суддів. З авторами, до речі, солідарні у Вищій раді правосуддя, що відображено в останньому звіті Ради.

Невизначеність змісту прикметника «неправосудний» призводить до того, що слідчі, а особливо прокурори, розуміють його, як їм заманеться. Фактично вони на власний розсуд установлюють критерії неправосудного судового рішення. Наприклад, таким можуть визнати скасоване або змінене вищими інстанціями рішення. Можуть узагалі спиратися на те, що самі правоохоронці сприймають відмову в задоволенні їхніх клопотань чи обвинувачень як неправосудність.

Під час підготовки матеріалів справи до розгляду було дано доручення секретаріату КС підготувати висновок щодо питань, порушених у поданні. Зокрема, до органів державної влади, навчальних закладів, наукових установ, членів науково-консультативної ради КС було направлено 26 запитів із проханням висловити позиції щодо цього питання.

Щоправда, про зміст відповідей суддів КС поінформують уже на закритій частині засідання. Хоча можна передбачити, що в науковців — протилежні погляди на факт існування ст.375 у кодексі.

На короткому повідку

Намагання прибрати статтю з КК тривають уже кілька років — починаючи з 2015-го. Рівно стільки ж суддів випробовують на міцність, надаючи «неправосудності» якогось абстрактного значення. Тоді в генеральній прокуратурі, яку очолила людина без юридичної освіти, вигадали, що «неправосудність» може підкріплюватися думкою громадськості. Особливо тоді, коли йдеться про резонансні справи. Ідея припала до душі й прокурорам нижчих рівнів.

У 2017 році Пленум Верховного Суду України не підтримав ідеї щодо подання про скасування ст.375 КК як неконституційної. Відповідальність переклали на КС, мотивуючи це «формуванням правопорядку в Україні на засадах принципу верховенства права й неухильного забезпечення принципу правової визначеності як його складової». Проте подання щодо тлумачення виразу «як неправосудне» виклали таким чином, що в будинку на вул. Жилянській з легкістю відмовили у відкритті провадження, розкусивши юридичний виверт.

Разом з тим ще у 2013 році Судова палата у кримінальних справах ВСУ на запит Ради суддів роз’яснила, що підставою для внесення до реєстру даних про початок кримінального провадження за ст.375 КК мають бути «фактичні дані, які вказують на ознаки складу злочину — кримінального правопорушення», котрими не можуть уважатися припущення. Але далі такого неофіційного тлумачення справа не пішла.

Натомість і в Європейському суді з прав людини, і у ВСУ вважають, що норма повинна діяти лише тоді, коли вона є чітко виписаною та можна спиратися на передбачення щодо настання чи ненастання певних наслідків. Достатньо згадати справу «Олександр Волков проти України», в якій розкритикували звільнення за «порушення присяги». Але ж у ст.375 КК йдеться про позбавлення не посади, а волі…

Зрештою, якщо немає чіткої дефініції, що таке «неправосудне рішення», то потрібно визначитись із тим, яке рішення можна вважати правосудним? «Правосудність» — лише один із критеріїв рішення, а саме поняття також не є визначеним.

Утім, сьогодні прокурори та слідчі знайшли спосіб впливу на суддів і вдають із себе суд над суддями, а насправді вирішують проблеми із задоволенням своїх професійних інтересів. Про яку якість та об’єктивність рішень можна говорити, якщо суддя думає про те, як скоро після прийняття рішення йому доведеться побачитися зі слідчим та прокурором у зручний для них час.

І хоча до відповідальності суто за ст.375 КК за цей час ще ніхто із суддів не притягнений, є зручний механізм тримання їх на короткому повідку.

Якщо норми статті все ж визнають неконституційними, правоохоронним органам доведеться кардинально змінювати тактику та стратегію відносин із судовою системою. Щоправда, як зауважив у інтерв’ю «ЗіБ» голова ВРП Андрій Овсієнко, «статей, за якими суддю можна притягнути до відповідальності за ухвалення незаконного рішення, на мій погляд, більше ніж достатньо». Тобто не буде ст.375 КК, прокуратура знайде інші, що дозволять тримати суддів на гачку кримінальних проваджень.

АРГУМЕНТИ

Григорій МАМКА,
народний депутат України

— Чому ви вважаєте недоцільним збереження ст.375 КК у нинішньому вигляді?

— Почнімо з того, що є ст.126 Конституції, яка визначає саму процедуру винесення вироків і відповідальності суддів. Стаття 375 КК щодо притягнення до відповідальності суддів за завідомо неправосудні рішення повністю заперечує ст.126 Основного Закону.

Причиною внесення мною та іншими народними депутатами конституційного подання було звернення від члена фракції ВО «Батьківщина» Сергія Соболєва щодо розширення кола суб’єктів, на яких може поширюватися санкція цієї статті, включаючи і суддів КС.

Мною було внесений альтернативний законопроект щодо декриміналізації ст.375 КК, тому що на даний час вона, по-перше, не виконує своєї функції, по-друге, правоохоронні органи у зв’язку з такою провальною реформою просто використовують її як інструмент тиску на суддів і на судову владу.

Поки законодавець не зрозуміє, що судова й виконавча гілки влади не повинні перетинатися, не буде об’єктивних судових рішень.

Що стосується ст.375 КК, то міжнародні організації проводили свої дослідження, також є офіційна статистика в Офісі Генерального прокурора, яка каже про те, що з усіх кримінальних проваджень, яких порушено більше ніж 500 на даний момент, жодне не дійшло до логічного висновку. Немає скерованих до суду обвинувальних актів.

— Можливо, потрібно просто якось уточнити диспозицію цієї статті, зазначивши, що є неправосудним?

— Потрібно спочатку прочитати кодекс. Криміналізація правовідносин повинна виникати на фоні якоїсь події. Такої події поки що не трапилось. Якщо за таким принципом іти, що ст.375 КК — гарна, але ефективності не дає, бо правоохоронна система не здатна її застосувати, тоді нам необхідно прийняти рішення…

Якщо ця стаття потрібна, тоді нам не потрібні дисциплінарні палати ВРП, кваліфікаційні оцінювання суддів. Тоді давайте визначимо регулятора в особі Генерального прокурора, і нехай він прокидається зранку та каже, що те чи інше судове рішення є неправосудним, унесе відповідні відомості до реєстру за ст.375 КК і скерує до суду обвинувальний висновок.

Потрібно просто обрати свій шлях. Але якщо в нас посади міністра внутрішніх справ і Генпрокурора політичні, то політики не можуть керувати судами й давати оцінку їхнім рішенням.