«Перехідні» маніпуляції

Визначення кваліфоцінювання як підстави для звільнення судді є наругою над Конституцією з ознаками злочину

Просуваючи зміни до Конституції щодо правосуддя, їхні апологети запевняли, що нововведення узгоджуються із висновками Венеціанської комісії та Конституційного Суду. Але чи було правдивим таке твердження? Чи усвідомлювали народні депутати, що означає відповідність закону принципам верховенства права? До того ж у цьому випадку може йтися не тільки про політичну, а й кримінальну відповідальність.

Занепокоєння від «венеціанців»

Конституційний Суд у рішенні від 2.11.2004 №15-рп/2004 зазначив, що згідно зі ст.8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права — це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність осіб.

На те, що не тільки судові рішення, а й закони повинні відповідати принципу верховенству права, вказує і Європейський суд з прав людини. Зокрема, в рішенні у справі «Олександр Волков проти України» (п.169) він підкреслив, що вислів «згідно із законом» означає, крім іншого, відповідність цього закону принципу верховенства права.

Як відомо, у 2016 році «Перехідні положення» Конституції були доповнені п.16¹. Серед іншого пп.4 п.16¹ передбачає, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на 5 років або обрано безстроково до 30.09.2016, має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлена за результатами такого оцінювання невідповідність займаній посаді чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення з посади. Як же ВК і КС оцінюють пп.4 п.16¹ «Перехідних положень» Конституції?

У висновку до проекту «Про внесення змін до Конституції України щодо посилення гарантій незалежності суддів» від 10.12.2013 (пп.27, 59) ВК зауважила, що можливість звільнення суддів за наслідками кваліфікації викликає дуже критичні зауваження.

Згідно з п.75 спільного висновку ВК і директорату з прав людини і верховенства права Ради Європи №801/2015 при вирішенні питання щодо оцінювання слід брати до уваги ст.126 Конституції, яка встановлює, що судді обіймають свої посади безстроково. Будь-який закон, що передбачає звільнення з посади всіх суддів без проведення будь-якої перевірки індивідуальної відповідальності або винуватості, буде явним порушенням цього конституційного положення.

Крім того, у п.73 висновку №801/2015 наголошено, що можливість звільнення судді за результатами оцінювання є особливо несправедливою у випадку суддів, які були призначені в законному порядку в країні, яка мала демократичну систему, але допускала надто великий політичний вплив на призначення суддів.

Також зазначено, що всі підстави звільнення суддів мають обов’язково бути закріплені в ст.126 Конституції. Проте неспроможність судді скласти кваліфікаційний іспит чи відмова від нього не згадуються серед таких підстав (пп.77, 78).

До того ж комісія і директорат уважають недоцільним, щоб питання, які можуть мати такі важливі наслідки, розглядалися в «Перехідних положеннях». Ці питання, на їхнє переконання, мають більш детально розглядатися в «Основній частині» закону та вимагають підкріплення в Конституції.

Таким чином, для європейських експертів є очевидним:

• по-перше, невідповідність принципам верховенства права звільнення суддів з підстав, не передбачених ст.126 Конституції;

• по-друге, підстави звільнення суддів не можуть міститися в «Перехідних положеннях» законів, яким є насамперед Конституція.

Міжнародні стандарти незалежності

Пунктом 23 Декларації щодо принципів незалежності судової влади, яка прийнята конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи (Хорватія, 14.10.2015) визначено: «Якщо закон передбачає оцінювання професійної діяльності суддів, таке оцінювання має відбуватися з дотриманням принципу незалежності судової влади. Оцінювання суддів може виявляти питання, в яких їм слід удосконалюватися, та визначати претендентів на підвищення по службі. Оцінюванням не можна зловживати. Воно не може слугувати приводом для звільнення судді з посади».

Отже, для всіх суддів країн Центральної та Східної Європи є очевидним, що пп.4 п.16¹ «Перехідних положень» порушує принцип незалежності судової влади, який є невід’ємною складовою принципу верховенства права.

У відповідних витягах з додатку до рекомендації CM/Rec(2010)12 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки, ухваленої 17.11.2010, зазначається таке.

Строк перебування судді на посаді має встановлюватися законом. Призначення на посаду на постійній основі слід припиняти лише у випадках суттєвого порушення дисциплінарних або кримінальних положень, визначених законом, або якщо суддя більше не здатний виконувати суддівські функції. Достроковий вихід у відставку має бути можливим лише на прохання судді або у зв’язку зі станом здоров’я.

У «Мінімальних стандартах незалежності судової влади» (1982) Міжнародної асоціації юристів ідеться про таке:

«20(a). Закони, що вносять зміни до умов і положень суддівської служби, не застосовуються до суддів, які обій-
мають посади на момент ухвалення законів, крім випадків, коли такі зміни покращують умови служби».

Тобто з огляду на ці міжнародні акти оцінювання, наслідком якого є звільнення суддів, не відповідає принципам верховенства права.

Загальна (універсальна) хартія судді була схвалена Міжнародною асоціацією суддів 17 листопада 1999 ро-
ку. В її ст.8 зазначається:

«Суддя не може бути переміщений, відсторонений чи звільнений з посади, крім випадків, передбачених законом, і лише на підставі рішення, ухваленого в рамках належної дисциплінарної процедури.

Суддя має призначатися довічно або на інший строк і на інших умовах, що не загрожують незалежності судової влади».

Тобто звільнення суддів можливе лише в рамках належної дисциплінарної процедури, а не за наслідками примусового оцінювання, проведеного під загрозою звільнення.

Позиція РСУ та ВСУ

Рада суддів у рішенні від 22.07.2015 №71 зауважила, що «ідея звільнення судді, якого обрано безстроково, у зв’язку з непроходженням кваліфікаційного оцінювання не відповідає:

• стст.3, 5, 7.1 Європейської хартії про закон «Про статус суддів», прийнятої в Лісабоні членами Ради Європи 1998 року в частині підстав звільнення судді;

• висновку Консультативної ради європейських суддів «Про оцінювання роботи суддів, якості правосуддя та повагу незалежності судової влади» від 24.10.2014 №17/2014;

• Основоположним принципам щодо незалежності правосуддя, які схвалені резолюціями 40/32 та 40/46 Генеральної Асамблеї ООН від 29.11.85 та 13.12.85;

• рекомендації CM/Rec (2012)12 КМ РЄ державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки (схвалені 17.11.2010 на 1098 засіданні заступників міністрів)».

Відповідно до ст.133 закону «Про судоустрій і статус суддів» РСУ є вищим органом суддівського самоврядування. Її рішення може бути скасоване тільки з’їздом суддів або в судовому порядку.

У конституційному поданні Верховного Суду України від 10.11.2015 зазначено, що звільнення судді з посади має відбуватися лише за результатами дисциплінарного чи кримінального провадження.

Отже, і для вищого органу суддівського самоврядування в Україні, і для ВСУ є очевидним, що оцінювання, наслідком якого є звільнення суддів, не відповідає принципам верховенства права.

Висновок КС під тиском влади

10 суддів КС у висновку №1-в/2016 щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції (щодо правосуддя) (№3524) вимогам стст.157 і 158 Конституції окреслили в окремих думках, що проведення такого оцінювання стосовно суддів, обраних безстроково, суперечить ст.126 Конституції, гарантіям незалежності суддів і принципам верховенства права.

Отже, для абсолютної більшості суддів КС (10 з 13), які розглядали це питання, було безперечним, що оцінювання суддів, наслідком якого передбачено їхнє звільнення, не відповідає вимогам ст.126 Конституції та /або принципам верховенства права.

Проте, всупреч внутрішньому переконанню, судді проголосували за висновок про відповідність Конституції проекту в цілому, включаючи пп.4 п.16¹ «Перехідних положень». Це свідчить про те, що під час розгляду цієї справи на суддів чинився тиск і висновок вони підписали під зовнішнім впливом.

На наявність такого впливу прямо вказує зміст однієї з окремих думок: «Мій конституційний обов’язок полягає у тому, аби чітко і послідовно відстоювати цінності і принципи конституційної демократії навіть у ситуації нагальної політичної потреби, що супроводжується зовнішнім тиском на КС».

Відповідно до ст.344 Кримінального кодексу незаконний вплив у будь-якій формі на суддів КС з метою перешкодити виконанню ними службових обов’язків або добитися прийняття незаконних рішень карається притягненням до кримінальної відповідальності.

Процедурні порушення

Існують також обставини, які можуть указувати на наявність ознак іншого кримінального правопорушення, вчиненого під час унесення змін до Конституції.

Так, Комітету з питань правової політики та правосуддя ВР було відомо (стенограма від 2.02.2016) про наявність застережень абсолютної більшості суддів КС щодо неконституційності пп.4 п.16¹ «Перехідних положень» та його невідповідності принципам верховенства права. Проте як при попередньому ухваленні проекту закону, так і при голосуванні в цілому члени комітету не повідомили народним депутатам про наявність застережень і неможливість у такому разі включення законопроекту до порядку денного та голосування за нього (ст.149 закону «Про Регламент Верховної Ради України»), а також про необхідність удосконалити документ.

Таким чином, члени єдиного законодавчого органу внесли до Основного Закону зміни, не усвідомлюючи повною мірою невідповідності таких змін вимогам стст.157 і 158 Конституції та принципам верховенства права, а також з порушенням процедури.

Дискримінація в оплаті

Також незважаючи на те, що навіть ці незаконні зміни до Конституції не передбачали зменшення гарантій незалежності суддів залежно від підтвердження відповідності займаній посаді, законодавча та виконавча влада у своїй неповазі до Основного Закону та прав людини на цьому не зупинилась.

Того ж дня було прийнято закон «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII.

Порядок і розмір суддівської винагороди встановлюється ст.135 закону, ч.1 якої передбачає, що суддівська винагорода регулюється лише законом №1402-VIII та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Проте пп.22, 23 «Прикінцевих та перехідних положень» встановлює, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує винагороду, визначену не законом №1402-VIII, а іншим — 2010 року. Як наслідок, судді місцевих судів у 2017 та 2018 роках були позбавлені права на 2/3 винагороди порівняно із суддями, які отримують її відповідно до закону №1402-VIII.

Це прямо суперечить вимогам ст.52 цього акта, якою передбачено, що всі судді, незалежно від часу їх обрання на посади, мають єдиний статус, здійснюють правосуддя від імені України і несуть рівноцінну відповідальність за прийняті рішення.

Таким чином, пп.22, 23 «Прикінцевих та перехідних положень» закону №1402-VIII порушують права суддів, передбачені Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод і ч.2 ст.23 Загальної декларації прав людини («Кожна людина без будь-якої дискримінації має право на рівну оплату за рівну працю»).

При цьому влада, використовуючи наявні матеріальні ресурси, залучила для підтримки своїх протиправних дій більшість суддів створеного нею Верховного Суду (постанова Пленуму Верховного Суду №5). Це призвело до безпрецедентних, як стверджує влада, наслідків. Наслідків, коли найвищий судовий орган підтримує дискримінацію інших суддів. При цьому ця більшість вдає, що не розуміє, в чому саме полягає дискримінація.

Проте, щоб зрозуміти зміст положення «рівна оплата за рівну працю», не потрібно бути суддею ВС, не потрібно взагалі бути суддею чи юристом. Це зрозуміло будь-якій людині.

Отже, внаслідок таких протиправних дій усьому суддівському корпусу завдано матеріальної шкоди на десятки мільйонів гривень, що не може не мати ознак кримінального правопорушення.

Повідомлення про злочин

З огляду на викладене Генеральний прокурор має невідкладно зареєструвати заяву про скоєння злочину, передбаченого ст.344 Кримінального кодексу («Втручання в діяльність державного діяча»), а також за фактом порушення процедури внесення змін до Конституції та заподіяння матеріальної шкоди представникам судової влади.

При цьому підтверджую повне усвідомлення своєї відповідальності за завідомо неправдиве повідомлення про скоєння злочину згідно зі ст.383 КК.

Оскільки такі дії — це фактично наруга над Основним Законом, тому вони не можуть залишитися без відповідного реагування гаранта додержання Конституції, який має вжити передбачених законом заходів щодо приведення Конституції і законодавства України у відповідність до міжнародних стандартів у частині незалежності судової влади.

Судоустрій «топ-менеджерів»

Протягом усього часу незалежності України система судоустрою в певній частині не відповідала вимогам, які ставляться до неї в демократичному суспільстві. Зокрема, представників судової влади, крім суддів перших двох інстанцій, законодавча та виконавча влада перетворювала на держслужбовців вищого рівня з пільговим  матеральним забезпеченням, неадекватним порівняно з іншими суддями і несумісним з принципом рівності суддів усіх інстанцій.

Усе це — заради обмеження контролю за можновладцями з боку судової влади, який є необхідним у демократичному суспільстві.

Водночас із «суддів-службовців» створювалася група «топ-менеджерів», яка, використовуючи внутрішній адміністративний ресурс, намагалася не допускати до органів суддівського самоврядування суддів, не згодних з таким становищем. Так само відбулося і при цій владі. Головна різниця між останньою владою і попередніми полягає в тому, що ця «хвороба» вже перейшла у відкриту форму.

Можливо, і нового Президента влаштує такий судоустрій? Принаймні його попередників така система задовольняла. До того ж такий вибір глави держави підтримає й суддівський «топ-менеджмент».