Повз межі розумного строку

Які труднощі виникають під час застосування інституту судового контролю за виконанням рішення в адміністративній справі?

Кодексом адміністративного судочинства передбачена можливість судового контролю за виконанням рішення суду. Разом з тим формальний, поверховий підхід законодавця до визначення строків, установлених для звернення особи до суду з відповідною заявою у порядку судового контролю, майже унеможливлює застосування окремих норм на практиці.

Відповідно до ч.9 ст.267 КАС «особа-позивач, на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб’єктом владних повноважень — відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду».

Кодекс чітко визначає, які відомості повинні  міститись у такій заяві. Разом з тим законодавець передбачив, що до неї додаються докази її надсилання рекомендованим поштовим відправленням з повідомленням про вручення відповідачам і третім особам не раніше 7 робочих днів до дня подання заяви до суду.

Інший абзац ч.9 ст.267 КАС, що стосується безпосередньо строку подання такої заяви до суду, містить положення, що таку заяву може бути подано протягом 10 днів з дня, коли позивач дізнався або мав дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не, пізніше дня завершення строку пред’явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідною постановою суду.

Отже, ч.9 ст.267 КАС установлює певні гарантії того, що позивач, на користь якого ухвалено рішення, має можливість вплинути на недобросовісного відповідача, подавши до суду заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб’єктом владних повноважень — відповідачем на виконання такої постанови. Це є окремою, самостійною процедурою, передбаченою адміністративним процесуальним законодавством, на відміну від процедури примусового виконання рішень згідно із законом «Про виконавче провадження».

На перший погляд, законодавець створив достатньо дієвий інструмент для примусу недобросовісного відповідача до виконання рішення суду. Здавалося б, така можливість повинна сприяти остаточному виконанню судових рішень. Однак ситуація у більшості випадків складається не на користь позивача, адже нинішня редакція ч.9 ст.267 КАС, м’яко кажучи, невдала.

Як вже було зазначено, диспозицією ч.9 ст.267 КАС установлено чіткі вимоги щодо строків подання заяви. Однак каменем спотикання є саме вимога стосовно строків відправлення такої заяви передусім особам, які беруть участь у справі, та, відповідно, строків звернення з нею згодом до суду.

Як вже вище було сказано, згідно з абз.4 вказаної частини до заяви додаються докази її надсилання відповідачам і третім особам не раніше 7 робочих днів до дня подання заяви до суду. В той же час абз. 6 передбачає іншу вимогу: «Таку заяву може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред’явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідною постановою суду».

Якщо бути уважним, то можна побачити, що в другій вимозі мова йде вже не про робочі, а про календарні дні, що фактично унеможливлює реалізацію цієї норми на практиці. Отже, передусім позивач повинен направити таку заяву особам, які беруть участь у справі, не раніше 7 робочих днів до дня її подання до суду, а вже потім зобов’язаний звернутися до суду протягом 10 календарних днів з дня, коли він дізнався або мав дізнатися про порушення своїх прав.

При цьому інколи 7 робочих днів становить саме 10 календарних з урахуванням вихідних та святкових, а на складання заяви також потрібно мати достатньо часу. Як наслідок, ця правова норма стає суто формальною та ставить під сумнів забезпечення належного судового контролю за виконанням рішення.

Виходить, що скористатися вказаним інструментом позивач має право, але це виявляється майже неможливим, оскільки існує велика ймовірність пропуску (недотримання) строку подання такої заяви. Проте недосконалість закону не повинна перешкоджати ефективному поновленню порушених прав позивача, тому що тільки з виконанням судового рішення досягається мета правосуддя — захист прав та інтересів особи. В іншому разі, як зазначив Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Горнсбі проти Греції», «право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система договірної держави допускала невиконання остаточного та обов’язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін».

Також Конституційний Суд у рішенні від 30.06.2009 №16-рп/2009 вказав, що «метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина», та наголосив: «Виконання всіма суб’єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової».

Таким чином, ркгулювання інституту судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах в порядку ч.9 ст.267 КАС потребує вдосконалення.

У зв’язку із цим слід збільшити строк для звернення до суду із такою заявою (принаймні до 15 календарних днів) або строк для надсилання такої заяви особам, які беруть участь у справі, і визначити не в робочих, а в календарних днях. Це дасть позивачеві реальну можливість скористатися цим правовим інструментом та  поновити порушене право.