Порушників — з порушеннями

ВРУ терміново розібралася із «суддями майдану». З порушенням регламенту

Наступного дня після святкування дня народження гаранта, на Банковій схаменулися і згадали, що на цьому тижні стартує судова реформа. А у парламенті тривалий час лежать без розгляду 24 проекти постанов про звільнення суддів за порушення присяги (під загальним номером №3581) чи вимог несумісності (№4011).

27 вересня на Грушевського був направлений лист із вказівкою: «Слід звільнити за порушення присяги усіх суддів, щодо яких внесено подання Вищої ради юстиції, у тому числі причетних до незаконних арештів майданівців». А наступного дня у ВР були зареєстровані ще 10 проектів, включаючи одну (№5191) — про звільнення у відставку та за власним бажанням майже 30 суддів, переважно — з Луганської області.

Утім, як з’ясувалося, деякі з проектів грунтуються на поданнях ВРЮ ще попереднього складу. Тож у залі пролунали припущення, що термінове засідання знадобилося для того, аби під гаслом покарання «суддів майдану», виправдати деяких порушників та отримати «вдячних» законників. Принаймні, перші 4 постанови щодо таких «старих» порушників нардепи успішно провалили, і лише після цього взялися за активне збирання відсутніх колег.

Водночас, як переконував нардеп, суддя Конституційного Суду у відставці Василь Німченко, парламент не може розглядати ті проекти, що стосуються суддів, яких не було належним чином повідомлено про дату засідання. Адже ст.216-1 Регламенту ВР вимагає, аби суддя був запрошений до сесійної зали не пізніше ніж за 3 дні до засідання. Навіть, якщо він вже викликався до ВР і це — повторний розгляд. Натомість, 29 вересня у сесійну залу прибув тільки один суддя — із Криму, якого ВРЮ рекомендувала звільнити ще у 2013 році.

Під час обговорення подекуди справлялося враження, що нардепи навіть не розуміють, за які порушення пропонується звільнити конкретного суддю. Адже до числа «суддів майдану» зараховувалися й ті, хто порушував процедуру в цивільних чи господарських справах. А радикально налаштовані нардепи лякали колег, що неприйнятя цих постанов може призвести до «народних розправ» над суддями.

Втім, що заважало парламенту розглянути усі подання ВРЮ вчасно і без порушення Регламенту?

Чим насправді був викликаний такий поспіх — неузгодженістю між парламентом та відповідальними за судову реформу, недовірою до ВРЮ чи банальним піар-ходом, на чому наголошували окремі нардепи, не важливо. Адже з юридичного погляду порушення Регламенту ВР є беззаперечною підставою для успішного оскарження цих постанов у судах, включаючи Європейський.

Крім того, з 30 вересня в ст.125 Конституції вже не буде такої підстави для звільнення судді як порушення присяги». Тобто усю процедуру за цими дисциплінарними справами ВРП довелося б пройти заново. А у разі негативного голосування в парламенті повторне провадження унеможливлюється, оскільки не можна двічі притягати до відповідальності за одне й те саме порушення.

Прикметно, що нардепи намагалися внести до порядку денного й питання про обрання суддів. Але не для того, аби дозволити суддям-«п’ятирічкам», чиї повноваження закінчилися, продовжити кар’єру. А навпаки — аби провалити і тим самим фактично звільнити гуртом 700 осіб.

Урешті-решт, після двох годин «обговорень» вдалося зібрати необхідну кількість голосів. Після чого 18 з 23 постанов швидко отримали необхідну підтримку. А екс-голову Вищого господарського суду Віктора Татькова звільнили за порушення вимог несумісності навіть двічі.

Ще 6 проектів під запевнення спікера про «саме останнє голосування» добирали прихильників не воднораз. Найдовше — майже дві години — билися за звільнення 5 суддів Апеляційного суду м.Києва (№№3581-27—№3581-31) під заклики один одного про необхідність покарати за «злочини проти Майдану». Бо нардепи розбрелися із сесійної зали. Напевне, роздавати коментарі та звинувачувати або судову систему, яка «приймає рішення по бєспрєдєлу», або власних колег у небажанні розправитися із «обидчиками» та приниженні парламенту.

Що ж, тепер функція звільнення перейде до ВРП. І головне, як закликав В.Німченко присутнього на засіданні голову ВРЮ Ігоря Бенедесюка, аби там ставилися до усіх суддів насамперед як до людей, а не мовчазно спостерігали за порушенням процедури та їхніх прав. Вочевидь, лише тоді люди у мантіях сприйматимуть Раду як представника суддівських інтересів, а не орган, за допомогою якого можна виместити невдоволення винесеними рішеннями.