По кому люстраційний подзвін?

Недолуге очищення влади спричинить велику кількість страсбурзьких вердиктів проти України та поновлення звільнених держслужбовців

Останні два тижні в українському суспільстві й політикумі позначилися новим спалахом дискусії щодо процедури люстрації. Адже єдиний орган конституційної юрисдикції продовжив розгляд відповідної справи за поданням Верховного Суду, розпочатий ще 16 квітня 2015 року. Спробуємо розібратися, що ж спричинило таку реакцію з боку окремих політиків і чи дійсно у КС є всі підстави, аби визнати неконституційним закон «Про очищення влади».

Європейські стандарти: гасла і реалії

Як заявив «ідейний люстратор» — народний депутат Єгор Соболєв, за його інформацією, КС має намір скасувати ключові статті закону «Про очищення влади». Через це він закликав спільноту до народної люстрації та повстання. Аналогічна реакція спостерігалася і в інших державних діячів, зокрема міністра юстиції та Генерального прокурора. Останній узагалі заявив, що в разі прийняття такого рішення КС він звертатиметься до народних депутатів з пропозицією ухвалити новий і ще жорсткіший закон про люстрацію.

Для юристів та науковців такі заяви виглядають дивно та навіть безглуздо. Адже з огляду на кількість та характер зауважень до люстраційного закону і досить критичну його оцінку з боку Венеціанської комісії, а також практику Європейського суду з прав людини із цього питання видатним державним діячам доцільніше було б давно закликати народних депутатів унести відповідні зміни до цього акта. А ще краще взагалі його скасувати. Натомість такі заяви можновладців не відповідають європейським стандартам — тим самим, до яких на словах так прагнуть посадовці нової «постреволюційної» влади.

Відповідно до рекомендації СМ/Rec(2010)12 «коментуючи рішення суддів, виконавча та законодавча влада мають уникати критики, яка може підірвати незалежність судової влади або довіру суспільства до неї. Їм також слід уникати дій, які можуть поставити під сумнів їхнє бажання виконувати рішення суддів» (п.18).

Йдемо далі… Згідно з висновком Консультативної ради Європейського Союзу №18 (2015) «…під час ділових відносин із судовою владою інші гілки повинні дотримуватися принципів судової незалежності та неупередженості. Діалог між судовою та іншою владою, а також з громадськістю в цілому може використовуватися з метою зазіхання на судову незалежність. Наприклад, не є прийнятним для інших органів державної влади піддавати критиці ще не ухвалені судові рішення, що підриває авторитет судової влади і заохочує непокору і навіть насильство над суддями. Важливо, що діалог між трьома гілками влади та між судовою владою і громадськістю, а також будь-якими органами, які здійснюють перевірки і контроль, повинен проводитись в атмосфері взаємоповаги. Ці процеси ніколи не повинні використовуватися, щоб впливати на конкретне судове рішення або заохочувати нешанобливе ставлення чи непокору судовим рішенням» (п.36).

Засоби попереду мети

Що ж стосується європейських стандартів у підходах до самої люстрації, то тут багато цікавого. Аби не повторювати неодноразово озвучені зауваження міжнародних інституцій, зазначимо лише, що досвід люстрації в східноєвропейських країнах є досить суперечливим. Про це свідчать і відповідні рішення ЄСПЛ. Але головне, на що потрібно звернути увагу, так це саме на мету проведення люстрації.

Так, прийняття законодавства про люстрацію у країнах Центральної та Східної Європи мало на меті «очищення від авторитарного минулого». Зокрема, співробітник Інституту національної пам’яті Польщі Радослав Петерман зазначив, що період запровадження люстраційної моделі в його країні був не тільки часом розвитку демократичних інститутів, а й періодом зведення рахунків з авторитарним минулим.

Тож українські законодавці «постреволюційного» зразка, намагаючись наслідувати європейський люстраційний досвід, прописали у ч.2 ст.1 закону, що очищення влади (люстрація) «здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України Віктором Януковичем, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини». Тут же вказано, що люстраційний механізм «грунтується на принципах верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості, індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист».

«Узурпація» в уяві

Насамперед з’ясуємо, що ж мається на увазі під «узурпацією влади»? Роз’яснення із цього приводу дає КС у рішенні від 5.10.2005.

Так, у п.4.5 цього рішення він зазначив, що «узурпація державної влади означає неконституційне або незаконне її захоплення органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, громадянами чи їх об’єднаннями тощо».

Отже, якщо відбулося незаконне захоплення державної влади, як стверджує закон «Про очищення влади», прийняттю люстраційного акта мало б передувати принаймні проведення відповідного розслідування та винесення вироку за ст.109 Кримінального кодексу. Для цього в принципі не було жодних перепон, оскільки генеральні прокурори від «постреволюційної» влади мали всю повноту повноважень, аби довести злочинність попередньої влади.

Натомість на запит одного з колишніх працівників прокуратури, якого було звільнено на підставі люстраційного закону, з ГПУ надійшла відповідь від 30.09.2015 №19/4-1393 вих-15. У ній зазначалося, що станом на 16.09.2014 та 16.10.2014 (дати прийняття і набуття чинності люстраційним законом) колишньому-президенту було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень «за фактами організації застосування працівниками міліції без наявності відповідних підстав та з порушенням вимог чинного законодавства спецзасобів, техніки, вогнепальної зброї для силового розгону мирних акцій протесту, що призвело до загибелі учасників цих акцій», а також за фактом «розтрати державних коштів в особливо великих розмірах, виділених на побудову телекомунікаційної мережі спеціального призначення».

Тобто не тільки вироку, а й навіть кримінального провадження за фактом незаконного захоплення державної влади на момент прийняття закону «Про очищення влади» не було. Тож з юридичного погляду поняття авторитарного чи «диктаторського» режиму існує тільки в уяві провладних політиків, а також тієї частини громадськості, яка вірить їм та їхнім ЗМІ.

Водночас сам люстраційний закон і призвів до масового порушення конституційних прав громадян, незаконно звільнених з органів державної влади. І, як наслідок, — до великої кількості судових позовів у зв’язку з його застосуванням.

Злочин — окремо, очищення — окремо

Що ж стосується осіб, які «своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини», то ці питання також врегульовані кримінальним законодавством.

Відповідно до резолюції ПАРЄ 1096 державам — членам Ради Європи рекомендовано дотримуватися низки принципів при запровадженні люстраційних заходів.

Насамперед кримінальні діяння, вчинені особами під час дії тоталітарних режимів, повинні переслідуватися та каратися відповідно до кримінального права.

У випадку люстраційних діянь, які не містять ознак злочину, люстраційні заходи можуть бути сумісними з принципами демократичної та правової держави, якщо дотримано таких критеріїв:

• принципу індивідуальної вини, яка має бути доведена в кожному окремому випадку;

• гарантування права на захист, презумпції невинуватості та права на оскарження до суду.

Також, як зазначає ПАРЄ, метою люстрації має бути усунення загроз порушення основних прав людини та демократичного процесу, а не переслідування політичних опонентів чи покарання осіб, котрі, як убачається, є винними у вчиненні протиправних діянь. Адже це є питанням кримінального переслідування, а не люстраційного процесу.

Люстрація як зведення рахунків

Виходячи з того, що питання узурпації влади і авторитарності режиму так і не було доведене, українська люстрація може розглядатися лише як установлення презумпції колективної вини щодо людей, котрі працювали на державній службі та в правоохоронних органах і виконували свої функціональні обов’язки за часів законно обраного Президента. Отже, вона є інструментом зведення політичних рахунків і політичних переслідувань.

Весь подальший текст закону «Про очищення влади» є таким, де положення статей суперечать одне одному та не відповідають нормам Конституції. Адже закони писати — не з трибуни кричати. Потрібні й відповідна освіта, й фахові знання.

Очевидно, що незаконна люстрація призведе в майбутньому до великої кількості рішень ЄСПЛ проти України, ухвалених за ст.6 (право на справедливий суд), ст.14 (заборона дискримінації) та ст.18 (межі застосування обмежень прав) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це потягне за собою поновлення на роботі звільнених держслужбовців, прокурорів та міліціонерів та виплату їм значних компенсацій із державного бюджету.

Україна за останні два роки вийшла на перше місце серед усіх країн — членів Ради Європи за кількістю поданих до ЄСПЛ заяв. Це говорить про те, що за часів «диктаторського режиму» таких масових порушень прав людини, які відбуваються сьогодні, не було.

А той факт, що КС розглядає вочевидь недолугий та антиконституційний закон вже 15 місяців замість 3-х, свідчить про значну політизованість цього процесу та неймовірний тиск на суддів. За таких умов говорити про демократизацію політичної системи не доводиться. А от про політичні репресії — ще як.