Європейському научайтесь, та свого не цурайтесь

Цитатою з рішення ЄСПЛ не можна замінювати дослідження обставин у кожній справі

Українські храми Феміди мають застосовувати практику Європейського суду з прав людини щодо захисту прав власності. Але з обережністю. Адже взятий з певного рішення пункт не завжди є незаперечною істиною, на яку можна опиратися при вирішенні будь-якого спору. Національний суд повинен обов’язково оцінювати факти та обставини в кожній справі.

Нетипові об’єкти

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право мирно володіти своїм майном. Про практику її застосування Євросудом ішлося на міжнародній конференції «Право власності: європейський досвід та сучасні реалії».

Міжнародні та українські експерти детально зупинилися на понятті «майно». Виявляється, в практиці ЄСПЛ воно має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві.

«У контексті ст.1 Першого протоколу під терміном «майно» розуміється низка інтересів економічного характеру. Крім рухомого та нерухомого майна, під захист ст.1 підпадають акції, патенти, судові та арбітражні рішення, які передбачають відшкодування або компенсацію; право на пенсію, економічні права, пов’язані з веденням підприємницької діяльності, право займатися професійною діяльністю», — зазначила професор кафедри цивільного права Київського національного університету ім.Т.Шевченка Наталія Кузнєцова.

На її думку, важливою (особливо з огляду на ситуацію в Україні) є позиція ЄСПЛ щодо виконання судових та арбітражних рішень, які набрали законної сили. «Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ випадки, в яких заявник не може отримати виконання рішення, винесеного на його користь, тлумачаться як порушення права на мирне володіння майном, гарантованого ст.1», — наголосила Н.Кузнєцова.

Вона зауважила: аналізуючи практику євроустанови, можна відзначити й інші доволі нетипові для українського законодавства про право власності об’єкти захисту такого права в контексті ст.1 Першого протоколу. Так, за словами Н.Кузнєцової, у справі «Ван Марле проти Нідерландів» ЄСПЛ довелося розглянути питання про те, чи підпадає професійна клієнтура під захист згаданої статті. А справа «Тре Тракторер Актіболаг» проти Швеції» є прикладом застосування ст.1 Першого протоколу до економічних інтересів, пов’язаних з підприємницькою діяльністю.

Про пріоритети

У свою чергу завідувачка відділу правового забезпечення ринкової економіки Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва ім. Ф.Бурчака НАПрН України Олена Беляневич застерегла від копіювання принципів ЄСПЛ вітчизняними володарями мантій. Вона наголосила: у практиці Євросуду речові та зобов’язальні права розглядаються крізь призму автономного поняття «майно».

«Національне законодавство дозволяє вирішувати спори, які виникають у тих чи інших відносинах, зокрема договірних, і стосуються захисту прав кредитора саме за допомогою тих конструкцій, які містяться в національному законодавстві. І концепція законних очікувань невиправдано буде обтяжувати судову практику в більшості випадків з точки зору забезпечення правового порядку і стабільності, в основі якої лежать норми Конституції», — підкреслила О.Беляневич.

За її словами, принцип, закріплений у ст.19 Конституції: «Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України», має бути пріоритетним. «Ми не можемо автономному поняттю, напрацьованому ЄСПЛ у конкретній справі з урахуванням конкретних обставин, надавати певний пріоритет щодо конституційного принципу поведінки держави та інших суб’єктів владних повноважень. В умовах нестабільного правового порядку (маємо визнати, що зараз у нас така ситуація) переносити на наш грунт, як кальку, ці автономні поняття достатньо складно», — наголосила О.Беляневич.

Обережно: європрактика!

Учасники конференції погодилися: українські служителі Феміди поступово навчаються застосовувати практику Євросуду щодо захисту права власності. Однак трапляється, що інколи вони не зважають на мету й завдання правового регулювання відносин власності, закріплених у ст.1 Першого протоколу, та використовують позиції ЄСПЛ невиправдано. Часто-густо володарі мантій, посилаючись на певне рішення Євросуду, цитують деякі його пункти й cприймають результат вирішення справи як інструкцію, якої потрібно дотримуватися від «А» до «Я».

Однак, переконані експерти, цитування рішень ЄСПЛ не звільняє національний суд від обов’язку оцінювати факти та обставини в кожному конкретному спорі, який він вирішує. На їхню думку, застосовувати практику Євросуду потрібно з обережністю, не варто для годиться посилатися на неї в обгрунтуванні власного рішення. Тільки в тому разі, коли факти та обставини у справі на 100% збігаються з тими, про які говорив ЄСПЛ, можна, так би мовити, копіювати європозицію.

Але без дослідження всіх нюансів справи в жодному разі не потрібно запозичувати думки колег з Євросуду. Застосовуючи досвід «чужої» установи, наголошують фахівці, ніколи не можна забувати про національне законодавство. Бо іноді в гонитві за євростандартами служителі Феміди втрачають власну автентичність.

Пряма мова

АНАТОЛІЙ МІРОШНИЧЕНКО, член Вищої ради юстиції:

— На мою думку, рішення ЄСПЛ не можна розглядати ні як прецедент згідно з доктриною загального права, ні як необов’язковий прецедент відповідно до доктрини континентального права. Їх треба розглядати як так званий переконливий прецедент. Тобто зважати на аргументацію, викладену в рішенні, але така аргументація не може бути догмою, вона не є обов’язковою.

Тут я вбачаю паралелі з рішеннями Верховного Суду: їх треба, безумовно, враховувати, але допустимий відступ від викладених правових позицій за умови належного обгрунтування… На рішення потрібно зважати, але ставитися до його положень обережно. Адже досить часто зустрічаються такі помилки: певне положення рішення вихоплюється з контексту або навіть перекручується і використовується нашими національними судами й сторонами як догма.