Підряд на представництво

В яких випадках до захисту інтересів неповнолітнього варто залучати адвоката, а не родичів

Юристи-теоретики аналізують окремі нюанси, які можуть стати визначальними для запровадження виключного права адвокатів на здійснення представництва в судах. Зокрема, теорія свідчить, що професійний представник у процесі принесе більше користі неповнолітньому, ніж його родич, обмежений у дієздатності у зв’язку з наркотичною чи алкогольною залежністю.

Представницький етикет

Доки правники з посвідченням чубляться з колегами, які досі не отримали такого документа, з приводу встановлення професійної монополії, теоретики розмірковують над проблемами представництва інтересів клієнтів у судах, а також над тим, чи зможе розв’язати ці проблеми закріплення прерогативи адвокатів на участь у справах. Так, на одному із заходів, ініційованих Асоціацією адвокатів України, тонкощі представництва в цивільному процесі висвітлила доцент кафедри цивільного права та процесу юридичного факультету Львівського національного університету ім. І.Франка Роксолана Лемик.

Для того щоб доповідь теоретика була зрозумілішою для практиків, науковець провела порівняння процесуального представництва з матеріальним представництвом у цивільних правовідносинах на підставі доручення або довіреності. Якщо, зазначила Р.Лемик, метою матеріального представництва є отримання конкретного результату, бажаного для особи, чиї інтереси представляє правник, то для процесуального —
характерна інша мета. Вона полягає не в досягненні кінцевого результату судового розгляду, який задовольнив би клієнта, а в наданні йому правової допомоги протягом усього процесу. Часто клієнти не можуть зрозуміти цієї різниці, що призводить до конфліктів із суб’єктом надання правової допомоги, підсумувала доцент.

Інша відмінність, яку, на думку науковця, правники мають не тільки враховувати, а й роз’яснювати споживачам своїх послуг, полягає в обсязі компетенцій. У матеріальному представництві довіритель наділяє представника певними повноваженнями, які доцільно зазначати у вичерпному переліку, що дозволить захистити інтереси довірителя в разі виявляння представником надмірної ініціативи, що може негативно позначитися на кінцевому результаті. У процесі ж слід іти від зворотного. Доповідачка висловила жаль з приводу того, що іноді, залучаючи правника до представництва своїх інтересів у суді, клієнт намагається самостійно визначити та прописати в договорі обсяг правової допомоги або процесуальних дій, вчинення яких він очікує від юриста. Не варто забувати, підкреслила теоретик, що представник у такому разі є не тільки самостійним учасником процесу, а й згідно з національним законодавством процесуально зацікавленою особою. Отже, не у волі, а головне — не в інтересах довірителя обмежувати свого представника в можливості заявляти чи не заявляти клопотання, подавати чи не подавати докази тощо.

Самостійність під питанням

Окремо науковець розглянула таку категорію учасників цивільного процесу, як законні представники, а точніше —
доцільність їх залучення до справи.

Так, доповідачка запропонувала змоделювати ситуацію, яка склалася довкола аліментів, коли позивач (матір) і відповідач (батько) є неповнолітніми особами. Чомусь, висловила здивування викладачка, практика свідчить про те, що, розглядаючи подібні справи, суди воліють залучати законного представника молодого батька для захисту його інтересів, у той час як молода матір сприймається як така, що не потребує представництва.

Р.Лемик сумнівається щодо такого підходу хоча б тому, що і Сімейний, і Цивільний кодекси трактують аліментні зобов’язання як зобов’язання особистого характеру, а отже, батько має нести відповідальність самостійно. Максимумом, на який ладна погодитися науковець, для юнака було б залучення адвоката на підставі договору.

Інший спірний момент у царині представництва виник через недогляд законодавця. Так, залишається незрозумілою ситуація, за якої, з одного боку, при позбавленні батьківських прав особи позбавляються і права представляти інтереси своїх дітей у суді, а з другого — при обмеженні діє­здатності у зв’язку з наркотичною чи алкогольною залежністю можливість представництва за ними залишається. Чи не краще було б, зауважила доповідачка, в такому випадку не розраховувати на неблагонадійних родичів і залучати професійного правника?

Нюанси делегування

Ще один законодавчий ляпсус зачіпає інтереси неповнолітніх, які постійно проживають у виховних або медичних закладах. Так, Цивільний процесуальний кодекс дає вичерпний перелік учасників цивільного процесу, до якого входять фізичні та юридичні особи, а також держава. В СК представництво інтересів неповнолітніх, позбавлених батьківського піклування, покладається на адміністрації закладів, в яких ці особи проживають.

І все було б добре, якби законодавець не забув уточнити, до якої саме категорії учасників цивільного процесу слід відносити адміністрації. Адже «адміністрація юридичної особи» та «юридична особа» — поняття різні. Вихід із цієї ситуації, припустила викладачка, знайшовся б, якби в СК право на представництво таких неповнолітніх було б закріплене за юридичними особами, тобто закладами. А вже сам заклад представляла б делегована особа (наприклад директор) або правник, якого залучено на підставі договору.

Про нюанси делегування запитали науковця колеги із зали. Зокрема, їх цікавила думка з приводу змісту договору-доручення, який є підставою для представництва. Оскільки більшість адвокатів провадять свою діяльність у рамках адвокатських бюро або об’єднань, такий договір укладається не з конкретним адвокатом, а з об’єднанням. У подальшому це призводить до непорозумінь у суді.

Р.Лемик відзначила, що не бачить у цій ситуації логіки законодавця. До слова, із зали пролунало кілька реплік з приводу того, що логіку в рішеннях законодавця взагалі шукати не варто. Проте, послуговуючись теорією, доповідачка зауважила, що, складаючи такий договір, вона б застосовувала формулювання на кшталт: «представництво інтересів клієнта буде здійснювати об’єднання в особі конкретного адвоката». Тоді, підкреслила доцент, якщо клієнт буде незадоволений якістю послуг, то вимагати відшкодування має в АО, а не в адвоката, який може бути залучений лише як третя особа. Зрештою, подібний договір, зауважила фахівець, є цивільно-правовим зобов’язанням, в якому можна прописати все, що дозволяє закон.

Підсумовуючи доповідь, Р.Лемик зазначила, що законодавчі недоліки можна подолати практикою, в основі якої лежатиме грунтовна правова теорія.