Яке право, такий і спір

У разі прийняття ненормативного акта подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватись у порядку цивільної (господарської) юрисдикції. До такого висновку дійшов ВСУ в постанові від 9 грудня 2014 №21-308а14, текст якої друкує "Закон і Бізнес".

Верховний Суд України

Іменем України
Постанова

_{9 грудня 2014 року     м.Київ     №21-308а14}

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду у складі:

головуючого — Кривенка В.В.,

суддів: Гриціва М.І., Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтаваекопродукт-2» до Зіньківської районної державної адміністрації Полтавської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог: ТОВ «Октан», Зіньківська міська рада Полтавської області, відділ Державного комітету із земельних ресурсів у Зінківському районі Полтавської області, про визнання дій незаконними, зобов’язання вчинити дії та скасування розпорядження,

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2012 року ТОВ «Полтаваекопродукт-2» звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати дії щодо передання в оренду без проведення конкурсу (аукціону) земельних ділянок площею 144,55 га ТОВ «Октан» незаконними, зобов’язати вчинити дії стосовно проведення конкурентної процедури земельних торгів щодо набуття права оренди вказаних ділянок та скасувати розпорядження РДА від 10.01.2012 про передання в оренду зазначених земельних ділянок ТОВ «Октан».

На обгрунтування позовних вимог послалося на неправомірні дії відповідача щодо передання в оренду земельних ділянок загальною площею 144,55 га ТОВ «Октан» у користування без проведення конкурсу (аукціону), оскільки зазначені земельні ділянки перебувають в оренді позивача на підставі договору оренди землі від 31.12.2009 та розпорядження РДА від 25.11.2009 №488 про надання дозволу на виготовлення технічної документації із земле­устрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельними ділянками. Вважає, що оскільки відповідач порушив норми земельного законодавства, то розпорядження РДА від 10.01.2012 №6 про передання в оренду зазначених земельних ділянок ТОВ «Октан» підлягає скасуванню.

Полтавський окружний адміністративний суд постановою від 9.04.2012 в задоволенні позову відмовив, виходячи з того, що при переданні в оренду земельних ділянок площею 144,55 га ТОВ «Октан» РДА діяла в межах повноважень, визначених чинним законодавством, а тому права позивача щодо передання в оренду земельних ділянок площею 144,55 га ТОВ «Октан» не порушені. Крім того, зазначив, що правових підстав для проведення конкурентної процедури земельних торгів щодо набуття права оренди вказаних земельних ділянок ТОВ «Октан» немає.

Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 24.09.2012, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду від 21.05.2014, рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове, яким задовольнив позовні вимоги. Залишаючи без змін рішення апеляційного суду, касаційний суд виходив з того, що відповідно до ст.13 закону від 5.06.2003 №899-IV «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) та п.12 Порядку організації робіт та методики розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв), затвердженого постановою КМ від 4.02.2004 №122 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), нерозподілені земельні ділянки до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності передаються в оренду органами виконавчої влади та місцевого самоврядування як розпорядниками на загальних засадах, тобто з дотриманням вимог, установлених ст.124 Земельного кодексу (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), за результатами проведення земельних торгів.

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, ТОВ «Октан» звернулось із заявою про її перегляд Верховним Судом з підстави, встановленої п.1 ч.1 ст.237 Кодексу адміністративного судочинства, в якій просить скасувати ухвалу ВАС від 21.05.2014, а справу направити на новий касаційний розгляд, посилаючись на неоднакове застосування ВАС одних і тих самих норм права в подібних правовідносинах, а саме — стст.122, 124 ЗК, ст.13 закону №899-IV. На обгрунтування заяви ТОВ «Октан» надало копії ухвал ВАС від 27.03.2013 і 25.09.2013, 20.05.2014 (№№К/9991/68691/12, (К/999179645/12, К/800/18375/13 відповідно) які, на його думку, підтверджують неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права в подіб­них правовідносинах.

Перевіривши наведені в заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС дійшла висновку про наявність неоднакового застосування судами одних і тих самих норм матеріального права.

Усуваючи розбіжності в застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС виходить із такого.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4.11.50 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі «Зенд проти Австрії» від 12.10.78 вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не тільки на правову основу самого існування суду, а й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, установлений законом» у ч.1 ст.6 конвенції передбачає «всю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». З огляду на це не вважається «судом, установленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами встановлено інший порядок судового провадження.

Розглядаючи справу, суди всіх інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах ВС, такий висновок не грунтується на правильному застосуванні норм матеріального права з огляду на нижченаведене.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.17 КАС (у редакції, чинній на час звернення ТОВ «Полтаваекопродукт-2» до суду з позовом) компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб’єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п.7 ч.1 ст.3 КАС).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Статтею 80 ЗК установлено, що суб’єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, — на землі комунальної власності.

За змістом стст.2 та 5 ЗК, міськрада при здійсненні повноважень власника землі є рівноправним суб’єктом земельних відносин.

Вирішуючи спір по суті, суди залишили поза увагою те, що у відносинах, які склалися між сторонами, відповідач як власник землі вільний у виборі суб’єкта щодо надання йому права оренди земельної ділянки в порядку, встановленому законом, при цьому він не здійснював владних управлінських функцій.

Тому суди дійшли помилкового висновку, що позов, предметом якого є перевірка правильності формування волі однієї зі сторін стосовно розпорядження землею та передання відповідних прав на неї, може бути розглянуто за правилами КАС.

Таким чином, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС дійшла висновку, що в разі прийняття суб’єктом владних повноважень рішення про передання земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації), подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватись у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.

Не обговорюючи питання правильності застосування судами норм ЗК, колегія суддів уважає, що в цьому випадку неоднаково застосовано ст.6 конвенції стосовно «суду, встановленого законом». Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з’ясування всіх обставин у справі й обов’язок суб’єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає в змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, установленим законом» у розумінні ч.1 ст.6 конвенції.

Аналогічна правова позиція вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах ВС у постанові від 11.11.2014 (справа №21-493а14).

Таким чином, висновок суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, не грунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, тому ухвала ВАС від 21.05.2014 відповідно до ч.2 ст.243 КАС підлягає скасуванню, а справа — направленню на новий касаційний розгляд.

Керуючись стст.241—243 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву ТОВ «Октан» задовольнити частково.

Ухвалу ВАС від 21.05.2014 скасувати, справу направити на новий касаційний розгляд.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого п.2 ч.1 ст.237 КАС.