Индульгенция на беспредел

Способен ли залог преодолеть «устойчивость умысла» лица, подозреваемого в пособничестве агрессору и рейдерстве?

Если подозреваемый уже находится под мерой пресечения, то в случае нового подозрения, очевидно, следует ожидать, что он будет точно оставаться за решеткой до приговора суда. Впрочем, иногда судейское усмотрение не имеет ни границ, ни разумного объяснения.

Застава за станом здоров’я

Такі обставини спливли побіжно — під час дослідження обставин інциденту, що трапився наприкінці квітня в Білій Церкві. Нагадаємо, що тоді біля входу до супермаркету «Велмарт» на вулиці Зенітного Полку, 10-А з’явилися бетонні блоки. Незабаром було обмежено доступ до приміщення, виникли проблеми з електропостачанням, а робота одного з найбільших магазинів міста фактично зупинилася.

Не будемо повторювати весь перебіг подій цього нібито господарського спору — хто має бажання, може прочитати про це у матеріалі «Бетон, суди та облога супермаркету» (див. «ЗіБ», 3.08.2026). Зараз питання в іншому…

Як зазначалося, за даними інформаційної системи Youcontrol, одну зі сторін цього спору, яка власне й намагалася «віджати» будівлю, пов’язують з особою, котра позначена як така, що може бути пов’язана із країною-агресором. Про це свідчать і відомості з ЄРДР, згідно з якими йому вже було повідомлено про підозру за ст.111² Кримінального кодексу за пособництво державі-агресору й навіть ухвалою слідчого судді застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Щоправда — із можливістю внесення застави в розмірі майже 1 млн грн., що обґрунтовувалося станом здоров’я особи.

Також з ухвали можна зрозуміти, що йдеться про ведення господарської діяльності на окупованій території, зокрема, в м.Маріополі, де зареєстровані за російським законодавством та сплачують податки юрособи, підконтрольні підозрюваному, під аналогічними назвами, що й українські. Але податки та комунальні платежі наповнюють бюджет агресора, який за ці гроші нищить, зокрема, склади та торгівельні заклади не тільки в Білій Церкві.

Враховуючи, що людський розголос пов’язує підозрюваного із організованою злочинністю, внести такі гроші не склало труднощів. Хоча за деклараціями він за 4 останні роки не заробив і половини цієї суми (а ще ж витратився на те, аби не воднораз організувати людей, техніку та придбати бетон для блокування магазину!).

Тож особа, яку СБУ підозрює в пособництві рф, невдовзі вийшла із СІЗО. І це притому, що в цій категорії справ КПК дає право суду під час війни не визначати альтернативи.

Особа одна— оцінка ризиків різна?

Тепер звернімося до си.177 КПК, де визначено мету запобіжного заходу, зокрема, запобігання подальшій неправомірній діяльності. Та чи досягла застава цієї мети?

Місяць тому слідчий суддя того ж суду задовольнив клопотання детектива БЕБ щодо цієї ж особи, якій цей орган повідомлено підозру за ч.3 ст.206 КК — як організатору перешкоджання господарській діяльності в складі організованої групи, в тому числі шляхом застосування насильства. Це вже за фактами подій у Білій Церкві.

При цьому, як зазначено в ухвалі, «інкриміновані особі дії не мали разового характеру, а тривали протягом кількох місяців і складалися з повторюваних епізодів,.. що свідчить про стійкість наміру продовжувати обраний спосіб поведінки». Тому суд констатував, що визначення застави як альтернативи триманню під вартою «не забезпечить належного запобігання ризику незаконного впливу на потерпілих і свідків та ризику продовження протиправної поведінки».

Та й статус особи з інвалідністю дає право в будь-який момент залишити підконтрольну територію, поїхавши, наприклад, до того ж Маріуполя, де вже є власність, яка приносить прибуток (і набагато більший, ніж в українських деклараціях підозрюваного).

З огляду на таке обґрунтування та ще й наявність підозри в пособництві рф, апеляція виглядає як формальність. Втім, як зазначають експерти, не завжди під час обрання запобіжного заходу суддівський розсуд спирається лише на логіку КПК. Адже не можна виключати й інші способи переконання суду в «недоцільності» безальтернативного тримання підозрюваного під вартою.

На це наштовхує той факт, що ухвали в цих провадженнях щодо продовження запобіжного заходу постановляв один і той самий суд з різницею в три дні. Тож наскільки передбачувані можуть бути такі рішення, коли одна людина проходить одразу в двох провадженнях, але ризики оцінюються під протилежними кутами суддівського розсуду?

І хоча повідомляти про тиск на себе суддів зобов’язує закон, але завжди можна знайти пояснення, чому це не було зроблено. Та й хто про це дізнається, чи не так?

Закон і Бізнес