GPT, любовь и отступление

Готовы ли юристы к тому, что ВС будет рассматривать их дела за один день

Словосочетание «единство судебной практики» стало чуть ли не крылатой фразой, звучащей на всех профессиональных мероприятиях. Но что стоит за этим недостижимым единством? Какую цель действительно преследуют стороны процесса и какими средствами возможно ее достичь?

Єдність як самоціль?

В межах XIV Судового форуму голова Касаційного господарського суду Лариса Рогач представила своє бачення проблеми забезпечення єдності судової практики.

Перш за все, суддя звернула увагу на те, що в питанні про єдність судової практики варто визначитись із тим, чим така єдність є — самоціллю чи засобом для досягнення іншої мети? Тут спікер послалась на висновок КРЄС №20, в якому європейські судді висловились щодо тих самих питань, які сьогодні турбують правничу спільноту.

Спікер переконана, що головне у проблематиці єдності судової практики — це не розбіжність, а механізми, які дозволяють усунути таку розбіжність. І питання полягає у тому, чи ці механізми сприяють досягненню такої мети як верховенство права і відновлення довіри суспільства до судів усіх інстанцій.

Окремо при цьому Л.Рогач наголосила на ролі судів першої інстанції, які на її переконання, достатньо правильно застосовують правові висновки і норми права. «Інше питання в тому, чи завжди готові сторони, адвокати, юристи, правники погодитись чи вони все таки намагаються будь-яким чином використати усі шанси на перегляд рішення», - додала спікер.

Отже, спершу слід відповісти на питання про те, який є запит у суспільства і яким чином можна його задовольнити? Коли ми говоримо про те, що єдність правових позицій має перш за все забезпечувати правову визначеність, рівність перед законом, довіру суспільства до суду, то до чого це не повинно призводити? Точно — не до обмеження розвитку права і до загрози суддівській незалежності.

Л.Рогач погодилась із тезою попереднього доповідача щодо того, що суддя першої інстанції повинен зберігати можливість висловити власну думку, і ця власна думка може бути доведена ним таким чином із використанням відповідних механізмів. «Це не означає суддівської сваволі, але це не означає, що суддя не може висловити свою думку, можливо, в нього склалося інше враження про застосування норм права. Отже, має бути баланс між правовою визначеністю і незалежністю. І єдність — це не сама по собі мета, а інструмент», — пояснила суддя.

Рефлексуючи над ностальгією прихильників повернення до постанов Пленуму ВС, спікер порадила поставити питання чату GPT: в яких країнах застосовуються постанови Пленуму ВС? Очевидним є те, що форма постанов пленуму як офіційних роз’яснень застосування закону — це характеристика переважно пострадянських країн. «Ми до цього зараз прагнемо? Мабуть, ні», - додала Л.Рогач.

Спікер також навела статистичні дані, за якими за час існування ВС, було ухвалено 259258 постанов, 1541597 судових рішень. Верховний Суд України за приблизно порівнюваний період ухвалив 81600 судових рішень. В чому ж різниця?

Суддя пояснила, що ВСУ виконував зовсім іншу функцію, він відразу працював як умовно кажучи «суд четвертої інстанції», весь його механізм, коли були внесені зміни до закону «Про судоустрій і статус суддів» і був покликаний робити те, що зараз робить ВП ВС. Тобто, урівнювати судову практику, шукати розбіжності і визначати єдиний підхід.

«Ми зараз працюємо як касаційна інстанція, це означає, що ми здійснюємо розгляд, починаючи з колегії, потім палата, об’єднана палата і Велика палата. ВСУ одразу починав розглядати справи палатами. У них навіть не було такої проблеми як необхідність вирівняти практику між різними колегіями. Тому, те, як працював ВСУ, і як працює ВС, — це абсолютно різні завдання і проблеми, які існують», — пояснила Л.Рогач.

Жорсткіші фільтри

Суддя нагадала, що Цивільний кодекс набрав чинності у 2004 році. А перша постанова Пленуму ВСУ щодо практики визнання правочинів недійсними з’явилась у 2009-му. Тобто всі ці роки не було того документу, який би урівнював судову практику. Зараз же у нас є той механізм, який запроваджений у процесуальних кодексах. Цей механізм означає, що якщо є прагнення відступити від іншої позиції, відповідно до цього є спеціальна процедура, справа передається або до палати, або до ОП або до ВП. Щоправда, визнає суддя, це не завжди працює.

Спікер розповіла, що сьогодні на одного суддю КГС припадає 9 процесуальних звернень, які він має розглянути щодня. Якщо взяти до уваги тільки постанови і кінцеві рішення, виходить, що суддя КГС теоретично може присвятити одній справі один день. Мається на увазі від моменту входу: аналіз практики, аналіз касаційної скарги, проведення судового засідання, виготовлення документів та до кінцевого судового рішення.

«Представники юридичної спільноти, які приходять до нас, ви дійсно вважаєте, що ваші справи заслуговують одного дня? Я переконана, що більше. Що тоді робити? Збільшувати чисельність ВС? Збільшувати строки для розгляду? Щоразу щось має страждати — або швидкість, або якість», — зазначила суддя.

Тож знову проблема повертається до питання про запит. В чому цей запит полягає? В тому, щоб збільшувати кількість справ, які надходять до ВС? Чи навпаки — є необхідність запроваджувати більш суворі фільтри?

«Як на мене, правильним буде застосувати більш жорсткі процесуальні касаційні фільтри. Ми все прагнемо зарегламентувати, але деяким речам не можна дати формулювання», — наголосила Л.Рогач.

Спікер навела приклад. Що таке кохання? І запропонувала уявити, що коли ви приходите одружуватись, а вам дають для заповнення анкету з позначенням про кількісно-якісний критерій (скільки разів квіти дарували і т.д.). І той, хто приймає цю анкету, перевіряє — це у вас дійсно кохання чи ні. «Ми юристи і маємо сприймати деякі речі певною мірою абстрактно. Тому треба зменшити кількість справ, які доходять до ВС», —  додала суддя.

Звершуючи виступ, спікер також закцентувала увагу на відступах від попередніх правових позицій. «Коли ми даємо поганим речам якісь назви чи визначення, ми ніби їх легалізуємо. Імпліцитного відступу, як на мене, не має бути. Це називається різне застосування норм матеріального права, а не відступ», — зазначила Л.Рогач.

На її переконання, відступ — це те, що відбулося відповідно до чинного законодавства, коли свідомо, дотримавшись балансу, чи палата/ОП/ВП написала про те, що відступає від попереднього висновку і чим була хибна попередня позиція. І це одразу знімає питання щодо останньої правової позиції.

«Як на мене, якщо відбувся обґрунтований відступ, то це і є та правова позиція, яку потрібно застосовувати. А формулювання «за цих обставин у конкретній справі» — це не відступ, це означає, що діє попередня правова позиція», — підсумувала Л.Рогач.

Закон і Бізнес