Заслон от легитимизации

Очевидная недопустимость доказательств и практика ВАКС

Сторона защиты то и дело сталкивается с нежеланием судов признавать доказательства очевидно недопустимыми даже при наличии безоговорочных и документально подтвержденных оснований.

Так, недавно колегія суддів Вищого антикорупційного суду, розглядаючи клопотання сторони захисту про очевидну недопустимість доказів, отриманих завдяки підробленим стороною обвинувачення ухвалам про проведення НС(Р)Д, відмовила в його задоволенні.

Суд зазначив, що зауваження сторони захисту є суттєвими, однак докази вже були досліджені, а інститут «очевидної недопустимості» застосовується, на думку суду, лише для запобігання їх дослідженню, але не після цього. Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що допустимість доказів оцінюватиметься в нарадчій кімнаті під час ухвалення вироку.

На мою думку, така позиція не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і ось чому.

Норми КПК

Стаття 87. «Недопустимість доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав людини»

1. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав і свобод людини…

4. Докази, передбачені цією статтею, повинні визнаватися судом недопустимими під час будь-якого судового розгляду, крім розгляду питання про відповідальність за саме порушення, внаслідок якого такі відомості були отримані.

Ця норма є імперативною — суд зобов’язаний визнати доказ недопустимим, щойно встановлено факт його здобуття з істотним порушенням прав людини, незалежно від стадії процесу.

Стаття 89. «Визнання доказів недопустимими»

…2. У разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість його дослідження або припинення дослідження, якщо воно вже розпочате.

Тобто, очевидна недопустимість — це процесуальний механізм негайного усунення доказів, отриманих із грубим порушенням закону, ще під час розгляду, щоб уникнути їх впливу на суд.

Стаття 358. «Сумнів у достовірності документів»

Якщо долучений до матеріалів кримінального провадження документ викликає сумнів у його достовірності, учасники процесу мають право просити суд виключити його з числа доказів і вирішувати справу на підставі інших доказів.

Хибність підходу ВАКС

У практиці ВАКС спостерігається тенденція: коли сторона захисту заявляє клопотання про очевидну недопустимість доказів, суд часто відмовляє, мотивуючи це тим, що докази вже досліджені.

Такий підхід суперечить як системному тлумаченню КПК, так і позиції Верховного Суду. Адже ч.4 ст.87 КПК не обмежує моменту, коли суд може або повинен визнати доказ недопустимим. Формулювання «під час будь-якого судового розгляду» охоплює всі стадії судового процесу, в тому числі — після дослідження доказів, якщо з’явились беззаперечні відомості про їх незаконне походження.

Більше того, ч.2 ст.89 КПК не встановлює заборони визнавати докази недопустимими після їх дослідження. Вона лише регулює порядок дій суду, якщо очевидна недопустимість встановлена в момент дослідження — у такому разі дослідження має бути припинене.

Правова і логічна суть інституту очевидної недопустимості

Інститут «очевидної недопустимості» має подвійне призначення:

процесуальне — не допустити дослідження доказу, отриманого незаконно.

гарантійне — забезпечити вилучення таких доказів із загальної сукупності, щойно їх незаконність стала очевидною, аби виключити їхній вплив на суддівське переконання.

Отже, головна мета — очищення доказового поля, а не лише припинення дослідження.

Висновки

1. Суд зобов’язаний визнавати докази недопустимими незалежно від стадії судового розгляду, якщо встановлено їх здобуття з істотним порушенням прав людини.

2. Визнання очевидної недопустимості доказів не втрачає сенсу після їх дослідження — навпаки, у разі встановлення підробки або незаконності суд повинен вилучити їх із сукупності доказів.

3. Позиція ВАКС про неможливість такого визнання після дослідження суперечить:

ч.4 ст.87 КПК (імперативний обов’язок суду);

ст. 89 КПК (право суду усунути доказ у будь-який момент розгляду);

практиці Верховного Суду;

принципам змагальності та верховенства права.

Визнання недопустимості доказів — це не лише технічна дія, а гарантія справедливого судового розгляду та запобіжник проти легітимізації злочинно отриманих доказів.

Закон і Бізнес