Безнаказанный вред

Сложность доказывания экологических преступлений: вызовы и пути решения

Экологическая преступность представляет значительную угрозу окружающей среде и обществу, однако ее эффективное преследование во многих юрисдикциях сталкивается с рядом объективных и системных сложностей. Несмотря на усиление европейского законодательства, в частности, принятием Директивы (ЕС) 2024/1203, значительно усилившей санкции за экологические правонарушения, реальная эффективность правоприменения остается под вопросом из-за процессуальных препятствий и недостаточности институциональных механизмов.

Ключові проблеми доведення екологічних злочинів

Встановлення факту та масштабу екологічної шкоди:

Кумулятивний ефект та відтерміновані наслідки. Забруднення вод, ґрунту чи атмосфери часто відбувається тривалий час і має накопичувальний ефект. Правоохоронним органам складно встановити конкретний момент або період, коли дія чи бездіяльність суб’єкта перейшла межу, що тягне за собою кримінальну відповідальність.

Складність оцінки. Дослідження такого роду вимагають залучення складних технічних експертиз, участі спеціалізованих лабораторій та науковців, які можуть надати висновки про характер пошкоджень чи ризиків. За відсутності злагодженої взаємодії між екологічними інспекціями та правоохоронними органами процес збору доказової бази затягується, а доведення винуватості ускладнюється.

Встановлення причинно-наслідкового зв’язку:

Множинність джерел забруднення. Особливо складно довести прямий причинно-наслідковий зв'язок, коли забруднення чи інший негативний вплив спричинені сукупністю дій кількох підприємств, розташованих в одній промисловій зоні або навіть у різних державах.

Питання внеску. У таких справах виникають питання про ступінь внеску кожного з потенційних забруднювачів у загальний обсяг шкоди та про те, чи можна приписати цей внесок у площину кримінальної відповідальності. Відсутність чітко доведеного ланцюга причинно-наслідкових зв’язків часто призводить до перекваліфікації злочинних діянь на адміністративні або цивільно-правові порушення. Приклад справи металургійного заводу ILVA в Італії яскраво демонструє цю проблему, де апеляційний суд скасував вирок 2021 року, призначивши новий судовий розгляд через процесуальні порушення, пов'язані, зокрема, зі складністю доведення причинно-наслідкового зв'язку між викидами та зростанням смертності.

Доведення форми вини (суб'єктивної сторони злочину):

Недбалість vs. умисел. Значна частина правопорушень відбувається внаслідок недбалості чи необережності, коли суб'єкт не припускав можливості настання руйнівних наслідків для довкілля. Хоча Директива 2008/99/EC передбачає кримінальну відповідальність як за умисні, так і за серйозні необережні діяння, визначення «серйозної необережності» залишається в компетенції національного законодавця, що призводить до різного правозастосування в країнах ЄС.

Відсутність прямих доказів. Це призводить до того, що одні країни встановлюють більш жорсткі критерії та частіше розцінюють такі діяння як злочин, тоді як інші схильні обмежуватися адміністративним покаранням.

Низький відсоток обвинувальних вироків:

«Безкарність» екозлочинів. У низці держав-членів ЄС, особливо у Центрально-Східній Європі, фіксується зростання кількості зареєстрованих проваджень, проте значна частина з них завершується зняттям обвинувачень або перекваліфікацією в адміністративні делікти. Це пов'язано з недостатніми слідчими ресурсами, обмеженою спеціалізацією суддів і прокурорів, які часто не мають достатнього досвіду чи знань для розгляду складних екологічних кейсів.

Складність збору доказів. Навіть у країнах із розвиненою системою екологічного правозастосування рівень обвинувальних вироків залишається низьким через складність збору доказової бази та необхідність залучення високоінтелектуальних експертних оцінок.

Комплексні системні заходи, що пропонуються

Для подолання цих перешкод та забезпечення ефективного переслідування екологічних злочинів необхідно впровадити комплексні системні заходи:

Посилення інституційної спроможності правоохоронних органів:

Створення спеціалізованих підрозділів. Рекомендується створити в структурі Національної поліції спеціалізований Департамент екологічних розслідувань із територіальними підрозділами в кожній області. Штатна чисельність такого департаменту має становити не менше 500 осіб, з належним фінансуванням для придбання сучасного аналітичного обладнання.

Обов'язкове підвищення кваліфікації. Необхідно запровадити обов'язкове щорічне підвищення кваліфікації слідчих, прокурорів та суддів з питань розслідування екологічних злочинів, залучаючи до навчального процесу провідних науковців та практиків.

Удосконалення доказової бази та методик розслідування:

Методика визначення шкоди. Розробити та затвердити на рівні Уряду методику визначення розміру екологічної шкоди для цілей кримінального провадження. Вона повинна базуватися на комплексному підході, враховуючи як безпосередні матеріальні збитки, так і довгострокові екологічні наслідки. Доцільно встановити, що значною екологічною шкодою, яка є підставою для кримінального переслідування, вважається шкода, що перевищує 100 тис. неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або призвела до незворотних змін у екосистемі.

Єдина електронна база даних. Створити єдину електронну базу даних екологічних правопорушень, яка дозволить відстежувати історію порушень кожного суб'єкта господарювання та забезпечить оперативний обмін інформацією між різними контролюючими органами.

Стимулювання правомірної поведінки та зменшення латентності:

Інститут екологічних угод про визнання винуватості. Запровадити інститут екологічних угод про визнання винуватості, що передбачатиме можливість звільнення від кримінальної відповідальності за умови добровільного визнання факту порушення, повного відшкодування завданої шкоди та реалізації проєктів з відновлення довкілля. При цьому вартість відновлювальних заходів повинна становити не менше 150% від розміру завданої шкоди, що створить додатковий стимул для превентивного дотримання екологічних вимог.

***

Вплив європейських директив на уніфікацію кримінальної екологічної політики є суттєвим, зобов'язуючи держави-члени імплементувати мінімальні стандарти криміналізації екологічних правопорушень. Однак, як свідчить практика, доведення екологічних злочинів залишається процесуально складним та ресурсомістким, вимагаючи всебічної екологічної експертизи, встановлення непростого причинно-наслідкового ланцюга та доведення конкретної форми вини.

Подолання цих перешкод потребує подальшої професіоналізації правоохоронних та судових органів, удосконалення методик розслідування та розширення технічних можливостей моніторингу. Лише за умови комплексного підходу та злагодженої взаємодії всіх зацікавлених сторін можливо досягти реального захисту довкілля та забезпечити невідворотність покарання за екологічні злочини.

Закон і Бізнес