Притяжение шаг за шагом

Как справиться с проблемами практики солидарной ответственности руководителя

Как определить лиц, которые целенаправленно довели должника до банкротства и наказать их, чтобы защитить права кредиторов? Как найти возможности и правовые инструменты для взыскания с недобросовестных руководителей и владельцев банкротов ущерба, причиненного их умышленными действиями?

Тренд правозастосування

Цими питаннями переймаються кредитори всіх часів і народів. Відповідь науковці та судді відшуковують у судовій практиці, де нині набуває популярності інститут притягнення до субсидіарної відповідальності за доведення до банкрутства, а у 2021 р. Феміда все частіше притягала за приховування банкрутства і до солідарної відповідальності.

Солідарна відповідальність керівників боржника, щодо яких відкриваються справи щодо банкрутства, за зобов’язаннями останніх — новий тренд у правозастосуванні, уведений Кодексом з процедур банкрутства восени 2019-го. Однак практика застосування стикається з численними проблемними питаннями, які нині потребують пояснення: щодо об’єктів та суб’єктів правопорушення; нормативного регулювання; предмету, способів та стандартів доказування; стосовно дії закону в часі; принципів права тощо.

Практика Верховного Суду, зокрема постанови від 15.06.2021 (справа №910/2971/20) та від 14.09.2021 (№902/1023/19), вирішує частину правових проблем, але через неналежну якість закону виникають інші питання, що потребують вирішення в подальшому.

Історія розвитку в Україні цих інститутів права — це історія зміни парадигми праворозуміння законодавцем, зламу стереотипів законників та арбітражних керуючих у викритті нечесних практик у підприємництві, покращення рівня захисту прав людини.

Проаналізуємо основні актуальні проблеми правозастосування та пропозиції щодо їх розв’язання, розуміння і пояснення.

Так, у безальтернативній диспозиції абз.1 ч.6 ст.34 Кодексу з процедур банкрутства йдеться про правило поведінки, що має виконати суб’єкт (лише один варіант) як учасник господарських правовідносин: боржник в особі його керівника зобов’язаний у місячний строк звернутися до господарського суду із заявою про відкриття справи про банкрутство в разі загрози неплатоспроможності.

В абз.2 (гіпотеза й диспозиція) зазначається, що якщо господарський суд під час провадження у справі стосовно юридичної особи — боржника встановить, що стан загрози неплатоспроможності був наявним як юридичний факт, але керівник боржника не виконав обов’язку звернутися в місячний строк до господарського суду від імені юрособи-боржника із заявою про неплатоспроможність, то господарський суд виносить ухвалу, якою визнає це правопорушенням керівника.

Санкція у вигляді ухвали суду про встановлення факту правопорушення має преюдиціальне значення для захисту прав кредиторів — підставою для покладання цивільно-правової відповідальності на керівника боржника солідарної відповідальності за незадоволення вимог кредиторів.

Передбачуваність неплатоспроможності

Проблемними виявляються 10 питань практики:

що є загрозою неплатоспроможності боржника?

які є види неплатоспроможності як економічні стани підприємства?

на якому етапі провадження у справі має встановлюватися стан загрози неплатоспроможності?

які особи є суб’єктами солідарної відповідальності за ст. 34 КзПБ?

які кредитори можуть задовольнити свої грошові вимоги за рахунок солідарного боржника — керівника?

чи за всі борги підприємства має відповідати керівник, чи лише за ті борги, загроза невиконання яких виникла протягом місяця після настання неплатоспроможності?

чи є відповідальність пропорційною?

чи становить втручання держави в майнові права фізичної особи — керівника покладення на нього солідарної відповідальності?

чи застосовується при солідарному зверненні стягнення на майно керівника трискладовий тест щодо законності втручання, чи ставило перед собою мету, спрямовану на задоволення інтересів суспільства, чи дотримано справедливого балансу між загальними інтересами та вимогами фундаментальних прав особи?

якими мають бути алгоритми і процедури розгляду питань, пов’язаних з визначенням підстав та стягнення з солідарного боржника?

Вихідні правові та доктринальні підходи тут такі:

загроза неплатоспроможності є передбачуваним майновим станом боржника, що перебуває під контролем керівника боржника, який належно має виконувати свої зобов’язання щодо організації та управління господарською діяльністю юридичної особи;

відкриття справи про банкрутство за заявою кредитора, при відсутності спору про право, робить неплатоспроможність очевидною, а ухвала суду про відкриття справи — фіксує стан втрати платоспроможності як юридичний факт, за яким особа офіційно визнається боржником (неплатоспроможним);

відкриття справи про банкрутство — переконливий факт, що знімає сумніви в неможливості боржника виконати в майбутньому його зобов’язання та виявляє необхідність застосування до неплатоспроможної особи процедур, передбачених кодексом;

незвернення керівника до суду із заявою при очевидній стійкій втраті платоспроможності — є приховуванням банкрутства. Відповідальність за приховування банкрутства — особливий вид деліктної відповідальності, що передбачений у чч.1, 6 ст.34 КзПБ.

При цьому види неплатоспроможності (доктринально та за методикою Мінекономіки від 19.01.2006 №14) класифікуються таким чином:

відносна неплатоспроможність означає (доктринально), що при задовільній структурі балансу боржника (пасив не перевищує актив), він тимчасово не володіє достатніми коштами для платежу. У цьому випадку конфлікт між боржником і кредиторами може вирішитись звичайними цивільно-правовими засобами, у тому числі й засобами, передбаченими КзПБ (задоволення вимог до відкриття справи про банкрутство). Якщо наприкінці звітного кварталу хоча б один із зазначених коефіцієнтів перевищує його нормативне значення або протягом звітного кварталу спостерігається їх зростання, перевага віддається позасудовим заходам відновлення платоспроможності боржника або його санації в процесі провадження справи про банкрутство — це ознаки відновлення платоспроможності;

поточна неплатоспроможність — фінансовий стан, при якому на конкретний момент у зв’язку з випадковим збігом обставин тимчасово суми наявних коштів і високоліквідних активів недостатньо для погашення поточного боргу, що можна подолати не інакше як через відновлення платоспроможності за допомогою норм КзПБ;

критична неплатоспроможність (або стан потенційного банкрутства) — фінансовий стан, коли на початку і наприкінці звітного кварталу наявні ознаки поточної неплатоспроможності, а коефіцієнт покриття і коефіцієнт забезпечення власними засобами наприкінці звітного кварталу менші за їхні нормативні значення — 1,0 та 0,1;

надкритична або абсолютна неплатоспроможність — фінансовий стан коли за підсумками року коефіцієнт покриття менший за 1,0 і підприємство не отримало прибутку. У такому разі особа при звичайному веденні справ не здатна погасити всі свої зобов’язання, строк платежу за якими настав. Задоволення вимог кредиторів можливе лише шляхом застосування до боржника ліквідаційної процедури згідно норм КзПБ — це стан банкрутства.

Висновок: фінансовий стан загрози неплатоспроможності виникає при настанні критичної неплатоспроможності як стану потенційного банкрутства, який є передбачуваним.

Алгоритми судового розгляду

Поговоримо про алгоритми судового розгляду. На першому етапі суд має дослідити наявність неплатоспроможності як підстави покладення солідарної відповідальності на керівника боржника. Зокрема, з’ясувати баланс активів і пасивів, виявити, чи дійсно сплата (задоволення) вимог одному або кільком кредиторам загрожувала неможливістю виконання грошових зобов’язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами.

Результатом розгляду має стати ухвала суду про встановлення факту загрози, факту порушення вимог закону й вини керівника в порушенні обов’язку та інших фактів, що мають юридичне значення. Наприклад:

невиконання боржником грошового зобов’язання, строк якого настав, як протиправної поведінки;

неотримання кредитором зустрічного виконання як шкоди кредитору;

факту загрози неплатоспроможності (об’єктивного, фактичного банкрутства);

факту невиконання керівником вимоги щодо звернення до суду із заявою;

вини керівника в невиконанні обов’язку.

При наявності наведених вище фактичних даних вина керівника презюмується та вважається очевидною.

Презумпція вини полягає в умисному, винному, цілеспрямованому на шкоду кредитора як причинному зв’язку між протиправною поведінкою керівника у вигляді незвернення до суду та збитками.

При цьому презумпція є спростовною, а обов’язок її спростування покладається на керівника-відповідача. Варто враховувати і те, що ухвала про встановлення наведеного складу правопорушення керівника, з набранням законної сили має преюдиціальне значення.

Другим етапом суд розглядає заяви кредитора про звернення (застосування) солідарної відповідальності на керівника.

У ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу сказано, що обставини, установлені рішенням суду в господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Звернення кредиторів своїх вимог до зазначеної особи може оформлюватися у вигляді заяви (клопотання) про видачу судового наказу про стягнення боргу з керівника (п.1.2 постанови ВС №910/2971/20 від 15.06.2021).

Характеристики правопорушення

Обставини необхідно піддати трьом тестам, це:

законність утручання — у сфері банкрутства закон (КзПБ), чинний з 21.10.2019, запровадив інститут солідарної відповідальності та встановив, що втручання є законним і легітимним;

інтереси суспільства (втручання захищає інтереси суспільства);

баланс інтересів керівника боржника та загальні інтереси суспільства, як зазначив ВС (постанова від 10.06.2021 у справі №5023/2837/11), убачається в необхідності визначати розмір відповідальності, який має бути покладений на відповідача.

При цьому ВС керується загальним підходом практики Європейського суду з прав людини (рішення від 11.12.2018 у справах «Лекич проти Словенії» щодо комерційної заборгованості; від 3.06.2021 у справі «Буссутіл проти Мальти» стосовно сплати податків). Так, презумпція національного законодавства щодо відповідальності керівника за всі зобов’язання компанії не суперечить принципам, закладеним у конвенції.

Об’єктивна сторона правопорушення — це коли керівник боржника перестав платити, і при очевидній нездатності виконати грошові зобов’язання перед кредиторами в повному обсязі не звернувся до господарського суду із заявою про банкрутство боржника (шахрайська, фраудаторна поведінка).

Кожна сторона при укладенні правочину має поводити себе добросовісно, обачливо й розумно, об’єктивно оцінювати ситуацію. При встановленні наявності обману суд має враховувати стандарт розумної поведінки.

Такий підхід використовується в кодифікованих джерелах звичаєвого права, зокрема ст.3.8 Принципів міжнародних комерційних договорів (принципи УНІДРУА). Так, обманні дії та заяви, нечесна ділова практика забороняються. А обов’язок щодо розкриття інформації випливає з принципу добросовісності, закріпленого в ст.3 Цивільного кодексу.

Суб’єктивна сторона делікту характеризується не психічним ставленням до наслідків (відкриття справи про банкрутство за заявою кредитора), а ставленням до дій та бездіяльності щодо невідкриття справи за власною заявою. Це бажання і спрямованість умислу на приховування стану боржника щодо неможливості повного задоволення вимог кредиторів (втрати платоспроможності).

Концепція «об’єктивної вини» та «поведінкової теорії», що прямо випливає з приписів стст.614, 1166 ЦК, згідно з якими особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Обов’язок відповідача (керівника) полягає в:

спростуванні факту наявності неплатоспроможності;

доведенні відсутності мети приховування неплатоспроможності;

доведенні наявності спору про цивільне право щодо вимоги кредитора як причини неплатежу та підстави незвернення із заявою про банкрутство до суду;

доведення здатності боржника задовольнити вимоги усіх кредиторів повністю.

Термінологія та методика

Об’єктами правопорушення є:

довіра в підприємницьких відносинах;

чесне і відкрите ведення бізнесу;

інформація про неплатоспроможність (утрату платоспроможності) юридичної особи (корпорації). Виражається в приховуванні інформації керівником, який зобов’язаний її розкрити публічно, заявивши про неплатоспроможність (прихований обман);

права кредиторів — суспільні відносини у сфері прав кредиторів: очікування на повне задоволення вимог у процесі підприємницької діяльності;

свідоме обрання контрагента;

планування своєї господарської діяльності тощо;

Початок правопорушення — це дата настання кризи неплатежів (втрати платоспроможності), що є наступним за звітним кварталом, протягом якого існувала поточна неплатоспроможність.

Закінченим правопорушення вважається з часу спливу місячного строку після звітного кварталу, протягом якого існувала поточна неплатоспроможність.

Відповідальність настає в разі встановлення після відкриття справи про банкрутство існування факту втрати платоспроможності як загрози неплатоспроможності.

Шкода — це загальна передумова відповідальності, проявляється в приховуванні неплатоспроможності.

Згідно з методикою Мінекономіки рекомендовано таку характеристику загрози неплатоспроможності: загальний строк, упродовж якого неплатоспроможність уважається поточною — один квартал + один місяць = 120 днів. У подальшому неплатоспроможність є критичною та свідчить про потенційне банкрутство, яке й слід вважати загрозою неплатоспроможності.

Отже, незвернення із заявою про банкрутство боржника — форма обману у вигляді приховування банкрутства, що заборонено. Покарання за порушення — солідарна відповідальність за боргами юридичної особи.

Як діяти керівникові

Отже, загрозою неплатоспроможності є стан стійкої неплатоспроможності юрособи-боржника, який характеризується поточною неплатоспроможністю, що триває понад один квартал (90 днів) підряд, що підтверджується фінансовою звітністю. У такому разі керівник боржника зобов’язаний протягом наступних 30 днів звернутися до господарського суду із заявою про банкрутство.

Після спливу 120 днів з дня настання неплатоспроможності у разі неподання керівником заяви про банкрутство він може бути притягнутий до солідарної відповідальності у справі про банкрутство, що відкривається за заявою кредитора з підстав, визначених у ч.6 ст.34 КзПБ.

Способи уникнути солідарної відповідальності керівника:

задовольнити вимоги кредитора в повному обсязі протягом розумного часу після настання строку виконання;

після прийняття судом заяви кредитора сплатити борг у строк до завершення підготовчого засідання, аби не допустити відкриття справи (ч.3 ст.39 КзПБ);

задовольнити всі вимоги конкурсних кредиторів, крім неустойки, і закрити справу (ч.7 ст.41 КзПБ).