Пренебрежение к ВС

Законник получил строгий выговор, потому что не поверил, что больной добровольно отдала чужим людям имущество

Несколько экспертиз подтвердили, что женщина, которая переписала полтысячи квадратных метров чужому ребенку, имела психические расстройства. Дважды первая инстанция возвращала имущество дарительнице. Но сначала решение отменили «верховники», а потом вмешался и дисциплинарный орган.

Незрозуміла благодійність

Знайома запропонувала жінці подарувати її донці земельну ділянку та будинок розміром понад 500 м². Власниця помешкання на той час приймала ліки від гепатиту, які, імовірно, вплинули на її нервову систему, тож ідея їй здалася непоганою. Хворій постійно хотілося спати, вона відчувала втому, головний біль і загальну слабкість, тож, можливо, для того, щоб знайома відчепилась і дала поспати, та взяла й подарувала свою власність.

Жінка впевнена, що її ввели в оману, насправді вона не мала жодних намірів дарувати чужій дитині своє майно, її ошукали, аргументувавши необхідність укласти договір нюансами законодавства. Жінка хотіла натомість продати будинок і земельну ділянку та отримати за це гроші.

Коли громадянка припинила приймати ліки й усе обдумала, то зрозуміла, якої біди накоїла, і звернулася до суду з позовом, щоб повернути втрачене. Вона зазначила, що правочини здійснила під впливом тяжкої для неї обставини й на вкрай невигідних умовах.

Обухівський районний суд Київської області захистив інтереси хворої та повернув їй у власність дім та землю, визнавши договори дарування недійсними. Київський апеляційний суд також не побачив причин, чому би жінка, будучи при тверезому розумі, дарувала донці своєї знайомої будинок. Але Касаційний цивільний суд мав із цього приводу іншу думку й повернув справу до першої інстанції.

На думку ВС, задовольняючи позовні вимоги, попередні інстанції вважали достатніми та безальтернативними доказами висновок судово-психіатричного експерта Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології, а також висновок судово-психіатричного експерта Київського міського центру судово-психіатричної експертизи. Але касаційна інстанція засумнівалась у тих висновках. Адже свого часу апеляційний суд призначив ще одну експертизу, яку мав провести Київський міський Центр судово-психіатричної експертизи, а там забажали отримати додаткові матеріали для того, щоб дослідження було більш повним та об’єктивним. Однак суд клопотання експертів не розглянув і жодних вимог не виконав.

Крім того, нова власниця землі та будинку, в якої забрали набуте майно, зажадала витребувати зразки підписів дарувальниці, аби проаналізувати її почерк і довести, що на момент дарування жінка не мала депресії чи якихось відхилень психіки, адже залюбки подорожувала за кордоном. Але й цієї вимоги суд не виконав.

На думку касаційної інстанції, таке порушення процесуального права та ігнорування клопотань не є доказом законності судових рішень.

У першій інстанції розглянули справу ще раз. Вона потрапила до рук судді Олександра Зінченка, і він призначив підготовче засідання. Нова власниця будинку та ділянки подала клопотання про визнання всіх попередніх доказів і висновків експертиз недопустимими. Згодом представник відповідачки забажав витребувати докази про перетин державного кордону позивачкою.

О.Зінченко долучив усі ці матеріали до справи, але наприкінці грудня 2019 року ухвалив рішення, яке не відрізнялось від попереднього: договори дарування не дійсні, а будинок і ділянка залишаються за попередньою власницею. Проте нема жодного документа, який би свідчив, що суддя розглянув клопотання відповідачки, яка просила визнати всі висновки експертів недійсними.

Неоцінені клопотання

Необхідність повертати майно, напевне, не обрадувало мати обдарованої, тож вона звернулася до Вищої ради правосуддя зі скаргою. А там побачили в діях судді проступок.

«З огляду на наведене суд був зобов’язаний при прийнятті остаточного рішення у справі дати правову оцінку клопотанню відповідача про визнання недопустимими доказів: висновків судово-психіатричного експерта разом із медичною картою амбулаторного хворого», — уважають члени дисциплінарної палати. Натомість суд саме на висновок цього експерта й послався у своєму рішенні.

У висновку йдеться про те, що дарувальниця на момент, коли вона переписала власний дім на чужу дитину, мала ознаки хвороби, яка зветься «рекурентний депресивний розлад; поточний депресивний епізод з психотичними симптомами». Це свідчить, що власниця не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

На думку ДП, суд не розглянув клопотання відповідача про визнання доказів неналежними та недопустимими, оскільки з тексту рішення взагалі не помітно, що суддя це клопотання читав. Він не зазначив, прийняв чи ні висновок судової експертизи як доказ, а також чи вважає доказом амбулаторну карту хворої.

Утім, не тільки в цьому провинився законник. Він поставив під сумнів висновок «верховників». На записах судового засідання у справі можна почути, як суддя вимовив таку фразу: «Давайте розглянемо клопотання, а потім будемо оцінювати думки і вказівки так званого Верховного Суду, який, я думаю, до закінчення нашої цивільної справи пройде переатестацію». О.Зінченко не став заперечувати власні неетичні висловлювання під час засідання ДП і запевнив, що він сам вважає їх недопустимими.

Тим часом відповідачка боролася за коштовний подарунок усіма силами. Зокрема, вона подала зустрічний позов — про повернення їй безпідставно набутого майна в користування. Позов також потрапив до О.Зінченка, а той таку заяву залишив без розгляду.

За неетичні висловлювання щодо найвищої судової інстанції, за те, що не бажав розглядати клопотань і позовів жінки, дитині якої безплатно подарували величезний дім, судді оголосили сувору догану з позбавлення доплат на 3 місяці. На думку ДП, законник не дотримувався процесуального законодавства й неповністю з’ясував усі обставини справи. Іншими словами, він поставився до вирішення питання недбало. Окрім того, допустив поведінку, яка порочить звання судді.

Тож попри те, що власниці майна вдалось двічі довести в першій інстанції, що вона не стала би при тверезому розумі безплатно дарувати свій величезний дім чужій людині, у верхах правосуддя вважають таку думку недостатньо обґрунтованою.