Неподъемная проблема

На какие преференции от государства может рассчитывать лицо с инвалидностью

Замена этажа проживания лица, передвигающегося на инвалидной коляске, является обязанностью, а не правом органов государственной власти или местного самоуправления. О таком идет речь в постановлении Верховного Суда от 24.04.2019.

У січні 2017 року громадянка, яка є інвалідом І групи з ураженням опорно-рухового апарату, звернулася до суду з позовом проти Харківської міської ради, в якому просила зобов’язати департамент житлового господарства міськради надати їй у користування житлову кімнату на першому поверсі. З огляду на те що позивачка пересувається лише на інвалідному візку, вона позбавлена можливості вийти зі свого помешкання, розміщеного на 4-му поверсі, без сторонньої допомоги. Крім того, людина зареєстрована та проживає в цій кімнаті з 1989 року й офіційно визнана наймачем житлового приміщення згідно з рішенням Харківської міськради від 15.02.2017.

Перша інстанція, з рішенням якої погодився й Апеляційний суд Харківської області, відмовив у задоволені позовних вимог, оскільки в законодавстві не передбачено обов’язку міськради здійснити обмін займаного приміщення на інше, розташоване на першому поверсі. На ньому всі квартири перебувають у приватній власності, а вільних немає.

У постанові №638/968/18 Касаційний цивільний суд зауважив, що під час розгляду цієї справи суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на те, що позивачка, як інвалід І групи, мотивуючи неможливість користуватися кімнатою на 4-му поверсі у зв’язку з відсутністю необхідних обладнань для пересування, просила надати в користування житлову кімнату на першому поверсі без зазначення конкретного будинку. Крім того, вона не вимагала постійного житла чи надання його поза чергою.

Також ВС нагадав, що, за змістом ст.4 закону «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.91 №875-XII діяльність держави щодо інвалідів виявляється у створенні правових, економічних, політичних, соціально-побутових і соціально-психологічних умов для задоволення потреб громадян у відновленні здоров’я, матеріальному забезпеченні, посильній трудовій та громадській діяльності.

Для того щоб сповна забезпечити самостійний спосіб життя людей з інвалідністю, держава повинна створити безбар’єрне середовище. Органи державної влади зобов’язані створювати умови для гідного життя осіб, котрі потребують особливого захисту та створення особливих умов, мають докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

На виконання цих завдань прийнята Державна цільова програма «Національний план дій з реалізації Конвенції про права інвалідів» на період до 2020 року та указ Президента «Про додаткові невідкладні заходи щодо створення сприятливих умов для життєдіяльності осіб з обмеженими фізичними можливостями» від 18.12.2007 №1228. За наслідками прийняття цих нормативних актів держава в особі своїх органів зобов’язалася створити прийнятні умови для життя осіб з особливим потребами, ужити заходів щодо усунення дискримінації та забезпечити людям такі умови життя, що будуть сприяти більшому розвитку їхніх здібностей та враховувати їхні потреби, у тому числі й житлові. Діяльність органів держвлади або місцевого самоврядування в цих напрямках повинна бути спрямована на бажання виконати свої обов’язки та створити належні умови для життя осіб з особливими потребами.

При цьому фактичні потреби конкретної людини можуть бути задоволені будь-яким сприятливим способом для неї та можливим способом для органу держвлади або місцевого самоврядування. Баланс між інтересами члена суспільства та громади повинен бути знайдений з урахуванням інтересів усіх сторін і демонструвати дійсне бажання виконати свої завдання в цьому напрямі.

Ідеться про створення умов доступності для людей з особливими потребами до всіх можливостей інших людей у країні, зокрема доступності до житла. До того ж у ст.29 закону №875-XII мовиться про те, що особи з інвалідністю та сім’ї, в яких є діти з інвалідністю, мають переважне право на поліпшення житлових умов у порядку, передбаченому в чинному законодавстві. У разі невідповідності житла особи з інвалідністю вимогам, визначеним у висновку медико-соціальної експертизи, й неможливості його пристосування до потреб особи з інвалідністю може провадитися заміна житлової площі.