Прозрачность или огласка?

Кто боится открытости заседаний, и всегда ли она играет на руку обществу?

Лучше один раз увидеть, чем 100 раз услышать. Именно такой принцип декларирует проект «Открытый суд», целью которого является освещение процессов средствами фото- и видеосъемки. Однако во время обсуждения инициативы в адвокатской среде оказалось, что большинство защитников не воспринимают гласность как панацею для Фемиды и знают примеры другой стороны открытости. Негативные.

Норми відкритості

Моніторинги якості надання послуг судовими установами, соціологічні опитування та «незалежні експертні дослідження» продемонстрували тенденцію до зниження рівня довіри до вітчизняної Феміди. За різними даними, довірити розгляд своєї справи суду наважаться близько 10—20% респондентів, які жодного разу не відвідували судову установу. Натомість серед колишніх учасників процесів кількість прихильників судової системи сягає 40%. Таку неоднорідність поглядів фахівці пов’язують з тим, що образ української Феміди в громадян, які жодного разу не стикалися із судочинством (їх, за даними моніторингу, близько 87%. — Прим. ред.), сформувався під впливом ЗМІ.

Втім, здебільшого відомості громадськість отримує з мас-медіа, далеких від юриспруденції, а тому багато фактів та обставин можуть бути викривлені. Так принаймні вважає співзасновник проекту «Відкритий суд», правозахисник Станіслав Батрин. Під час круглого столу «Відкритий суд як гарантія правосуддя: на прикладі резонансних судових справ» він наголосив, що в суспільства з’явилася нагода отримати професійний аналіз дій (бездіяльності) суддів. Адже відтепер висвітлювати їхню роботу береться «команда молодих юристів».

Так, відповідно до оновленої редакції закону «Про судоустрій і статус суддів» проведення в залі судового засідання фотозйомки, аудіо- та відео­запису не потребує окремого дозволу і може вестися будь-якою особою. Однак, як стало відомо з відеороликів, продемонстрованих гостям заходу, не всі учасники процесу сприйняли подіб­не нововведення на ура, а для декого наявність такої норми взагалі стала несподіванкою. Таке несприйняття нововведень можна пов’язати з тим, що хоча закон і встановив право осіб на несанкціоноване відеоспостереження, в процесуальному законодавстві це не відобразилося.

Межі публічності

У тому, що публічність розгляду справ є гарантією суддівської незалежності, переконані й іноземні експерти. Зокрема, керівник проекту USAID «Справедливе правосуддя» Девід Вон наголосив, що відкритість судового розгляду є міжнародним стандартом. «Без прозорості не може існувати добро. Втім, під парасолькою відкритості немає місця злу», — зазначив доповідач.

Водночас, за твердженням заступника керівника проекту USAID Наталії Петрової, суди власноруч створили собі репутацію закритих установ. Як розповіла експерт, існує чимало випадків, коли камер (навіть портативних) бояться сторони у справі, непокоячись, що певні подробиці їхнього приватного життя стануть відомими широкому загалу. «Приватними і особистими відносини між сторонами були до того, як вони вирішили перенести їх з’ясування в судову площину. Відтоді, як почався судовий розгляд, хочуть цього сторони чи ні, їхня справа стає публічною», — пояснила представник USAID, зауваживши, що, звісно, винятком є справи, які відповідно до закону мають розглядатися в закритому режимі.

Попри міжнародне визнання принципу відкритості й гласності судового процесу, межі публічності в країнах Європи дещо різняться. Зокрема, у Великій Британії вести відеозапис чи трансляцію засідання, а також фотозйомку суворо заборонено. Можна тільки вести репортажі на фоні будівлі суду. Н.Петрова переконана, що за відсутності таких заборон в українському законодавстві громадянам треба якомога ширше користуватися своїми правами і не втрачати можливість на власні очі побачити роботу суду.

Погодився з колегою й провідний експерт проекту ЄС «Підтримка реформ у сфері юстиції в Україні» Марк Сегал, який зауважив, що принцип гласності судового процесу забезпечує правильне й неупереджене сповіщення громадськості про перебіг розгляду справ. «Недостатньо, щоб правосуддя здійснювалося, потрібно бачити, що воно відбувається», — зазначив М.Сегал. Він також наголосив, що повинно заохочуватися залучення громадськості та ЗМІ до судового розгляду. Адже саме це, за твердженням іноземця, допоможе підтримувати неупередженість і прозорість ведення процесу на всіх стадіях провадження. Таке твердження експерта, до речі, дещо дисонувало з тезою, наведеною ініціаторами круглого столу, які на початку заходу зауважили, що присутність незалежних спостерігачів і камер має передусім «дисциплінувати» суддю.

Очевидно, «молоді юристи» припускають, що за відсутності камер у храмах Феміди на кожному кроці панує свавілля, і лише відеоспостереження дозволить встановити істину щодо такого собі правосуддя Шредингера. Адже для особи, яка жодного разу не відвідувала храму Феміди, судочинство може бути справедливим і упередженим одночасно.

На користь слідству

Однак, як показує час, у більшості випадків висвітлення судових справ, за рідкісним винятком, відбувається доволі однобоко. І в кожному окремому випадку необхідно врівноважити подекуди протилежні інтереси — оповіщення громадськості про перебіг процесу й убезпечення суду, присяжних, свідків від суспільних стереотипів і необгрунтованих думок тенденційної преси. Практика свідчить, що в деяких справах досягти гармонії інтересів буває вкрай складно, якщо не неможливо.

Так, під час дискусії була висловлена думка, що іноді публічність є єдиним шансом повернути події в судовій залі в правове поле. Проте нерідко цим дієвим механізмом зловживають, намагаючись отримати «публічний вирок» на початкових стадіях досудового слідства.

Прикметно, що переважна більшість учасників круглого столу визнала наявність політичного і владного впливу на Феміду, який, на їхню думку, останнім часом тільки посилюється. Так, адвокат Ігор Черезов, котрий представляє інтереси колишнього ректора Національнго університету державної податкової служби Петра Мельника, взагалі дотримується думки про повну заангажованість суду як інституту держави. На його переконання, перші особи держави свідомо заганяють судочинство в глухий кут, і володарі мантій через страх втратити свободу чи потрапити під слідство просто змушені приймати рішення за вказівками. «Ми перетворюємося на державу з жорсткою диктатурою, де судді готові поступитися власною гідністю, змушені заради збереження свободи заплющувати очі на репресії з боку держави. Переконаний, що ніхто з присутніх не сумнівається в їх наявності», — наголосив адвокат, пообіцявши невдовзі підготувати позови проти окремих парламентарів, які в соціальних мережах та під час публічних виступів звинувачують суддів, котрі слухають «справу П.Мельника», в хабарництві, а сторону захисту — в пособництві корупційним діянням.

Та, як виявилося, адвокатська спільнота вже доволі довго напрацьовує тактику захисту від протиправних зазіхань на досить нестійку правову свідомість українського суспільства. Так, на думку адвоката Миколи Єрьоменка, котрий представляє інтере­си колишнього голови Апеляційного суду м.Києва Антона Чернушенка, гласність і відкритість повинні поширюватися на всі інститути держави. І особливого розголосу, переконаний він, потребують дії працівників прокуратури, які останнім часом свідчать про те, що правоохоронці вважають суддів і громадян «людьми з крайньою формою деменції». М.Єрьоменко пояснив, що у «справі А.Чернушенка» слідчі всіма засобами намагалися довести необхідність тримання підозрюваного під вартою, незважаючи на те що жодна з інкримінованих статей не передбачає такого запобіжного заходу. Він пояснив, що під час слухання справи захист неодноразово спростовував «недолугі» припущення слідства щодо корисної складової діянь колишнього очільника столичного суду. Однак колегія суддів тільки «ніяково опускала очі». Таку поведінку служителів Феміди адвокат пов’язує з тим, що судова влада опинилася на гачку в правлячої верхівки держави.

Прикметно, що всі учасники зустрічі схвалюють ініціативу. Але застерігають, що лише самим висвітленням поодиноких засідань проблеми, що приховуються за лаштунками вітчизняної Феміди, не розв’язати. Судова система є тільки елементом (хоч і не другорядним) у правовому механізмі держави. А тому, мабуть, ремонтувати державну машину треба цілісно, а не вибірково. З обов’язковим переглядом стандартів роботи правоохоронних органів та адвокатури. І тільки коли прозорою стане діяльність усіх правових інституцій, можна буде говорити про цілковите запровадження принципу гласності та публічності. Наразі ж він видається хіба що сором’язливою спробою небайдужих осіб підглянути за Фемідою у замкову щілину.

ПРЯМА МОВА

Ігор ЧЕРЕЗОВ,

адвокат колишнього ректора Національного університету державної податкової служби України П.Мельника:

— Перші особи країни на початку слідства говорять про вбивцю, який неодмінно буде сидіти у в’язниці, глава держави доповідає про «затриманого хабарника», котрому місце тільки за гратами. Про яку незалежність судової влади ми говоримо? Ми дійшли до того, що особи, які не мають жодного стосунку до органів внутрішніх справ, прикриваючись посвідченням народного депутата, оприлюднюють в ефірі відомості з матеріалів слідства.

Україна стає диктаторською державою з абсолютно залежними, переляканими суддями. І сьогодні ніякі камери й публікації не змусять їх прийняти рішення, відмінне від того, яке було озвучене вищими органами влади. І, відверто кажучи, аналізуючи ситуацію, що склалася довкола судової системи за часів президентства Віктора Януковича, і сьогоднішній стан справ, можу констатувати, що нині все набагато гірше.

Микола ЄРЬОМЕНКО,

адвокат колишнього голови Апеляційного суду м.Києва А.Чернушенка:

— Наше суспільство не готове до публічності. Воно не розуміє, що відбувається в суді. Америка звикла дивитися за процесами, а ми ні. Тому вкрай необхідно прищеплювати суспільству правову культуру, створювати попит на судовий процес, дозволити громадянам подивитися на суд як на шоу. Але населення повинно не тільки бачити, а й розуміти те, що відбувається в залі засідань. І тут вже постає завдання сформувати новий пласт ЗМІ, які б належним чином і на належному рівні могли об’єктивно викласти обставини справи.

«Справа Чернушенка» (колишнього голови Апеляційного суду м.Києва. — Прим.ред.) показала, як крапля характеризує океан, що нині відбувається у правосудді та державі в цілому. Адвокати, судді та прокурори мають перетворитися з покручів на фахівців. Для цього треба вправити чимало хребців у скелеті держави.