Игра на эмоциях

Привлечение к ответственности за критику профессионального сообщества может стать механизмом давления и запугивания

Руководители самоуправляемых адвокатских органов требуют привлечения своего коллеги к дисциплинарной ответственности за публичную критику профессионального сообщества. И хотя такое поведение запрещено правилами адвокатской этики, некоторые специалисты подозревают, что сейчас создается очередной механизм, который позволит отстранять от профессии «нежелательных» юристов.

Слово не горобець

Уже досить довго в адвокатській спільноті тривають суперечки з приводу можливості притягнення правника до дисциплінарної відповідальності за прилюдну критику колег. Втягнутими в них виявилися директор Координаційного центру з надання безоплатної правової допомоги Андрій Вишневський, котрий на одному з офіційних заходів звинуватив колег у корупції, та юридична спільнота в особі керманичів професійних самоврядних органів, які вимагають покарання за цю образу.

Пікантності ситуації додає її яскраве емоційне забарвлення. Ще під час завершального етапу ІІІ з’їзду голова Ради адвокатів Київської області Петро Бойко, використовуючи, на думку окремих фахівців, один з найулюбленіших прийомів маніпуляторів — фреймінг, витлумачив слова А.Вишневського як загрозу існуванню платної адвокатури (див. №28/2015 «ЗіБ», «Секрет правничої консолідації»). Налякані перспективою «одержавлення» захисники готові були піддати очільника центру БПД остракізму. У соцмережах з’явилися гнівні коментарі. Наприклад, представник Рівненщини у ВКДКА Сергій Удовиченко звернувся до присутніх із запитанням: «Де і ким загально визначено, що в адвокатів низький професійний рівень і вони є корупційною ланкою?» А щодо А.Вишневського правник зазначив: «Його переймання проблемами адвокатури стало активним після конфлікту з керівництвом НААУ».

Однак згодом ситуація змінилася докорінно. Чи то пояснення «безоплатника» з приводу його виступу знайшли відгук у колег, чи то захисники звернули увагу на інші загрози, які може приховувати в собі ситуація, що склалася, проте результат виявився неочікуваним: на підтримку «винуватця» висловилася більшість правничих об’єднань, окремі адвокати, громадські організації і навіть уповноважений ВР з прав людини (див. №29/2015 «ЗіБ», «За думки не карають?»). На сторінках соцмереж розгорнулася справжня кампанія на підтримку юриста. А опитування «ЗіБ» стосовно того, на яку відповідальність заслуговує адвокат за прилюдну критику професійної спільноти, жартівники доповнили пунктом «Забиття камінням» та коментарями іронічного, а подекуди й обурливого змісту. Наприклад, адвокат Ігор Іванов, котрий, як він зазначив у своєму коментарі, сам часто критикує колег за прийняття окремих рішень від імені самоврядних органів, запитав, чи не варто і його притягнути до дисциплінарної відповідальності за кожну подібну промову. Його колега Анна Поклитар відзначила, що «критиці — чільне місце в демократичному суспільстві, а хамству — ні».

Грубе порушення

Право на свободу слова та вільне вираження своїх поглядів і переконань гарантоване ст.34 Конституції. Це ж право передбачене у ст.10 Загальної декларації прав людини та ст.19 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Практика Європейського суду з прав людини свідчить, що це право поширюється й на ідеї, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти, адже такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе «демократичне суспільство». Водночас ЄСПЛ говорить і про наявність винятків, які, щоправда, повинні чітко тлумачитись, а потреби в обмеженнях мають бути переконливо встановлені (наприклад справи «Джерсілд проти Данії» від 23.09.94, «Нільсен і Джонсен проти Норвегії» від 25.11.99, «Фуентес Бобо проти Іспанії» від 29.02.2000).

Переконливість обмежень свободи слова в адвокатських колах, зазначили вітчизняні фахівці, потрібно досліджувати крізь призму профільного законодавства. Так, отримуючи доступ до професії, адвокат відповідно до ст.11 закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» складає присягу, в якій серед іншого зобов’язується дотримуватися правил адвокатської етики. Стаття 12 цих правил указує на необхідність утвердження поваги до адвокатської професії та сприяння підвищенню її рівня в суспільстві при провадженні не тільки професійної діяльності, а й публічної, публіцистичної. Відповідно до п.4 ч.2 ст.32 закону грубого одноразового порушення правил, яке підриває авторитет адвокатури, має бути достатньо для припинення права на заняття професійною діяльністю.

З огляду на викладене, зауважили фахівці, єдине питання, що має вирішити Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури Київської області, яка розглядає «справу Вишневського»: чи можна розцінювати виступ правника як грубе порушення ПАЕ.

Між молотом і ковадлом

Здавалося б, тут все має бути просто. Відповідно до тих же правил право тлумачити їх зміст надається виключно з’їзду та Раді адвокатів України. Обидва самоврядні органи у своїй позиції солідарні: виступ А.Вишневського завдав удару по престижу професії, а висловлювання, які пролунали, є неприпустимими не тільки для правника, а й для будь-якої особи взагалі.

Отже, керуючись профільним законом, правилами та реляцією з’їзду, яка була направлена міністру юстиції відразу після його завершення, комісія може сміливо приймати негативне стосовно А.Вишневського рішення. Точніше, говорять експерти, могла б, адже нині справа «безоплатника» сягнула далеко за межі простого дисциплінарного провадження, а КДКА Київської області опинилася між молотом і ковадлом. З одного боку, над комісією тяжіє буква закону, а з другого — моральний бік справи, який включає в себе неочікувані аспекти.

Так, публічна позиція Української Гельсінської спілки з прав людини містить посилання на матеріали Міжнародної комісії юристів. Там говориться про те, що ще в 2012 році МКЮ відзначила випадки застосування до українських адвокатів дисциплінарних санкцій за «неналежну поведінку», що виражалась у діях, вчинення яких не могло тягти за собою відповідальності. Такий підхід національних дисциплінарних органів викликав у МКЮ підозру в намаганні «самоврядників» створити механізм переслідування або залякування правників. Ці побоювання, переконані в спілці, є і сьогодні. Тож притягнення А.Вишневського до відповідальності, йдеться в публічній позиції, стане «свідченням зростання тоталітарних тенденцій в адвокатурі». Думку про тоталітаризм поділяють й інші організації, які також оприлюднили свої звернення.

Отже, рішення комісії, зазначили експерти, коментуючи ситуацію «ЗіБ», на престиж національної адвокатури та її самоврядних органів може вплинути набагато більше, ніж виступ А.Вишневського. Може, оскільки, підкреслили фахівці, в будь-якому разі рішення КДКА Київської області не буде правомочним. Адже відповідно до ч.3 ст.33 профільного закону дисциплінарне провадження стосовно адвоката порушується КДКА за адресою його робочого місця, зазначеного в реєстрі (детальніше див. №28/2015 «ЗіБ», «Юрисдикція — за робочим місцем»). Оскільки ж, підкреслили правники, робоче місце А.Вишневського знаходиться в Києві, то і справа має розглядатися столичною КДКА. Щоправда, самоврядні адвокатські органи мають із цього приводу зовсім іншу позицію й ладні при вирішенні вказаного питання не зважати на прямий припис профільного закону.

Однак, як би там не було, маємо те, що маємо. Справа перебуває на розгляді КДКА Київської області, засідання якої поки що перенесене на невизначену дату.

ДОВІДКА «ЗіБ» (із публічного виступу А.Вишневського, який став причиною порушення дисциплінарної справи)

«…основним ризиком для системи безоплатної правової допомоги, основним ризиком для реалізації конституційного права громадян на безоплатну правову допомогу і можливостей держави це право забезпечити ми бачимо плачевний стан української адвокатури, про який уже сьогодні говорили наші колеги. Це низькі етичні стандарти та професійній рівень адвокатури; це те, що саме адвокат є основною корупційною ланкою на сьогодні, це те, що з явищем міліцейських адвокатів Національна асоціація адвокатів не бореться і навіть не дає жодної оцінки цьому, і ще багато про що можна було б тут говорити, але я не буду на цьому зупинятися. Реформування адвокатури на часі, воно необхідне. Тому що в тому стані, якою є адвокатура сьогодні, вона може стати гальмом для реалізації судової реформи».

КОМЕНТАР «ЗіБ»

Валентин ЗАГАРІЯ, адвокат, керуючий партнер АО «Спенсер і Кауфманн»: «Лише за негативні висловлювання притягти до дисциплінарної відповідальності неможливо»

— Стаття 12 правил адвокатської етики зобов’язує адвокатів виконувати законні рішення органів адвокатського самоврядування, прийняті в межах їх компетенції. Разом із цим не виключається можливість критики таких рішень, а також діяльності органів самоврядування та їх окремих членів, яка, втім, не може бути спрямована на приниження авторитету адвокатури, адвокатської професії та статусу адвоката, бути вираженою в принизливій чи такій, що порочить честь, гідність та ділову репутацію особи формі, містити завідомо неправдиву інформацію.

Отже, лише за негативні висловлювання адвоката на адресу професії та професійної спільноти притягти до дисциплінарної відповідальності неможливо. Необхідно ще довести мету, яку особа ставила, оцінити форму поширення негативної інформації, довести, що вона розумілася як завідомо неправдива.

Встановити склад цього дисциплінарного проступку вельми складно, якщо не сказати «практично неможливо». А «страта» адвоката лише за критику НААУ (що, на мій погляд, відбувається у «справі Вишневського») нагадує полювання на відьом. Сподіваюся, що в колег вистачить розуму і професіоналізму, а також елементарної поваги до себе, аби не витрачати час на таку дурницю.

Олександр Оніщенко, Керуючий партнер АК «Правочин»: «Застосування штрафів до «зловживальників» своїми процесуальними правами є доцільним і виправданим інструментом боротьби з цим явищем»

- Питання зловживання процесуальними правами обговорюється правниками не вперше і певні зрушення в цьому напрямі все ж існують. Зокрема, останніми роками відбулась низка законодавчих змін, спрямованих на уникнення самої можливості сторін зловживати своїми процесуальними правами. Йдеться насамперед про питання оскарження ухвал суду, що не підлягають оскарженню, розгляд заяви про відвід, визначення підсудності розгляду справ, тощо. Проте цих заходів очевидно недостатньо для повного викорінення такого явища як процесуальні диверсії. В багатьох процесуальних питаннях можливість для таких диверсій залишається, що активно використовується несумлінними сторонами судового процесу та подекуди і судом. Актуальними і популярними на практиці є подача низки заяв про відвід, штучне формування підсудності розгляду спорів, оскарження судових актів до судів вищих інстанцій без сплати судового збору задля отримання строку на усунення недоліків та відповідно затягування набуття рішенням законної сили, тощо. На мій погляд, застосування штрафів до «зловживальників» своїми процесуальними правами є доцільним і виправданим інструментом боротьби з цим явищем. Проте маю при цьому кілька застережень:

- Штрафи – не є панацеєю і їх ефективність була б вищою разом з використанням інших дієвих механізмів (окремі ухвали, позбавлення права на заняття адвокатською діяльністю, тощо);

- Застосування таких штрафів в деяких випадках на практиці є доволі проблематичним. Йдеться про ідентифікацію дій сторони в судовому процесі як «зловживальника». Де провести межу між необізнаністю сторони зі своїми процесуальними правами та зловживаннями ними? Аналогічно, як встановити дійсні наміри сторони, що заявляє низку відводів, клопотань, тощо? Можливо сторона щиро переконана в наявності підстав для таких відводів.

- Як боротись зі зловживанням процесуальними правами самим судом і чи будуть штрафи ефективним механізмом в цьому сенсі? Похідне питання про субєкта, який буде вповноважений застосовувати такі штрафи до суддів.