Судьи разъясняют, в каких случаях истец должен доказывать свою позицию в споре с должностными лицами
Кодекс административного судопроизводства возлагает груз доказывания в налоговых спорах на должностных лиц. Однако юристы заверяют, что суды эту норму игнорируют. Это может повлечь негативные последствия для юрисдикции в целом. Судьи же убеждены: адвокаты неверно толкуют законодательные предписания.
Захист без компромісів
На круглому столі, присвяченому податковому законодавству, адвокати та «адміністративники» обговорили порядок застосування ч.2 ст.71 КАС. Захисники заявили, що служителі Феміди ігнорують прямий припис цієї норми, яким обов’язок доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності держава покладає на посадовця. Правники переконують, що на практиці доказувати правильність своєї позиції доводиться саме їхнім клієнтам, тоді як податківцям достатньо просто заявити про наявність того чи іншого порушення.
Як правило, розповідають юристи, податкова надає до суду лише акт, в якому є посилання на внутрішні електронні бази Державної фіскальної служби, доступу до котрих не мають ні клієнти, ні їхні представники. Крім того, в акті посадовці не гребують припущеннями, в тому числі й про правопорушення, на які потім посилається у своєму рішенні суд, маючи на увазі винуватість платника податків, що є неприпустимим. Якщо клієнта звинувачують у правопорушенні, кажуть адвокати, має бути вирок. В іншому випадку такі звинувачення необхідно визнавати безпідставними.
Такої ж безкомпромісної позиції захист дотримується і з приводу ст.59 Податкового кодексу, яка, кореспондуючись із ч.2 ст.71 КАС, зобов’язує чиновників виносити лише вмотивовані рішення. Якщо цього не відбулося в межах процесуальних строків, переконані правники, скарга платника податків має бути задоволена судом. При цьому адвокати рішуче відкидають зауваження володарів мантій про відсутність критеріїв вмотивованості в національному законодавстві. Такі критерії установлені Європейським судом з прав людини, в одному з рішень якого, зокрема, говориться, що про вмотивованість свідчить належний розгляд усіх суттєвих елементів.
Кому потрібен суд?
Розглядаючи проблему визначення сторони, що має доводити правильність своєї позиції в судовому процесі, юристи порушили більш глобальне питання. У ході дискусії у фахівців народилася думка, що хибне застосування ч.2 ст.71 КАС заперечує саму ідею адміністративного судочинства. Пояснюють вони її таким чином.
До 2005 року, коли адміністративної юстиції ще не було, податкові спори розглядали загальні й господарські суди (переважно господарські), в яких повною мірою реалізовувався принцип змагальності сторін процесу. Це означало, що кожній стороні держава давала можливість доводити свою позицію так, як та вважала за потрібне. Однак у 2005 році, беручи до уваги досвід таких європейських держав, як Франція, Нідерланди, Бельгія та ін., а також те, що можливості держави в доказуванні значно ширші, ніж у фізичних чи юридичних осіб, законодавець започаткував адміністративні суди та ухвалив КАС.
Найпрогресивнішою нормою цього акта, зауважують правники, поряд із принципом офіційності, який полягає у сприянні суду особі, яка оскаржує дії або бездіяльність органу державної влади, в захисті її прав, і була норма про покладання тягаря доведення своєї позиції на державні органи. Саме ці два моменти, зауважують юристи, якісно відрізняють адміністративну юрисдикцію від цивільної та господарської. Якщо вони будуть знівельовані суддівським корпусом, необхідність в адміністративній юрисдикції може просто відпасти, про що, до речі, вже заявляли очільники вищих судів.
Принциповість же володарів мантій у дотриманні припису ч.2 ст.71 КАС, упевнені юристи, зможе докорінно змінити фіскальну систему: коли митарі усвідомлять, що в разі винесення ними невмотивованих рішень позови платників податків будуть задовольнятися, вони почнуть працювати відповідальніше.
Коли розуміють по-різному
А ось самі служителі Феміди не вважають проблему застосування ч.2 ст.71 КАС надважливою. Дійсно, розповідає голова Асоціації суддів адміністративних судів Дніпропетровської області Володимир Горбалінський, на сьогодні юристи, які захищають інтереси платників податків, та посадовці по-різному розуміють зазначену норму. Практика ж зводиться до такого. Посилання на ч.2 ст.71 КАС можливе, тільки коли спір торкається застосування суб’єктом владних повноважень тієї чи іншої норми. Якщо застосування норми оспорюється, суб’єкт (податківець) має пояснити, чому він обрав саме її.
Проте, як правило, платник у позові не ставить питання про те, що податківець застосував не ту норму, а вказує, що податкова неправильно сприйняла та оцінила фактичні обставини справи. Відповідно, у своєму позові громадянин наводить контраргументи. Виходячи із цього, а також із ч.1 ст.71, позивач має довести, що обставини, на які він посилається в позові, існують, що вони не суперечать закону та мають трактуватися так, як трактує їх він, а не інакше. Саме тому суддя не вбачає порушень у застосуванні КАС.
ПРЯМА МОВА
Владислав СОКОЛОВСЬКИЙ, керуючий партнер АК «Соколовський і партнери»:
— Частина 2 ст.71 КАС передбачає обов’язок органу державної влади в разі оскарження його рішень, дій чи бездіяльності доводити правомірність своєї позиції. На мою думку та на думку багатьох провідних юристів, ця норма при розгляді податкових спорів не береться судом до уваги. Доведення правомірності своїх дій, правильності ведення податкового обліку, обрання контрагента тощо покладається на платника податків. Саме йому потрібно нести до суду величезну кількість документів, додатково обгрунтовувати позовну заяву й доводити відсутність підстав для нарахування податкових зобов’язань чи штрафів.
Нині позиція адміністративних судів, виходячи з принципів офіційності та змагальності, зводиться до того, що суддя має дослідити всі аспекти спору, в тому числі й позицію платника податків. Таким чином, принцип офіційності перекреслює припис ч.2 ст.71 КАС і, власне, мету та суть усього адміністративного судочинства. Адже ми пам’ятаємо, що до прийняття КАС податкові спори належали до компетенції господарських судів, де й мав місце змагальний процес, коли обидві сторони рівні у відстоюванні власної позиції. Проте законодавець, зважаючи на наявність у держави потужного адміністративного апарату, якому має протистояти громадянин чи підприємство, запровадив адміністративну юрисдикцію, в межах якої обов’язок доказування правомірності своїх дій поклав на державні органи, зокрема фіскальну службу. Нині ці важливі для врівноваження можливостей держави та платників податків положення КАС поступово нівелюються.
Материалы по теме
Комментарии
отже, суддя люб'язно погодився застосовувати ч.2ст71 КАС тільки за умови, коли платник не оспорює фактичну сторону справи. В чому тоді смисл перекладати тягар доказування на СВП, коли щодо цього існує…