«Навіть найдосконаліший закон не примусить людину не порушувати його»

Президент нарешті підписав новий Кримінальний процесуальний кодекс. А напередодні його схвалили експерти Ради Європи, відзначивши, що новий КПК «радикально відійшов від громіздкого триступінчатого кримінального процесу радянського типу, запровадив реальну змагальну систему». Представник Президента у ВР Юрій МІРОШНИЧЕНКО — один з тих, хто активно брав участь у процесі доопрацювання КПК в парламенті. В інтерв’ю «ЗіБ» Юрій Романович розповів, чому потрібно було поспішати з ухваленням кодексу, навіщо знадобилася ще одна експертиза Ради Європи і що робити, якщо практика застосування КПК виявиться не зовсім такою, як планується.

«Практика застосування покаже вади акту набагато швидше, ніж тривалі теоретичні дискусії»

 — Юрію Романовичу, ухвалення нового КПК викликало багато суперечок і дискусій у суспільстві. Наприклад, опозиція звинуватила владу в зайвому поспіху — мовляв, було подано близько 4000 поправок до законопроекту, але велику частину з них не врахували. Чи не краще було б ретельніше над ними попрацювати? Для чого насправді знадобилося так терміново приймати кодекс?

— По-перше, те, що ухвалення Верховною Радою нового Кримінального процесуального кодексу викликало багато суперечок і дискусій, є дуже позитивною тенденцією. Адже відомо, що в спорі народжується істина. Здається, набагато гірше було б, якби суспільство залишилося пасивним, були відсутні спори та дискусії з такого важливого для кожної людини питання.

По-друге, не дивно, що опозиція вкотре звинуватила в чомусь владу, і, більш того, цілком передбачувано. По-третє, я б не говорив про «зайвий поспіх» у цьому питанні. Швидше навпаки: наша держава й суспільство запізнилися з ухваленням нового КПК як мінімум років на 15, якщо взяти за точку відліку 1995 рік, коли відповідні рекомендації для України були сформульовані Парламентською асамблеєю Ради Європи.

Ми в жодному випадку не говоримо про те, що ухвалення такого кодексу є своєрідною даниною Європі з метою отримання якихось преференцій. Не в цьому річ. Просто коли ти на волі, то перебуваєш, так би мовити, в одному часовому вимірі. Коли ж ти, не дай Боже, лише потрапив під підозру в здійсненні того чи іншого кримінального діяння, нехай навіть «безневинного» з погляду його суспільної небезпеки, проти тебе починає працювати весь репресивний апарат, в основі якого — створений ще в радянський час КПК. І тоді ти починаєш оперувати іншими категоріями й час набуває для тебе зовсім іншого значення. Для когось процес напрацювання й ухвалення кодексу за більш ніж 1,5 року з моменту створення Президентом спеціальної робочої групи у 2010 році — це поспіх, а хтось за цей час, «завдяки» дії старого КПК та сформованої ним ідеологічної системи, втратив життя, сім’ю, волю, здоров’я, друзів, роботу і т.д.

— Згодна, але що ж робити з критичними зауваженнями, які звучали на адресу нового КПК?

— Погодьтеся, ні в нашій державі, ні в державах ЄС не знайшлося жодного експерта (у тім числі з опозиційних політичних сил), який би не оцінив багатьох позитивних тенденцій та положень цього кодексу. Звичайно, він не ідеальний, але з часом можуть бути внесені зміни, уточнені деякі положення. Практика застосування акта покаже його вади набагато швидше, ніж тривалі теоретичні дискусії. Тим більше що 1,5 року предметних досліджень передових досягнень міжнародного досвіду в цій сфері й відповідних дискусій у спеціально створеній робочій групі — це чималий строк.

Крім того, кількість поправок, на жаль, далеко не завжди відповідає їх якості. Слід пам’ятати, що в такому системному документі, як кодекс, наслідком однієї концептуальної ідеї може бути формування кількох десятків системних поправок, і, відповідно, якщо дана ідея не підтримана, це приводить до неприйняття відповідної кількості поправок. Тому завжди при вирішенні подібних питань слід ураховувати можливість маніпулювання цифровими показниками.

Враховуючи все вищесказане, вважаю, що не було сенсу й далі затягувати з ухваленням цього кодексу, позитивні сторони якого вже в недалекому майбутньому комусь допоможуть зберегти життя, сім’ю, волю та здоров’я.

— І все-таки які з неврахованих поправок, на вашу думку, були принциповими та їх варто було б унести?

— Всі принципові поправки, які не змінювали концептуальних основ проекту, були уважно проаналізовані й ураховані тією чи іншою мірою. Що стосується концептуальних змін, то, думаю, варто дати кодексу можливість попрацювати в прийнятій редакції, подивитися результати, а потім уже, ураховуючи практику, міняти (у разі потреби) його ключові положення і вносити системні правки. Тим більше що відомо: до другого читання концепція законопроекту не повинна мінятися.

— Законопроект уже пройшов кілька експертиз Ради Європи, і в цілому оцінка була позитивною. Чому Президент вирішив направити кодекс на ще одну експертизу вже після його ухвалення?

— Всім, думаю, зрозуміло, що питання про реформування кримінального судочинства є одним з найгостріших, оскільки зачіпає багато конституційних прав людини. Очевидно, Президент, як гарант прав і свобод людини та громадянина, ще раз захотів переконатися в тому, що ніякі положення КПК (зокрема виправлені вже після внесення проекту до Верховної Ради) не порушуватимуть основних прав і свобод людини та громадянина.

 «Немає підстав присвячувати окремі статті КПК прокурорам, слідчим, суддям, експертам»

 — Поговорімо про новели КПК. Багато юристів від опозиції були обурені тим, що відтепер захищати обвинуваченого в кримінальному процесі дозволено тільки професійним адвокатам, унесеним до реєстру. Чи не порушуються таким чином права звичайних людей, адже хтось, можливо, хоче, щоб його інтереси представляв родич або правозахисник? У чому прогресивність цієї новели?

— У більшості європейських країн надання правової допомоги в усіх судах (і тим більше в кримінальному процесі) здійснюють тільки професійні адвокати. Прийнято вважати, що тільки людина, яка склала відповідні іспити та присягу адвоката, постійно займається адвокатською діяльністю і підтверджує рівень своєї кваліфікації, може на належному рівні, професійно захищати права, свободи й інтереси своїх клієнтів. Більше того, адвокатське об’єднання, членами якого є всі адвокати, — це фактично єдина структура, яка може ефективно захистити інтереси клієнта від зловживань з боку самого адвоката. У той же час це об’єднання може захистити інтереси й самого адвоката в разі тиску на нього з боку різних державних структур. Саме така система, на думку європейських експертів, одночасно захищає всіх клієнтів адвокатури, гарантує адвокатам незалежність і покладає на них тягар відповідальності за якість наданих послуг (аж до позбавлення права займатися адвокатською діяльністю).

Крім того, вже давно Рада Європи рекомендувала Україні перейти саме на таку систему надання правової допомоги з метою приведення «стихійного» ринку юридичних послуг у відповідність із європейськими стандартами. Практика також підтверджує, що адвокат, який добре знає всі тонкощі кримінального процесу, набагато краще може захистити інтереси людини, ніж, наприклад, родич або знайомий обвинуваченого. Тим більше що ніхто не заборонить підзахисному додатково отримувати юридичну консультацію, підтримку, рекомендації від близьких і знайомих, яким адвокат за вказівкою клієнта може повідомляти про перебіг слідства.

^{«Ніхто не заборонить підзахисному додатково отримувати юридичну консультацію, підтримку від близьких і знайомих, яким адвокат може повідомляти про перебіг слідства».}

В Україні вже давно сформувалася така практика, коли в кримінальному процесі захисником визнають тільки адвоката. Законодавець же просто офіційно закріпив відносини, що склалися в цій сфері, поставивши крапку в тривалих дебатах прихильників і противників такого підходу.

— Попри те що КПК істотно розширює права адвокатів, частина з них нарікала, що в кодексі немає окремого розділу, присвяченого їхнім правам. Чому так вийшло і чи вдалося врегулювати це в процесі ухвалення КПК?

— Думаю, це пов’язано з тим, що так чи інакше КПК покликаний гарантувати захист прав, свобод та інтересів людей, стосовно яких ведеться слідство, аби уникнути можливих помилок і, відповідно, порушення конституційних прав. Адже саме конституційні права підозрюваних або обвинувачених підлягають обмеженню, і саме ці люди є основними суб’єктами кримінального провадження. Крім того, я не бачу необхідності в процесуальному кодексі окремий розділ присвячувати правовому статусу адвоката, особ­ливо якщо існує спеціальний закон про адвокатуру, який і покликаний системно й структурно врегулювати основні права адвоката в будь-якому процесі. Так само немає підстав присвячувати окремі глави КПК прокурорам, слідчим, суддям, експертам. Для визначення їх статусу, соціальних гарантій і т.д. є спеціальні закони.

— Вважається, що після ухвалення нового КПК міліції не буде сенсу катувати підозрюваних, тому що зізнання, отримані не в суді, не можуть стати підставою для постановлення вироку. Проте один із адвокатів висловив припущення, що опери тепер катуватимуть людей не для того, щоб вибити показання, а для того, щоб отримати вагомі докази вини. Наскільки такі сумніви обгрунтовані?

— Навіть найдосконаліший закон або кодекс не примусить людину не порушувати його. Думаю, що в проблеми вибивання показань глибше коріння, ніж просто наявність (чи відсутність) тієї чи іншої норми кодексу. Тут і питання виховання, світогляду, освіти, відсутність достатнього матеріального забезпечення працівників правоохоронних органів і т.д. Тут цілий комплекс проблем.

Проте катувати людину (незалежно від переслідуваної мети) — злочин, це заборонено перш за все ч.2 ст.28 Конституції. Такі дії оперативних працівників повинні відповідним чином (за допомогою громадськості) своєчасно розкриватись і каратись у встановленому законом порядку.

^{«Ми в жодному випадку не говоримо про те, що ухвалення такого кодексу
є своєрідною даниною Європі з метою отримання якихось преференцій».}

Викорінення цього й подібних явищ є одним з головних завдань не тільки держави, а й усього українського суспільства. Категоричне несприйняття таких явищ повинне закладатися ще з дитячого садка. І тим більше цьому питанню необхідно приділяти належну увагу в усіх без винятку вищих навчальних закладах країни, які готують юристів. Якщо ми дійсно хочемо побудувати правову державу, а не тільки вважатися такою, то повинні прищеплювати суспільству цінності правової держави та правову культуру, викорінювати правовий нігілізм. А прищеплювання відповідної професійної етики всім студентам-юристам повинне бути закладене в основу системи підготовки фахівців у цій галузі.

Тоді незалежно від наявності (чи відсутності) тієї або іншої норми в тому чи іншому нормативному документі суспільство за допомогою юристів завжди зможе адекватно протистояти всім негативним явищам, які мають місце в будь-якому суспільстві, зокрема ефективно запобігати виникненню нових негативних явищ.

 «У разі лавини неправдивих заяв про скоєння злочинів необхідно провести кілька показових кримінальних процесів»

— Юристи давно вже говорили про необхідність скасування інституту повернення справи на додаткове розслідування. Й ось нарешті здійснилося. З одного боку, це безумовний плюс. З другого — чи не дозволить це винним іноді уникати відповідальності?

— Все залежить, знову ж таки, від практики застосування тих чи інших норм, від ефективності роботи слідчих органів і психологічної готовності суддів ухвалювати виправдувальні вироки. З одного боку, кожен виправдувальний вирок — це добре (природно, коли він відповідає обставинам справи), а з другого — це показник неякісної, неефективної, неграмотної роботи працівників правоохоронних органів. Мені здається, що кримінальні справи, які не мають достатньої доказової (обвинувальної) бази, просто не повинні доходити до суду. Якщо так і відбудеться, то кількість виправдувальних вироків об’єктивно не збільшиться.

А взагалі-то, суть і завдання цієї новели кодексу не стільки в зміні якихось кількісних (статистичних) показників, а в тому, щоб уникнути практики тривалого тримання людей під вартою, ізоляції від суспільства, сім’ї, якщо їхня вина в скоєнні злочину не підтверджується.

— Ще одне принципове нововведення КПК, яке отримало схвальну оцінку експертів, — відміна стадії порушення кримінальної справи. Проте начальник слідчого управління МВС Василь Фаринник уже заявив, що 15000 слідчих міліції явно не вистачить для розслідування тієї лавини кримінальних справ, яка впаде на правоохоронні органи. Як ви вважаєте, яким може бути вихід із цієї ситуації?

— Як фільтрування заяв, так і несумлінне користування громадянами своїми правами є крайнощами, яким не повинно бути місця в цивілізованому суспільстві з високою правовою культурою. Запровадження автоматичної реєстрації заяв відкидає одну з крайнощів: відтепер кожна заява має бути перевірена і громадянин повинен отримати офіційну письмову відповідь. Друга крайність також виключається: у разі лавини неправдивих заяв про скоєння злочинів необхідно провести кілька показових кримінальних процесів за ст.383 КК, притягнувши несумлінних громадян до кримінальної відповідальності та призначивши покарання за завідомо неправдиве повідомлення про скоєння злочину.

Думаю, що інститут автоматичної реєстрації заяв про скоєння злочинів може стати гарним інструментом простих громадян у боротьбі зі злочинністю.

— Зі зміною процесуального законодавства багато в чому зростає роль суду, вводиться поняття слідчого судді. У чому перевага цього інституту?

— Слідчий суддя забезпечує контроль на стадії досудового розслідування справи та його проведення в розумні строки, виступає в кримінальному провадженні фактично гарантом дотримання і захисту прав, свобод та інтересів підозрюваних і обвинувачених осіб. А перевага інституту слідчого судді полягає в тому, що він не належить до системи правоохоронних органів, які безпосередньо проводять розслідування. Це забезпечує йому незалежне становище — від слідчих, керівників слідчих органів, прокуратури тощо. Він є представником тієї системи, яка повинна неупереджено оцінювати всю наявну на конкретному етапі кримінального провадження інформацію, ухвалювати зважені й законні процесуальні рішення.

— Яку новелу КПК ви б особливо відзначили?

— Відзначу те, що, за новим КПК, право вибору конкретного запобіжного заходу на стадії досудового розслідування належить виключно слідчому судді за клопотанням слідчого, узгодженим із прокурором. При цьому слідчий або прокурор повинні переконати суддю в тому, що тільки запропонований ними (і ніякий інший, м’якший) запобіжний захід зможе забезпечити реалізацію тих завдань, які покладаються на цей інструмент кримінального провадження. Таким чином, є всі підстави припускати, що одне з найстрашніших для будь-якої людини обмежень на стадії досудового розслідування — обмеження волі шляхом тримання під вартою — застосовуватиметься у виняткових випадках при чіткому обгрунтуванні вибору саме такого запобіжного заходу.

 «Про будь-який запобіжний захід складно говорити як про прогресивний»

 — До речі, про запобіжні заходи. КПК вводить кілька нових: домашній арешт, особисте зобов’язання. При цьому, як ви вже згадали, прокурори повинні доводити необхідність тримання обвинуваченого під вартою. Чи не почнуть вони формально підходити до такого доведення? Який з передбачених запобіжних заходів, на ваш погляд, є найбільш прогресивним?

— Думаю, про будь-який запобіжний захід складно говорити, як про прогресивний. Кожен запобіжний захід повинен чітко відповідати ступеню тяжкості злочину, в скоєнні якого підозрюється конкретна людина, її психологічному портрету, моральним якостям тощо (хоча стосовно останніх критеріїв може бути багато суб’єктивізму з боку слідчих). Основні цілі запобіжних заходів відомі: по-перше, зробити неможливим скоєння людиною ще яких-небудь кримінально караних діянь (якщо вона схильна до цього); по-друге, гарантувати об’єктивне та швидке проведення всіх слідчих дій і відкинути можливість ухилення людини від відбування кримінального покарання в разі підтвердження її вини в обвинувальному вироку. Принцип вибору запобіжного заходу один — чим м’якший, тим кращий (при гарантуванні досягнення відповідних цілей).

— Один з експертів РЄ в інтерв’ю «ЗіБ» висловив, мабуть, крамольну, з погляду наших юристів, думку: «Навіть скоєння тяжкого насильницького злочину — не привід для того, щоб брати людину під варту». Що ви думаєте із цього приводу?

— З одного боку, про факт скоєння людиною інкримінованого їй злочину можна говорити тільки в разі постановлення обвинувального вироку. До цього людина вважається такою, котра не скоювала злочину, і, як показує практика, багато людей безпідставно тривалий час сидять у СІЗО, що є яскравим прикладом грубого порушення державою одного з основних конституційних прав людини — права на свободу. Бувають випадки, коли після кількох років за гратами слідство не може довести не тільки вини людини в скоєнні злочину, а й навіть сам факт діянь, що мають ознаки злочину.

З другого ж боку, одним з конституційних обов’язків нашої держави є захист життя, здоров’я, честі та гідності, недоторканності та безпеки будь-якої людини, яка перебуває на території України. Тобто держава зобов’язана використовувати дані їй інструменти для запобігання порушенню зазначених конституційних прав людей.

Тому, якщо є реальний ризик скоєння людиною, підозрюваною в якому-небудь злочині, аналогічних дій відносно інших людей, то вона повинна бути позбавлена можливості їх зробити.

— Новий КПК вперше відходить від колишньої тоталітарної моделі. Проте більшість суддів, прокурорів сформувалися при старій радянській системі. Наскільки безболісно пройде їх адаптація до таких радикальних змін?

— Новий кодекс уже виконує певну інформаційну функцію: суспільство його активно обговорює (зокрема ми з вами), сперечається щодо тих чи інших його положень, новел, механізмів реалізації або захисту тих або інших прав людини. Тобто інформаційну функцію цей документ виконує.

Що ж до готовності більшості суддів і прокурорів до радикальних змін, то це більше питання психології, якихось соціологічних досліджень, а не юриспруденції. Проте я б сьогодні вже не взявся стверджувати, що більшість цих людей сформувалися при старій радянській системі. Впродовж 20 років незалежності України в цю систему прийшло дуже багато людей з іншими настановами. І, мені здається, складно правильно відповісти на запитання, хто більше буде радий ухваленню саме такого кодексу, з такою концептуальною основою — молоде покоління чи «люди старого гарту». Знову ж таки, все залежить не від віку, а від внутрішніх моральних настанов конкретної людини. Хтось, можливо, втратить корупційне джерело доходу та змушений буде шукати інше місце роботи. Хтось, навпаки, буде радий новелам, які відкривають великі можливості для чесного служіння українському народу. Отже, все дуже індивідуально.

Не слід також забувати, що будь-яка реформа в будь-якій сфері розтягнута в часі. Ухвалення акта — дуже важливий момент, але це лише початок тривалого переходу з однієї системи на іншу, від однієї ідеології кримінального провадження до абсолютно іншої, чому, природно, повинна передувати зміна психології всіх задіяних у цій системі працівників. Прискорити такий перехід може як суспільство, так і різні заходи на державному рівні — організація та проведення семінарів, конференцій, круглих столів, курсів підвищення кваліфікації або перекваліфікації, практичних занять і т.д. Упевнений, що в усіх працівників є кваліфікація, щоб швидко перейти на нові стандарти кримінального провадження. Велике значення має, напевно, їхнє безпосереднє бажання.

— В Україні давно вже говорять про створення єдиного слідчого органу. Новий КПК поки що залишає слідство за органами внутрішніх справ, СБУ і податковою. Наскільки це виправдано? Як ви ставитеся до ідеї створення слідчого комітету?

— Як показує досвід різних країн, існують різні системи й різні результати роботи однакових систем. Навіть експерти в галузі, наприклад, виборчого права вважають, що для різних країн не може бути однаково правильних і однаково ефективних виборчих систем. Так і тут. Якійсь країні створення єдиного слідчого комітету піде на користь, в іншій же, навпаки, погіршить ситуацію, в третій державі таке реформування призведе тільки до колосальних бюджетних витрат.

^{«Упевнений, що в усіх працівників є кваліфікація, щоб швидко перейти на нові стандарти кримінального провадження. Велике значення має, напевно, їхнє безпосереднє бажання».}

Що стосується ідеї створення єдиного слідчого комітету в Україні, то це питання, мені здається, ще детально не вивчене, тому не може серйозно обговорюватися. Тут передусім повинна спрацювати наука (і не тільки юридична), повинні бути проведені глибокі дослідження. Думаю, що при вирішенні таких питань краще керуватися принципом «не впевнений — не міняй».

Мені здається, що при сьогоднішніх інструментах комунікації слідчі різних відомств можуть працювати у віддалених одне від одного місцях і це не заважатиме їм активно обмінюватись інформацією та вдаватися до допомоги один одному (в разі потреби). А можна сидіти в сусідніх кабінетах і не вітатися вранці. Отже, думаю, будь-які зміни діючої системи повинні бути добре продумані, чітко аргументовані й виправдані.

— І насамкінець — ваші побажання читачам нашої газети.

— Читайте газету «Закон і Бізнес». А ще — «більше думай, ніж читай». Саме таку настанову якось дав батько своєму синові — згодом відомому богословові та митрополитові Антонію Сурозькому, котрий написав дуже багато глибоких, грунтовних праць на духовні теми. Думаю, що будь-яка людина знайде там багато цікавого, що можна застосувати у своєму житті.

Так от, не бажаю читачам, особливо вашої газети, яка зарекомендувала себе як серйозне спеціалізоване видання, менше читати, я бажаю всім більше думати — осмислювати, аналізувати, порівнювати отриману інформацію. Адже нашому суспільству й державі не вистачає критично мислячих людей (зокрема у сфері управління державними та суспільними справами), які б могли швидко й адекватно реагувати на постійно змінні обставини й ухвалювати правильні (можливо, навіть мудрі) рішення.