Інвалідність без війни

Проходження строкової служби з метою здобуття військово-облікової спеціальності, набуття практичних навичок і умінь не є тотожним участі в бойових діях та захисту Батьківщини.

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

6 листопада 2013 року м.Київ №21-377а13

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого — Кривенка В.В.,

суддів: Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., —

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Особи 1 до Головного управління праці та соціального захисту населення Слов’янської міської ради Донецької області про визнання дій неправомірними та зобов’язання надати статус інваліда війни,

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2012 року Слов’янський міжрайонний прокурор в інтересах Особи 1 звернувся до суду з позовом, у якому просив: визнати дії управління щодо вилучення у Особи 1 посвідчення інваліда війни І групи та позбавлення його статусу інваліда війни І групи неправомірними, зобов’язати управління надати Особі 1 статус інваліда війни І групи. 

На обгрунтування позову Особи 1 послався на те, що у 2002 році управлінням на підставі акта огляду від 15.05.2002 №1214 Слов’янської міжрайонної медико-соціальної експертної комісії та відповідно до ст.7 закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.93 №3551-XII Особі 1 було встановлено статус інваліда війни І групи, що підтверджується посвідченням серії Номер 1 від 21.05.2002. У грудні 2012 року управлінням було вилучено в нього посвідчення інваліда війни для проведення перевірки щодо підстав встановлення статусу інваліда війни. За результатами проведеної перевірки, у зв’язку з відсутністю в досліджених документах підстав, викладених у стст.1, 4, 7 закону №3551-XII, протоколом засідання робочої групи управління від 28.03.2012 №02-20/01 Особі 1 скасовано статус інваліда війни.

Слов’янський міськрайонний суд Донецької області постановою від 27.04.2012, залишеною без змін ухвалами Донецького апеляційного адміністративного суду від 30.05.2012 та Вищого адміністративного суду від 30.05.2013, в задоволенні позовних вимог відмовив. При цьому суди виходили з того, що відсутні передбачені ст.7 закону №3551-XII підстави для встановлення Особі 1 статусу інваліда війни, оскільки травму (каліцтво) останній отримав не перебуваючи у складі діючої армії та не на фронті.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.237 Кодексу адміністративного судочинства, Особа 1 просить скасувати оскаржуване рішення касаційного суду, позов задовольнити.

На обгрунтування мотивів перегляду судового рішення заявник послався на неоднакове застосування судом касаційної інстанції ст.7 закону №3551-XII та додав ухвалу ВАС від 20.02.2013, в якій касаційний суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для встановлення позивачу статусу інваліда війни, оскільки основним критерієм віднесення особи до інваліда війни згідно ст.7 закону №3551-XII є наявність інвалідності, одержаної під час виконання службових обов’язків.

Вирішуючи питання про усунення неоднакового застосування ст.7 закону №3551-XII, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС виходить із такого.

За змістом чч.1, 2 ст.7 закону №3551-XII, згідно з якою Особі 1 було надано статус інваліда війни, до інвалідів війни віднесені особи, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов’язків військової служби, пов’язаних з перебуванням на фронті, в районі воєнних дій, у період громадянської та Великої Вітчизняної воєн або з участю в бойових діях у мирний час, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.

Частиною 5 ст.2 закону від «Про військовий обов’язок і військову службу» 25.03.92 №2232-XII передбачено, що строкову військову службу громадяни України проходять відповідно до законів України у Збройних Силах України та інших військових формуваннях з метою здобуття військово-облікової спеціальності, набуття практичних навичок і умінь для збройного захисту Вітчизни. Отже, за правилами цієї норми проходження строкової служби з метою здобуття військово-облікової спеціальності, набуття практичних навичок і умінь, не є тотожним участі в бойових діях та захисту Батьківщини в розумінні ст.7 закону 3551-XII.

Суди ж встановили, що Особа 1 в період проходження строкової служби в національній гвардії України, перебуваючи у військовій частині та виконуючи обов’язки кухаря, отримав опіки, які призвели до інвалідності, тобто зазначена травма отримана позивачем в період проходження строкової служби не в зв’язку з захистом Батьківщини, або внаслідок інших бойових дій у складі діючої армії, отримана в мирний час в державі, яка не входить до переліку країн, визначених у постанові КМ від «Про організаційні заходи щодо застосування закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» 8.02.94 №63, де велися бойові дії.

Також слід зазначити, що віднесення особи до інваліда війни відповідно до ст.7 закону №3551-XII безпосередньо пов’язано з визначенням самого поняття «ветеран війни», яке міститься у ст.4 цього закону. Так, відповідно до ч.1 ст.4 закону №3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.

Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку про те, що інвалідність позивача не пов’язана з виконанням обов’язків військової служби в контексті ст.7 закону №3551-XII (під час воєнних дій), а одержана внаслідок проходження військової служби, тому Особа 1 не може вважатися інвалідом війни.

Таким чином, Вищий адміністративний суд у справі, що розглядається, правильно застосував норми матеріального права.

Ураховуючи наведене та керуючись стст.241, 242, 244 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС

ПОСТАНОВИЛА:

У задоволенні заяви Особи 1 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого п.2 ч.1 ст.237 КАС.