Заступник голови НААУ, РАУ Валентин ГВОЗДІЙ:

«Ратифікація Україною Конвенції про захист професії адвоката — це питання конкретних наслідків»

Рівно рік тому, 13 травня 2025 року в Люксембурзі, на 134-й сесії Комітету міністрів Ради Європи, було відкрито для підписання Конвенцію Ради Європи про захист професії адвоката. Сьогодні у Комітеті Верховної Ради з питань правової політики відбулася робоча нарада щодо підготовки до її ратифікації. Між цими двома датами — рік, у межах якого (9 березня) Україна стала 28-ю державою-підписантом. Про новий відрізок шляху ми поговорили із заступником голови НААУ, РАУ Валентином ГВОЗДІЄМ, який брав особисту участь у підготовці цього міжнародного акта.

— Валентине Анатолійовичу, перш ніж говорити про сучасний стан речей, варто згадати, з чого ця історія розпочиналася. Як усе виглядало з-за того столу, за яким Конвенція писалася?

— Сама ідея міжнародного договору, спеціально присвяченого захисту адвокатської професії, формувалася понад десятиліття. У 2017–2018 роках Парламентська асамблея Ради Європи в Рекомендації № 2121 і у звіті Комітету з правових питань і прав людини обґрунтувала необхідність такого інструменту. У 2020 році Парламентська асамблея ухвалила Резолюцію № 2348 і Рекомендацію № 2188, у яких прямо закликала створити юридично зобов’язальний інструмент захисту адвокатів. Обидва документи виникли як реакція на тривожний європейський тренд: зростання кількості повідомлень про напади на адвокатів, погрози, переслідування, перешкоджання у виконанні професійних обов’язків. Ці випадки траплялися не лише у державах, що знаходилися поза європейським правовим простором, — їх фіксували і в державах-членах Ради Європи.

У 2022 році Європейський комітет з правового співробітництва Ради Європи створив для розробки проєкту окремий орган — Комітет експертів із захисту адвокатів (у скороченні — CJ-AV — Прим. ред.). До нього увійшло п’ятнадцять осіб. Чотирнадцять з них — національні експерти, кожен з яких офіційно представляв свою державу-член Ради Європи. П’ятнадцятий — штатний посадовець Ради Європи, який обіймав посаду голови комітету як її постійний секретар. Я мав честь бути одним з тих чотирнадцяти, представляючи Україну, — і на першому ж засіданні комітет обрав мене своїм віцепрезидентом.

— Не забагато учасників та ще й з різних країн, навіщо такі складнощі?

— Такий склад заздалегідь визначив головну особливість нашої роботи: жодне положення не могло бути написане з опорою на досвід однієї національної правової системи. Все, що потрапляло в текст, мало пройти крізь сито чотирнадцяти різних правових традицій. У комітеті працювали не лише адвокати — серед нас були представники міністерств юстиції різних держав, представники прокуратур, академічні правники. На практиці це виявилося однією з найсильніших сторін комітету. Кожен з нас представляв різну роль у системі правосуддя — і саме завдяки цьому вдалося уникнути ризику, що Конвенція стане документом «адвокатів про адвокатів».

Окремо хочу сказати про професора Джеремі Мак-Брайда — британського барристера, міжнародного консультанта Ради Європи, який працював з нами на всіх ітераціях. У моменти, коли дискусія заходила в найбільш складні точки, саме його академічна вага, виваженість і знання прецедентної практики Європейського суду з прав людини дозволяли знайти формулювання, з яким могли погодитися всі сторони. Він не голосував — це робили члени комітету. Але його участь у пошуку рішення була, за моїм досвідом, безцінною. Головою комітету CJ-AV був Крістоф Генріхс — представник Ради Європи, член Європейського комітету з правового співробітництва. Його роль постійного голови забезпечувала тяглість процесу між нашими сесіями.

— Що було найскладнішим?

— Найважче було написати норму, що виявиться комфортною для різних юрисдикцій. В Європі, на території Ради Європи, існує сорок шість правових систем, і у питаннях організації адвокатської професії вони мають як спільні, так і кардинально різні риси. У Великій Британії історично існують дві окремі юридичні професії — солісітори і барристери. У Німеччині процедура прийняття до професії і дисциплінарна процедура структуровані принципово інакше, ніж у континентальних системах. У країнах Скандинавії традиція адвокатського самоврядування має свої особливості. У Франції адвокатські палати організовані за моделлю, яка не повторюється точно ніде в іншій частині Європи.

І завдання комітету було знайти формулювання, які захищають однакову суть професії в усіх цих різних організаційних формах. Кожне положення проходило десятки ітерацій — обговорювалося, переписувалося, приводилося у відповідність до зауважень, знову обговорювалося. Деякі найбільш чутливі норми приймалися лише за результатами голосування простою більшістю, бо консенсусу досягти було неможливо. Понад два роки ми працювали в режимі скрупульозної шліфовки кожного слова — як основного тексту, так і Пояснювальної доповіді, що приймалася разом з ним. Те, що ми отримали в підсумку, — на мою думку, прекрасний результат компромісів. Це оптимальне з можливого, з огляду на необхідність зберегти універсальність документа.

— Що Конвенція дає українському адвокату, розкажіть про ключові положення?

— Сам текст Конвенції — це 24 статті в п’яти розділах плюс Додаток про привілеї та імунітети моніторингового органу. Розділ II містить ядро — субстантивні положення, що визначають, як саме змінюється рамка повсякденної роботи адвоката після ратифікації Конвенції державою-учасницею.

Стаття 4 встановлює, що національне законодавство має гарантувати незалежність професійних об’єднань адвокатів і їхній самоврядний характер; вибори керівних органів мають відбуватися без зовнішнього втручання; держава зобов’язана своєчасно і ефективно консультуватися з професійними об’єднаннями щодо будь-яких запропонованих змін у законодавстві, що прямо стосуються професійної діяльності адвокатів.

Стаття 5 фіксує, що умови допуску до професії, її продовження і поновлення мають бути встановлені законом, базуватися на об’єктивних, релевантних і прозорих критеріях, не підлягати дискримінації. Рішення з цих питань ухвалюються професійним об’єднанням або іншим незалежним органом і підлягають оскарженню в незалежному і неупередженому суді.

Стаття 6 — серцевина Конвенції. Право пропонувати і надавати правничу допомогу. Право вільно вибирати клієнтів і припиняти стосунки. Право на оперативний і ефективний доступ до клієнтів, навіть коли їх позбавлено волі. Право на визнання адвоката як уповноваженої особи. Право на ефективний доступ до матеріалів, що знаходяться у володінні органів влади і судів. Право подавати клопотання, у тому числі про відвід судді чи прокурора. Право ефективно брати участь у всіх судових процедурах. Право інформувати громадськість про свої послуги. Адвокат не несе цивільної чи кримінальної відповідальності за заяви, зроблені сумлінно і добросовісно під час представництва інтересів клієнта. Адвокат не зобов’язаний розкривати інформацію, отриману від клієнта, або матеріали, підготовлені у зв’язку з юридичною роботою. І окремо — принцип, який, на мій погляд, є одним з найважливіших у Конвенції: адвокат не має зазнавати негативних наслідків через те, що його ототожнюють із клієнтом або з причиною клієнта.

Стаття 7 гарантує адвокатам свободу слова: право публічно інформувати про справи клієнтів, право сприяти верховенству права і брати участь у публічних дискусіях про чинне і запропоноване законодавство, право пропонувати реформи в цих сферах.

Стаття 8 встановлює стандарти дисциплінарного провадження: підстави для санкцій базуються виключно на професійних стандартах, встановлених законом; провадження проводиться перед незалежним органом з дотриманням гарантій справедливого суду; рішення підлягають оскарженню в незалежному і неупередженому суді; будь-яка заборона права займатися професією може бути накладена лише за найбільш серйозні порушення і повинна відповідати принципам законності, недискримінації та пропорційності.

Стаття 9 встановлює спеціальні захисні заходи: право адвоката на захисника за власним вибором у разі позбавлення волі; обов’язкову присутність незалежного адвоката або представника професійного об’єднання під час обшуку, виїмки чи копіювання документів, що використовуються адвокатом для професійної діяльності; обов’язок держав утримуватися від нападів, погроз, переслідування чи неправомірного втручання у роботу адвоката і проводити ефективне розслідування таких випадків.

— Права — це добре, але як забезпечити їх дотримання? Чи не перетвориться міжнародний акт на якісь рекомендації?

— Найбільша принципова відмінність Конвенції від попередніх документів Ради Європи на цю тему — у наявності повноцінного моніторингового механізму. Розділ III Конвенції створює Групу експертів із захисту професії адвоката, що складатиметься від восьми до дванадцяти членів, обраних Комітетом сторін з-поміж кандидатів, висунутих державами-сторонами. Члени Групи обираються на чотири роки з можливістю повторного обрання один раз. Жодні дві особи в її складі не можуть бути громадянами однієї держави. Склад має забезпечувати гендерний і географічний баланс.

Група здійснюватиме моніторинг імплементації Конвенції циклами. Сторони надають інформацію через анкети. Група може отримувати інформацію від громадських організацій, професійних об’єднань, національних інституцій із захисту прав людини. У разі недостатності інформації — здійснювати візити в країни. За результатами оцінки готується звіт із висновками і рекомендаціями, який публікується разом з коментарями держави. Окремо стаття 13 передбачає термінову процедуру: у разі надходження достовірної інформації про ситуацію, що потребує негайної уваги для запобігання серйозним порушенням, Група може вимагати від держави термінового спеціального звіту і у виправданих випадках провести розслідування, у тому числі через візит на територію держави.

Тобто Конвенція про захист професії адвоката – це справжній механізм, що змушує державу не лише написати правильні норми, а й застосовувати їх на практиці. У цьому полягає принципова відмінність юридично зобов’язального договору від рекомендації.

— Але крім підписання, Конвенцію мають ще ратифікувати країни-учасниці. Що відбувається в Європі?

– Так, дійсно. За даними Ради адвокатських асоціацій та правничих товариств Європи (CCBE) станом на травень 2026 року Конвенцію підписали двадцять дев’ять держав. Найближчим часом очікується підписання Іспанією та Словаччиною.

Відповідно до Конвенції, вона набере чинності в перший день місяця, що настає після спливу трьох місяців з дати, на яку депоновано вісім ратифікаційних грамот, причому щонайменше шість з них мають належати державам-членам Ради Європи.

Водночас процес ратифікації у європейських країнах тільки розпочинається. І за наявною інформацією, на сьогоднішній день жодна з держав-підписантів офіційно не внесла до свого парламенту законопроект про ратифікацію Конвенції.

— Чому так?

— Це пояснюється двома основними чинниками. Перший — звичайні процедурні терміни. Підготовка ратифікації триває від двох—трьох місяців (за процедурою без парламентського схвалення) до приблизно вісімнадцяти місяців (з парламентським схваленням). З огляду на те, що від відкриття Конвенції до підписання Україною минув лише рік, держави-підписанти переважно перебувають на попередній адміністративній стадії — внутрішньодержавного узгодження та підготовки супровідних матеріалів.

Другий чинник стосується держав-членів Європейського Союзу. 8 серпня 2025 року Європейська комісія повідомила держави-члени про можливість підписання Конвенції та початку національних ратифікаційних процедур, проте здати на зберігання ратифікаційні грамоти держави-члени ЄС зможуть лише після ухвалення Радою ЄС рішення про підписання та затвердження Конвенції від імені Союзу. Відповідні рішення Ради очікуються найближчими тижнями. Затримка пов’язана з визначенням розподілу виключних та спільних компетенцій між Союзом і державами-членами — стандартне процедурне питання для будь-яких міжнародних інструментів, у яких частина положень охоплена компетенцією ЄС.

За інформацією CCBE, ситуація в окремих юрисдикціях складається так. У Французькій Республіці Міністерство юстиції готує внесення незначних поправок до Кримінально-процесуального кодексу для приведення національного законодавства у відповідність до положень Конвенції; лише після цього передбачено початок власне ратифікаційної процедури. У Сполученому Королівстві ратифікаційний процес уже розпочато; його завершення прогнозується на четвертий квартал 2026 року. У Князівстві Андорра ратифікація планується протягом 2026 року. Інші держави-підписанти публічно не оголошували цільових дат ратифікації або проміжних етапів внутрішньої підготовки.

Тож можу прогнозувати, що реалістичний горизонт набрання Конвенцією чинності — друга половина 2027 року. Але точні строки залежатимуть від темпів національних процедур у державах-підписантах.

— Як на тлі інших країн виглядають українські процеси?

— Україна сьогодні зробила перший формальний крок до ратифікації — провела робочу нараду в Комітеті Верховної Ради з питань правової політики у форматі, передбаченому ст.9 закону «Про міжнародні договори України». На нараді були присутні представники Офісу Президента, Кабінету Міністрів, Міністерства юстиції, Міністерства закордонних справ, Національної асоціації адвокатів України. Тобто всі ключові інституції, що мають взяти участь у процесі ратифікації, у цей день перебували за одним столом.

Тож наша країна об’єктивно може увійти до числа перших держав, які депонують ратифікаційні грамоти.

— Навіщо поспішати, це якесь питання престижу?

— Ні в якому разі. Ратифікація Україною Конвенції про захист професії адвоката — це питання конкретних наслідків.

Перший — політико-правовий. Чим раніше Україна ратифікує Конвенцію, тим швидше її норми стануть частиною національного законодавства. А це, у свою чергу, прямо лежить в логіці виконання критеріїв відкриття першого переговорного кластера «Основи» з Європейським Союзом, до якого, за заявою єврокомісара з питань розширення Марти Кос Україна готується вже найближчими тижнями. Тож ратифікована Конвенція буде свідченням готовності держави відповідати міжнародному стандарту в одній з ключових складових кластера 1 — захисті незалежності адвокатської професії.

Другий наслідок — міжнародний. Чим раніше Україна завершить ратифікацію, тим вагомішою стане її позиція в самому моніторинговому механізмі Конвенції. Перший склад Групи експертів формуватиметься з числа кандидатів, висунутих державами-сторонами; перші тематичні цикли визначатимуть стандарти моніторингу на роки вперед. Бути серед перших — це бути серед тих, хто формує спільну європейську практику, а не серед тих, хто пристосовується.

—  Що із внутрішньодержавною процедурою, які можуть виникнути складнощі в процесі ратифікації на українській стороні?

— Стаття 9 закону «Про міжнародні договори України» передбачає внесення на ратифікацію Президентом або Кабінетом Міністрів з відповідною супровідною документацією, у тому числі — обґрунтуванням доцільності ратифікації, оцінкою фінансових наслідків та інформацією про відповідність актів національного законодавства Конвенції. Ця документація потребує часу і ресурсу профільних міністерств.

Далі — частина положень Конвенції, особливо стаття 9 щодо обшуків і копіювання документів, що використовуються адвокатом для професійної діяльності, потребує синхронізації з нормами Кримінального процесуального кодексу, що визначають порядок проведення слідчих дій. Це питання не блокує ратифікацію — Конвенція містить достатньо прямого регулювання, — але потребує усвідомленої позиції щодо того, у якому обсязі національне законодавство буде уточнюватися паралельно з ратифікацією або після неї.

Тому я покладаю особливі надії на профільний парламентський комітет, який сьогодні на нараді об’єднав усі сторони, від яких залежить розв’язання цих питань. Це і є точкою, з якої можна реально йти далі.

— Отже минув рік від дня відкриття для підписання Конвенції і сьогодні у парламенті запустили процес ратифікації. Які ваші особисті враження, відчуття на майбутнє?

— Насправді між цими датами вмістився шлях, який зазвичай розтягується на роки переговорів, експертних обговорень, ітерацій тексту. Я мав привілей бачити цей шлях зсередини — як один з чотирнадцяти національних експертів, що писали Конвенцію, і як заступник голови НААУ, що бере участь у її імплементації в Україні.

Я пишаюся тим, що серед чотирнадцяти європейських голосів за тим столом у Страсбурзі був голос України. І я переконаний, що Конвенція ще багато років буде працювати на захист українських адвокатів і адвокатів усіх держав, що приєднаються до неї, як інструмент, що захищає не лише професію, а й її клієнтів, рівний доступ до правосуддя і верховенство права загалом.

Закон і Бізнес