Кіпр-2026: нові правила для бізнесу, медіа й медицини

У 2026 році Кіпр ухвалив низку законів, які змінюють правила для медіа, медичного сектору, фінансової звітності та соціальної політики. Ці зміни варто враховувати українським юристам і бізнесу, які працюють із кіпрською юрисдикцією.

SLAPP-позови

7 травня набрав чинності закон №24(I)/2026 про захист осіб, які беруть участь в обговоренні питань суспільного інтересу, від явно необґрунтованих судових позовів або зловживання судовими провадженнями.

Він імплементує європейський підхід до протидії SLAPP-позовам (Strategic Lawsuits Against Public Participation) — судовим процесам, які можуть використовуватися для тиску на журналістів, активістів, громадських діячів або інших осіб, залучених до суспільно важливих дискусій. Його мета — запобігти зловживанню судовими процедурами у справах, пов’язаних із публічною участю.

Окремо закон визначає, що належить до питань суспільного інтересу. Йдеться, зокрема, про права людини, охорону здоров’я, екологію, клімат, діяльність публічних або приватних суб’єктів із суспільним впливом, судові, законодавчі та виконавчі процеси, а також корупцію, шахрайство, злочини, захист демократичних цінностей і протидію дезінформації.

Сфера застосування закону охоплює цивільні та комерційні справи з транскордонним елементом. Водночас він не поширюється на кримінальні, податкові та адміністративні провадження, а також на арбітраж.

Серед ключових процесуальних механізмів — можливість вимагати від позивача внесення грошової гарантії для покриття судових витрат відповідача, раннє відхилення явно безпідставного позову, а також застосування інших засобів правового захисту. У разі подання клопотання про раннє відхилення позову саме позивач має довести обґрунтованість своїх вимог. Закон також передбачає можливість участі у процесі третіх сторін — зокрема організацій, асоціацій та інших суб’єктів, які можуть підтримати відповідача.

Медична візуалізація

Закон №35(I)/2026 врегулював створення, функціонування та контроль діагностичних центрів, які надають послуги візуалізації у приватному та державному секторах, незалежно від того, чи працюють вони в межах лікарні чи поза нею. Закон увів обов’язковий дозвільний режим: надання послуг візуалізації можливе лише за наявності чинної ліцензії на діяльність.

Водночас передбачено окремі винятки. Зокрема, це стосується ультразвукової діагностики, яку лікар проводить для власних пацієнтів, інтраопераційної візуалізації та ортопантографії у стоматологічній практиці. Окремо допускаються телерадіологія та використання переносного рентген-обладнання, але лише за визначених законом умов.

Допуск до роботи передбачає два етапи: дозвіл на заснування центру та дозвіл на його діяльність. Для їх отримання необхідно підтвердити відповідність приміщень, обладнання, інженерних систем, вимог пожежної безпеки, містобудівних правил, доступності для осіб з інвалідністю, а також професійну придатність персоналу.

Кожен центр має працювати під науковим керівництвом відповідного фахівця — лікаря-радіолога або лікаря ядерної медицини, залежно від виду послуг. Крім того, передбачено адміністративного керівника, що посилює персональну відповідальність за організацію діяльності центру.

Окремий акцент зроблено на радіаційній безпеці, технічному обслуговуванні обладнання, контролі доз опромінення, якості зображень і належному документуванні процедур. Для роботи центру необхідними є сертифікати безпеки, спеціальні дозволи, щорічні перевірки та система управління дозами (DMS).

Діагностичні центри також зобов’язані вести цифрові архіви обстежень, висновків, процедур і даних про дози щонайменше протягом 10 років. Це має забезпечити можливість перевірки якості наданих послуг і захист прав пацієнтів у разі спорів.

Контроль за дотриманням вимог здійснює компетентний орган. Він веде реєстр центрів, проводить перевірки, розглядає скарги, може накладати адміністративні штрафи та відкликати ліцензію. За порушення передбачені як адміністративні, так і кримінальні наслідки, зокрема значні штрафи та позбавлення волі у разі роботи без ліцензії.

Фінансова звітність

Закон №1(I)/2026 про стандарти фінансової звітності визначив, хто і в якому порядку встановлює ці стандарти. Ключову роль відведено Кіпрському інституту сертифікованих бухгалтерів. При цьому міністр фінансів, хоча і не створює стандартів, але затверджує їх, забезпечує узгодження з державними органами, передає відповідну інформацію до Європейської комісії та організовує офіційну публікацію.

Компетентний орган також зобов’язаний щороку до 31 березня подавати міністру фінансів звіт про свою діяльність у цій сфері.

Такий підхід має забезпечити відповідність фінансової звітності європейським і міжнародним стандартам, зокрема IFRS.

Реєстр постраждалих

Закон №9(I)/2026 про створення реєстру осіб, що опинилися у скрутному становищі, передбачає створення та ведення єдиного реєстру таких осіб. Його мета — систематизувати дані про відповідні категорії громадян, забезпечити їхню ідентифікацію, а також створити механізм для реалізації державної політики у сфері підтримки, соціального захисту та покращення умов їхнього життя.

Закон пов’язує формування реєстру з наслідками турецького вторгнення 1974 року та тривалої окупації частини території Республіки Кіпр. Йдеться про осіб, які проживали або продовжують проживати на територіях, не контрольованих республікою, а також про членів їхніх родин.

Для формування реєстру використовуватимуться наявні дані з незалежних і надійних джерел. Орган також відповідатиме за перевірку, оновлення і доповнення інформації, а також за внесення нових осіб до реєстру. Для формування реєстру передбачена взаємодія з Службою з гуманітарних питань, управлінням уповноваженого при Президенті, іншими державними або незалежними органами, а також із самими особами, які можуть подавати відповідні заяви.

До реєстру вноситимуться особи, які з 20.07.1974 постійно проживають на територіях, не контрольованих Республікою Кіпр; особи, які проживали там і померли; особи, які проживали на цих територіях, але переїхали на контрольовану територію або за кордон для навчання, лікування, через примус чи з інших причин; діти таких осіб, а також окремі категорії померлих осіб із зазначених груп.

Паліативна допомога

Паліативна допомога за законом №45(I)/2026 означає міжпрофесійне надання медичних послуг, що покращує якість життя пацієнта, який стикається з проблемами, пов’язаними із захворюванням, що загрожує життю, або складними та комплексними проблемами здоров’я, а також його сім’ї, шляхом профілактики та полегшення страждань, своєчасного виявлення та оптимальної оцінки й управління болем та іншими фізичними, психосоціальних та духовних проблем, з метою полегшення симптомів та управління зазначеними проблемами пацієнта, а не лікуванням хвороби, а також підтримки та полегшення догляду за пацієнтом.

Початкова і подальша оцінка потреб пацієнта у загальній або спеціалізованій паліативній допомозі проводиться міждисциплінарною групою. Вона має враховувати не лише медичний стан, а й уявлення, очікування, цінності, переконання та побажання пацієнта і його сім’ї щодо догляду та місця його надання.

Закон також передбачає активну участь пацієнта, його родини та доглядачів у процесі оцінки потреб. Така оцінка охоплює фізичні, психологічні, культурні, соціальні та духовні аспекти. Якщо у плануванні догляду беруть участь кілька лікарів або інші медичні працівники, має бути забезпечена координація між членами міждисциплінарної групи та належна передача інформації.

Потреби пацієнта і його родини підлягають регулярній переоцінці залежно від перебігу захворювання. За результатами такої переоцінки можуть змінюватися узгоджені цілі плану паліативного догляду.

Визначено підходи до різних груп пацієнтів. Для педіатричних пацієнтів враховуються вік і розвиток дитини, її участь у прийнятті рішень, підтримка сім’ї та наявність координатора догляду. Для особливих груп, зокрема літніх людей, бездомних осіб та людей з інвалідністю, допомога має адаптуватися до їхніх потреб і цінностей. Для пацієнтів у термінальній стадії акцент робиться на якості життя, контролі симптомів, підготовці пацієнта і родини до завершального етапу життя та врахуванні побажань щодо догляду.

Родина і доглядачі залучаються до процесу догляду, отримують необхідну інформацію, навчання та психологічну підтримку. Після смерті пацієнта закон передбачає підтримку родини у скорботі, зокрема психосоціальну допомогу та, за потреби, направлення до відповідних фахівців. Паліативна допомога може надаватися у різних формах, зокрема у стаціонарі, форматі денного догляду або через мобільні служби.

Закон і Бізнес