Відповідачем не може бути орган, в інтересах якого подано позов прокурором — ВП ВС

Якщо прокурор захищає суто інтереси територіальної громади, то вона є позивачем за таким позовом, навіть якщо, за твердженням прокурора, саме внаслідок незаконних дій її органу порушено інтереси громади.

На цьому наголосила Велика палата Верховного Суду, скасовуючи постанову апеляційного суду у справі №922/5241/21 в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу та про витребування майна, інформує «Закон і Бізнес».

У цій справі прокуратура позивалася до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації та двох фізичних осіб про визнання незаконним та скасування рішення в частині, визнання недійсним договору та витребування нежитлових приміщень цокольного поверху.

Суд першої інстанції в позові відмовив повністю, а апеляційний суд — задовольнив частково.

ВП ВС нагадала, що орган місцевого самоврядування не є відповідачем сам по собі. Це орган, який здійснює представництво інтересів територіальної громади (або держави у випадках реалізації делегованих повноважень, визначених законом). Так само і позов, який подано до органу державної влади, є позовом до держави в особі цього органу.

При цьому, сторона оспорюваного правочину (тобто суб’єкт, для якого правочин створив правові наслідки), за яким відбулось відчуження майна, не може вимагати його повернення, якщо цей правочин не визнано недійсним. А так само не може без визнання цього правочину недійсним витребовувати майно в інших набувачів.

За таких обставин помилковими є висновки судів про неналежність як способу захисту в цій справі визнання недійсним договору купівлі-продажу.

Вирішуючи питання стосовно ефективності способів захисту, а саме щодо необхідності оспорювання правочину про відчуження майна його стороною як підстави вимагати повернення майна, ВП ВС виснувала, що у випадку, коли майно, відчужене за правочином, намагається повернути собі сторона цього правочину, то вона для цього повинна мати підставу діяти всупереч власному волевиявленню, втіленому в цьому правочині. Тобто мають бути підстави для визнання правочину недійсним і він має бути визнаний судом недійсним.

Натомість, якщо власник домагається в суді повернення йому майна, яке вибуло з його володіння поза його волею, стало предметом правочинів з відчуження, стороною яких він не був, належним способом захисту є лише витребування цього майна.

І якщо майно було набуте добросовісним набувачем за відплатним правочином і за положеннями ст. 388 ЦК не могло бути витребуване в цієї особи власником, то подальше розпорядження цією особою майном (в тому числі відчуження його за безвідплатним правочином) не створює підстави для витребування в нового набувача.

Крім того, ВП ВС у контексті цієї справи наголосила, що суд касаційної інстанції здійснює повноваження скасувати рішення з направленням справи на новий розгляд, якщо суд нижчої інстанції прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов’язки осіб, що не були залучені до участі у справі (п.8 ч.1 ст.310 ГПК), незалежно від вимог і доводів касаційної скарги, а також незалежно від того, чи звернулися з касаційною скаргою особи, про права, інтереси та (або) обов’язки яких суд нижчої інстанції ухвалив рішення.

У цій справі ВП ВС дійшла висновку, що апеляційний суд не ухвалював рішення про права, інтереси та (або) обов’язки особи, незалученої до участі у справі, що було б безумовною підставою для його скасування. Водночас, визнала помилковими висновки апеляційного суду про неналежність як способу захисту визнання недійсним договору купівлі-продажу та встановила використання апеляційним судом недопустимих доказів для встановлення обставин, що мають суттєве значення, а саме недобросовісності набувачів спірного майна.

Закон і Бізнес