Законодавство України гарантує дітям право володіти, користуватися та розпоряджатися майном з урахуванням віку, а також передбачає спеціальні механізми захисту цих прав. Міністерство юстиції роз’яснює — які саме.
Про це інформує «Закон і Бізнес» з посиланням на Мін’юст.
Які майнові права мають діти
Малолітні діти (віком до 14 років), відповідно до статті 31 Цивільного кодексу, можуть самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини — ті, що відповідають їхньому віку, розвитку та стосуються речей невисокої вартості. Батьки здійснюють управління майном малолітньої дитини в її інтересах, з урахуванням потреб та її розвитку (частина перша статті 177 Сімейного кодексу).
У разі якщо управління майном здійснює опікун, він може представляти інтереси малолітньої дитини на підставі документа (рішення органу опіки або суду), що посвідчує факт призначення його опікуном цієї дитини.
Що стосується неповнолітніх дітей (віком від 14 до 18 років), то, згідно із статтею 32 ЦК, вони мають право самостійно:
- розпоряджатися заробітком, стипендією та іншими доходами;
- здійснювати права на результати інтелектуальної та творчої діяльності;
- бути учасниками (засновниками) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом;
- укладати договори банківського вкладу та розпоряджатися коштами на власному рахунку.
Інші правочини неповнолітні вчиняють за згодою батьків або піклувальників, а щодо нерухомості чи транспортних засобів — лише за нотаріально посвідченою згодою та з дозволу органу опіки та піклування.
Роздільність майна батьків і дітей
Батьки та діти можуть бути самостійними власниками майна, навіть якщо проживають разом. Водночас у разі спору майно вважається власністю батьків, якщо інше не встановлено судом (ст.173 Сімейного кодексу).
Майно, придбане для розвитку, навчання і виховання дитини (одяг, іграшки, книги, спортивне спорядження тощо), є власністю дитини, якщо інше не встановлено законом або судом.
Спільна сумісна власність
Майно, набуте батьками і дітьми за рахунок спільної праці чи коштів, належить їм на праві спільної сумісної власності. Діти мають право на виділ своєї частки, а у разі неможливості — на грошову або іншу компенсацію.
Управління майном дитини
Батьки управляють майном малолітньої дитини в її інтересах і зобов’язані забезпечувати його збереження.
Без дозволу органу опіки та піклування заборонено, зокрема:
- відмовлятися від майнових прав дитини;
- вчиняти правочини щодо нерухомого майна чи транспортних засобів дитини;
- видавати зобов’язання від імені дитини.
Згідно із законом «Про охорону дитинства», органи опіки та піклування зобов’язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.
Вони можуть надати дозвіл на правочин з нерухомим майном дитини лише після відповідної перевірки та за умови збереження права дитини на житло. Зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо житлових приміщень не допускається.
Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.
Аліменти та доходи від майна
Аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім’я якого виплачуються аліменти, розпоряджається ними виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.
Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання. Крім того, вона має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до Цивільного кодексу.
Захист майнових прав дітей
Обов’язок захищати майнові права дитини покладено на батьків. Вони мають право звертатися до суду, органів державної влади та місцевого самоврядування як законні представники дитини.
Крім батьків, захист майнових прав дітей здійснюють:
- органи опіки та піклування;
- служби у справах дітей;
- суди;
- органи поліції;
- центри безоплатної правової допомоги;
- громадські організації.
У разі порушення прав дитини або вчинення правочину без належної згоди такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
.
Матеріали за темою


Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!