Фраудаторний правочин і добросовісний набувач: що слід враховувати судам, указав ВС

Сам лише факт визнання недійсним фраудаторного правочину не є достатньою підставою для висновку про вибуття відчуженого за ним майна не з волі власника або особи, якій він передав майно у володіння.

Такого висновку дійшов Касаційний господарський суд, скасовуючи попередні рішення у справі №924/408/21, інформує «Закон і Бізнес».

У справі, що розглядалася, ліквідатор боржника в межах справи про банкрутство звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна та земельної ділянки, укладених між боржником і товариством, та витребування цього майна з володіння фізичної особи (останнього набувача).

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, оскільки відсутні підстави для визнання спірних договорів фіктивними або фраудаторними, зважаючи на їх виконання сторонами та недоведення обставин вчинення їх з метою ухилення від виконання зобов'язань перед кредиторами.

Апеляційний суд рішення залишив без змін, але зауважив, що ефективним способом захисту права власності боржника є пред'явлення вимоги про витребування майна із чужого незаконного володіння; право власності на майно зареєстроване за останнім набувачем, але доводів щодо добросовісності / недобросовісності набуття ним нерухомого майна у позовній заяві та апеляційній скарзі немає.

Своєю чергою, КГС зазначив, що договори укладено між заінтересованими (пов’язаними) особами, оскільки на момент їх укладення засновниками боржника та товариства (покупця) були члени однієї родини. При цьому на момент укладення договорів боржник мав невиконані грошові зобов’язання перед кредиторами.

Тому обґрунтованим є висновок апеляційного госпсуду про те, що укладення таких договорів не відповідає п.6 ч.1 ст.3 та чч.3, 6 ст.13 ЦК, оскільки вони вчинені всупереч принципу добросовісності та внаслідок зловживання правом власності на шкоду кредиторам.

Утім, КГС зауважив, що визнання фраудаторного правочину недійсним не є безумовною підставою для витребування відчуженого за ним майна з володіння останнього набувача. Необхідною передумовою для цього є встановлення обставин щодо недобросовісності саме цього набувача.

КГС виходив із того, що майно, яке було відчужене за фраудаторним правочином за відсутності дефекту волі, не може бути витребуване саме у добросовісного набувача згідно з приписами ст.388 ЦК.

Отже, господарські суди попередніх інстанцій мали встановити обставини, які б свідчили про наявність підстав для висновку про добросовісність останнього набувача, зокрема про об’єктивну неможливість бути обізнаним про можливу незаконність вибуття майна з володіння боржника; про недобросовісну поведінку боржника та його контрагента при укладенні договорів купівлі-продажу, що мають ознаки фраудаторності.

Крім того, КГС указав, що визнання недійсним правочину, вчиненого на шкоду кредиторам (фраудаторного правочину) та фактично виконаного (повністю чи частково), слід вважати ефективним способом захисту у справі про банкрутство в тому разі, коли відповідна вимога поєднана із застосуванням правових механізмів, спрямованих на відновлення майнового стану осіб до того стану, який існував до вчинення спірного правочину, наповнення ліквідаційної маси боржника для максимального задоволення вимог кредиторів.

Закон і Бізнес