Право бути інакшим

Пам’ятка про дискримінацію: форми, критерії та ознаки. З чим йти до суду?

Як може виявляти себе дискримінація? Які перспективи захисту прав з точки зору національного законодавства та практики ЄСПЛ? Які види відповідальності нестиме кривдник? На ці питання відповіли в НААУ.

Незалежна рівність

В Національній асоціації адвокатів України за ініціативи молодіжного комітету UNBA Next Gen відбувся вебінар «Запобігання та протидія дискримінації в Україні». В якості спікера заходу виступив адвокат, член ради комітету з питань взаємодії з громадянським суспільством, що діє в складі НААУ, регіональний координатор взаємодії з громадськістю Уповноваженого Верховної Ради з прав людини у Волинській області Віталій Єлов.

Спікер зазначив, що саме визначення дискримінації в міжнародно-правових документах відсутнє. Однак національне антидискримінаційне законодавство доволі розлоге:

статті Конституції: 21, 24, 36, 38, 51, 52;

закон «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні»;

закон «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків»;

закон «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»;

закон «Про національні меншини в Україні»;

закон «Про свободу сові тісті та релігійні організації»;

закон «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

У першому згаданому законі міститься визначення, за яким дискримінація — це рішення, дії чи бездіяльність, спрямовані на обмеження або привілеї стосовно особи та/або групи осіб за визначеними ознаками, якщо вони унеможливлюють визнання і реалізацію на рівних підставах прав і свобод людини та громадянина.

Передбачається, що закон можна застосувати до таких сфер як громадсько-політична діяльність, державна служба та служба в органах місцевого самоврядування, правосуддя, трудові відносини, охорона здоров’я, освіта, соціальний захист, житлові відносини, доступ до товарів і послуг, а також інших сфер суспільних відносин.

Дискримінація заборонена за такими ознаками: раса, колір шкіри; політичні, релігійні та інші переконання; стать; вік; інвалідність; етнічне та соціальне походження; громадянство; сімейний та майновий стан; місце проживання; за мовними або іншими ознаками.

Що ж таке — ці «інші ознаки»? Для того, аби дати відповідь на це питання можна звернутись до практики Європейського суду з прав людини. Зокрема, до рішень у справах: «Кьєльдсен, Буск Мадсен і Педерсен проти Данії» від 7.12.1976, №5095/71, №5920/72, №5926/72; «Карсон та інші проти Сполученого Королівства» від 16.03.2010, №42184/05; «Петерка проти Чеської Республіки» від 20.09.2011, №21990.

Так, може йтися про ознаки, за якими можна відрізнити групу осіб або які є достатньо подібними до ознак, зазначених у відповідних положеннях анти дискримінаційного законодавства. Також під іншими ознаками маються на увазі такі характеристики, які є невід’ємними, вродженими, незалежними від особи та є майже або повністю незмінними. Такі ознаки можуть відноситись до визначальної або особистої ідентичності вибору.

Як розпізнати порушення?

Однак відповідно до національного законодавства, не кожне розрізнення є дискримінацією. До невід’ємних елементів дискримінації відноситься: обмеження прав; «захищені» ознаки, за якими відбувається розрізнення; відсутність об’єктивно обґрунтованої правомірної мети для розрізнення; методи досягнення мети не є розумними та співмірними їй. Дискримінація може мати різні форми, бути прямою або непрямою, а також виявлятись як підбурювання до дискримінації, пособництво у дискримінації чи утиск.

Пряма дискримінація за «захищеними» ознаками заборонена відповідно до ст.14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також протоколу №7 та протоколу №12 до даної конвенції та Європейської соціальної хартії.

В.Єлов розглянув критерії прямої дискримінації. Одним із таких критеріїв є ставлення до особи у менш сприятливий спосіб, порівняно із тим як ставилися чи могли б ставитись до інших осіб у подібних ситуаціях. Причому причиною такого ставлення є наявність у цієї особи певних характеристик, що відносяться до категорії «захищених» ознак. 

На практиці це може виглядати як заборона входу до ресторану чи магазину; призначення нижчої пенсії чи заробітної плати, підвищення чи зниження пенсійного віку тощо. У такій справі необхідно знайти «зразок для порівняння», тобто особу, яка по суті перебуває в аналогічних умовах з особою, що скаржиться на дискримінацію.

Для встановлення прямої дискримінації потрібно провести оцінку менш сприятливого ставлення. В якості прикладу можна ознайомитись із рішеннями ЄСПЛ у справах: «Лучак проти Польщі», «Азіз проти Кіпру», «Коулмен проти Аттриджа Ло і Стіва Ло».

Розпізнати непряму дискримінацію можна за нейтральним правилом, критерієм чи практикою, що впливає на групу осіб, які мають «захищену» ознаку значно більше, ніж на інших осіб в аналогічній ситуації. У справі «Д.Г. та інші проти Чеської Республіки» йшлося про непряму дискримінацію таким чином: «відмінність у ставленні може проявлятися у формі непропорційно шкідливих наслідків загальної політики чи заходу, які попри своє нейтральне формулювання дискримінують певну групу осіб». Також В.Єлов у цьому контексті згадав справу «Хільде Шьонхайт проти міста Франкфурта-на-Майні».

Спікер звернувся й до інших визначень для форм прояву дискримінації. Зокрема, під утиском варто розуміти небажану для особи та/або групи осіб поведінка, метою або наслідком якої є приниження їх людської гідності за певними ознаками або створення стосовно такої особи чи групи осіб напруженої, ворожої, образливої або зневажливої атмосфери.

В.Єлов нагадав, що особи винні в порушенні вимог законодавства про запобігання та протидію дискримінації, несуть цивільну, адміністративну та кримінальну відповідальність. У межах цивільного процесу особа має право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дискримінації (ст.15 закону «Про запобігання та протидію дискримінації»). Згідно з ч.2 ст.81 Цивільного процесуального кодексу позивач зобов’язаний навести фактичні данні щодо того, що така дискримінація дійсно мала місце.

Адміністративна відповідальність на сьогоднішній день відсутня, хоча, за словами спікера, вже протягом 10 років вносять відповідні законопроекти із пропозиціями змін до Кодексу про адміністративні правопорушення. Хоча поруч із цим існує багато правопорушень, наприклад, з боку роботодавців, які прямо у вакансіях прописують вікові або інші «нефахові» вимоги до майбутніх працівників.

Щодо кримінальної відповідальності, то її визначає ст.161 Кримінального кодексу — в частині порушення рівноправності громадян, а також ст.300 КК, яка стосується ввезення, виготовлення або розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію.

Видається, що в Україні законодавство на достатньо високому рівні регулює питання навколо дискримінації. Однак, невирішеною як завжди залишається проблема застосування цих інструментів на практиці. Остання в таких питаннях у свою чергу означає першочергову зміну принципів, які покладені в основу українського менталітету.

Закон і Бізнес