На свій страх і ризик

Чи може війна бути однозначною підставою для неповернення дитини із-за кордону?

З початком війни визначення місця проживання дитини ускладнилось через два аспекти: масовий виїзд дітей за кордон та реальні загрози життю, які існують в Україні. Як вирішувати дилеми і чи є універсальне рішення в цій ситуації, розповіли у ВС та Мін’юсті.

Ситуативна безпека

В Асоціації адвокатів України провели онлайн-марафон «Актуальні проблеми в справах про визначення місця проживання дитини». В центрі обговорення опинилась проблема міграції на фоні війни та можливості щодо повернення дітей на територію України.

Суддя Касаційного цивільного суду Євген Синельников зазначив, що дитинство має знаходиться поруч із такими фундаментальними цінностями як життя, здоров’я, свобода, безпека, справедливість. В свою чергу їх оберігання і дотримання є запорукою правового суспільства і держави, оскільки до кінця періоду дитинства неповнолітній перетворюється на правового партнера дорослих членів сім’ї та члена суспільства.

Спікер звернув увагу на те, що наприкінці минулого року був опублікований огляд практики КЦС у справах зі спорів щодо визначення місця проживання дитини та відібрання дитини без позбавлення батьківських прав, а також огляд практики КЦС щодо вирішення спорів між батьками про участь у вихованні дитини.

Щодо певних критеріїв, які підлягають оцінці судом при визначенні місця проживання дитини, то їх у загальних рисах визначає ст.161 Сімейного кодексу. У своїх постановах КЦС звертав увагу на те, які обставини підлягають доведенню та встановленню в таких спорах.

Зокрема, у постанові від 30.10.2019 КЦС зазначав, що при вирішенні питання про місце проживання дитини мають враховуватись об’єктивні та наявні у справі докази. Це стосується обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини, висновку органу опіки та піклування.

Втім, найважливішим у такій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватись на оцінці цих обставин в сукупності. В постанові від 4.08.2021 КЦС запропонував враховувати такі моменти при визначенні місця проживання дитини: погляди дитини, її індивідуальне сприйняття, оточення, становище.

Є.Синельников зазначив, що на сучасному етапі для українського суспільства безпекові питання є доволі гострими, тому безпекову ситуацію та обмеження, введені у зв’язку з воєнним станом, суди також мають враховувати. Хоча безпекова підстава у зв’язку із введенням воєнного стану не може бути єдиною при визначенні місця проживання з одним чи іншим з батьків, зокрема і з тим, хто проживає за кордоном.

Спікер наголосив на тому, що судді ставили питання іноземним колегам щодо того, чи буде запровадження воєнного стану на території України підставою для неповернення дитини, яка тимчасово виїхала за межі України. Але у відповідь лунає абсолютне «ні», тобто ці обставини будуть враховуватись в сукупності з іншими через призму найкращих інтересів дитини.

Суддя розповів, що оцінка подібних безпекових питань здійснювалась ВС зокрема у справі №750/96/20, де йшлося про ризики проживання дитини на території м.Чернігів у 2022 році. В іншій справі порушувалося питання, чи безпечним для дитини є проживання разом з матір’ю в Німеччині. В цій справі було вирішено, що місце проживання з батьком на території України відповідає найкращим інтересам дитини.

Також суддя навів у якості прикладу постанову КЦС від 16.11.2022, де також надавалась оцінка обставинам щодо воєнного стану при врахуванні інтересів дитини і було вирішено відмовити у поверненні дитини до постійного місця проживання на території Великої Британії. Таким чином аргумент щодо введення воєнного стану і наявності серйозних ризиків на території України не був покладений в основу судового рішення.

Хоча в іншій судовій справі - №63/752/20 ВС сказав, що з урахуванням введення воєнного стану в Україні при вирішенні спорів, що стосуються прав та інтересів дитини, першочерговим завданням є забезпечення безпеки і права на життя. Саме тому в цій справі суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду про відмову у визначенні місця проживання дитини з батьком, пославшись на те, що були враховані інтереси дитини, її думка і небажання повертатись з території Румунії в Україну, а також безпекові питання, в тому числі, пов’язані із проживанням на території Румунії.

Точка відліку

Начальник відділу міжнародної правової допомоги у цивільних справах Управління міжнародної правової допомоги Департаменту міжнародного права Міністерства юстиції Ольга Зозуля розповіла про заяви про повернення і доступ до дитини на підставі Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей (1980), а також про основні виклики для Мін’юсту як центрального органу під час воєнного стану в Україні.

Спікер зазначила, що у зв’язку із масовим виїздом сімей у 2022 році, до Мін’юсту находить велика кількість заяв щодо повернення дітей на підставі даної конвенції. Перш за все Мін’юст повідомив міжнародну спільноту про те, що до закінчення воєнного стану не може гарантувати виконання усіх міжнародних договорів у повному обсязі. Порядок виконання цієї конвенції на території України визначає постанова КМУ від 10.07.2006, №952.

В свою чергу постанова КМУ від 27.01.1995, №57 встановлює правила перетину державного кордону, в тому числі, дітей, які не досягли 16-річного віку. Однак з початком воєнного стану було внесено дуже багато змін у дані правила, які були покликані на те, аби дозволити безперешкодно перетнути кордон, зокрема одному з батьків разом з дитиною, без дозволу іншого.

Водночас ООН та міжнародні установи активно обговорюють питання міграції українців, враховуючи те, що воєнний стан в Україні триває вже більше року, а українці не збираються повертатись в Україну найближчим часом. Спікер розповіла, що до Мін’юсту надходять 4 типи заяв: вихідні — заява про повернення дитини в Україну та заява про доступ до дитини, яка проживає за кордоном; вхідні – заява про повернення дитини до іноземної держави, а також про доступ до дитини, яка проживає в Україні.

Найчастіше до Мін’юсту звертаються чоловіки, які залишилися в Україні та не мають можливості виїхати за кордон. Частина заявників просять надати сприяння у встановленні місцезнаходження дитини за кордоном, оскільки заявнику не відома держава перебування дитини і неможливо підтримувати сталий зв’язок з нею віддалено. Так, у 2022 році, порівняно із аналогічним періодом у 2021-му, кількість заяв на вихідні повернення зросла вдвічі.

О.Зозуля зазначила, що в більшості випадків іноземні суди виносять рішення про відмову у поверненні дитини, посилаючись на ст.13b конвенції: «існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку». Під ризиком у даній ситуації мається на увазі війна, яка триває в Україні. Так, спікер звернула увагу на те, що з 15 рішень іноземних держав, було прийнято лише 2 про повернення дитини в Україну — з Польщі та Швеції.

Тож говорити сьогодні про будь-які перспективи доволі важко, особливо з огляду на те, що діти адаптуються до нових умов значно швидше, ніж дорослі. Водночас суди мають враховувати обставину щодо комфортного середовища для дитини.

Занадто оптимістичними виглядають і сценарії, за яких єдиними зонами ризику для дітей, яких планують повернути, судді вбачають зони активного ведення бойових дій. Таким чином, приймаючи рішення про повернення дитини, і судді, і батьки, на свій власний страх і ризик, мають пам’ятати про те, що війна — це не лише зона ураження, а й втрата психоемоційної стабільності, яка особливо важлива для становлення та розвитку дитини.

Закон і Бізнес