ЦК застарів, даєш новий!

Що слід уточнити рекодифікаторам і чому не варто боятися скасування ГК

Коли Господарський кодекс скасують, це жодним чином не вплине на існування господарської юрисдикції. Та й згадують вони його вполовину рідше за Цивільний кодекс. Проте процесуальні норми слід узгодити з останнім одночасно з його рекодифікацією.

Оновлення — звичайний стан

Такі ключові посили містили виступи суддів та науковців під час експертного обговорення «Оновлення цивільного законодавства: досвід правозастосування», що відбулось у Касаційному цивільному суді. Оскільки захисників ГК на такій зустрічі не було, то й протилежних думок не висловлювалося. Хоча до пропонованої Концепції оновлення Цивільного кодексу деякі зауваження все ж висловлювалися.

Так, науковий координатор робочої групи з підготовки законопроекту з рекодифікації (оновлення) цивільного законодавства України, д.ю.н., професор, академік НАПрН України Наталія Кузнєцова відзначила важливість участі в такому обговоренні суддів Верховного Суду. «Судова практика — це вимір ефективності будь-якої правової реформи, в тому числі реформи цивільного законодавства», — сказала вона, а також додала, що консолідація зусиль законотворців, науковців і суддів стане запорукою успіху такої реформи.

Н.Кузнєцова зауважила, що нині сформовано розгалужене, деталізоване спеціальне законодавство, яке регулює різні аспекти підприємницької діяльності: корпоративне, фондове (про цінні папери), банківське, страхове, інвестиційне, біржове, конкуренційне, законодавство про банкрутство тощо. Це законодавство фактично витіснило зі сфери застосування норми ГК.

За її словами, прийнятий у першому читанні проект закону «Про особливості регулювання підприємницької діяльності окремих видів юридичних осіб та їх об’єднань у перехідний період» (№6013) створить підґрунтя до формування повноцінного правового масиву у сфері підприємницької діяльності. Також вона розповіла про Концепцію оновлення Цивільного кодексу, яка перекладена англійською мовою, що допомагає долучити до обговорення провідних іноземних фахівців-юристів.

Своєю чергою, науковий координатор робочої групи, д.ю.н., професор, член-кореспондент НАПрН України Анатолій Довгерт зазначив, що потреба постійного оновлення права є іманентною рисою та звичайним станом права. А причина цього — зміна життєвих обставин, що породжує постійну суперечність між принципом передбачуваності права та його адаптивністю до нових обставин.

Він наголосив, що ЦК 2003 року — це досягнення вітчизняної правничої думки, і назвав кодекс найбільш суттєвим кроком на шляху демократичних перетворень в Україні за всі роки незалежності. ЦК України впевнено спрямовує відносини в напрямі ринку та громадянського суспільства.

«Сьогодні українська цивільно-правова наука і кодифікація не мають вигляду тerra incognita на правовій мапі світу», — сказав доповідач. Однак, за його словами, у кожний закон природою закладений процес старіння або майбутньої невідповідності життєвим обставинам.

Немайнові права та їх захист

Секретар Пленуму Верховного Суду, секретар першої судової палати КЦС, к.ю.н., доцент Дмитро Луспеник відзначив важливість урахування досвіду застосування норм ЦК в судовій практиці. При цьому наголосив, що за 20 років суди не побачили суттєвих проблем із застосуванням відповідних норм кодексу, за винятком великого розпорошення нормативного матеріалу в інших актах.

Доповідач зауважив, що однією із цілей рекодифікації ЦК є зближення закладених у ньому правових механізмів із правом ЄС з огляду на євроінтеграційний рух України. При цьому, за його словами, ефект від оновлення повинні відчути і судді, і суспільство.

Говорячи безпосередньо про зміни до ЦК, Д.Луспеник звернув увагу на кн.2 цього Кодексу «Особисті немайнові права фізичної особи». «В концепції оновлення кн.2 ЦК відчувається аналіз сучасних кодифікацій світу та досягнень наукових, законотворчих думок і українських науковців, і колег з інших країн», — сказав він. Спікер додав, що в концепції виправдано запропоновано уточнити назву статті з урахуванням того, що в ній ідеться про права не лише фізичних осіб, але і юридичних та держави.

Також доповідач зазначив про удосконалення в концепції переліку особистих немайнових прав. «Як правило, ми говорили про ділову репутацію юридичної особи, про право на інформацію юридичної особи. Але в судовій практиці постійно виникали спори і про право на місцезнаходження та на найменування юридичної особи. Ці об’єкти також є особистим немайновим правом юридичної особи», — сказав він.

З недостатнім регулюванням ЦК пов’язане питання, що часто виникає в судовій практиці, — хто має право захищати честь, гідність і ділову репутацію фізичної особи — засновника юрособи в разі його смерті: сама юрособа чи родичі засновника. В концепції це питання врегульовується.

Вдалим підходом, на думку Дмитра Луспеника, є об’єктивація окремих загальних положень про особисті немайнові права. «Ідеться про обов’язок поважати вільний вибір фізичної особи жити так, як вона цього бажає», — зазначив доповідач. Він підтримав ідею нормативного врегулювання оборотоздатності особистих немайнових прав, оскільки особа повинна мати право на захист її індивідуалізованих ознак, таких як зображення чи ім’я, при використанні для комерційних цілей.

Крім того, Д.Луспеник обґрунтував необхідність разом з оновленням ЦК внести зміни до процесуального законодавства. «Процесуальне право відповідає на питання, як саме захистити суб’єктивні права, виражені в нормах матеріального права. Іншими словами, якщо норма матеріального права не має способу захисту в суді, вона є мертвою», — пояснив доповідач.

Він акцентував, що в цивільному процесі, на відміну від матеріального права, немає аналогії. Тож після оновлення ЦК судам доведеться застосовувати нові норми, не пристосовані до чинного ЦПК. «Тому одночасно треба внести зміни до процесуальних кодексів, а їх дуже багато», – зауважив Д.Луспеник.

Узгодити неможливо, скасувати

Суддя КЦС, д. ю. н., професор, член-кореспондент НАПрН України Сергій Погрібний зазначив, що відповідно до абз.1 ч.2 ст.4 ЦК «основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс». «Ця законодавча характеристика кодексу надає йому додаткових властивостей, що не притаманні іншим цивільним законам України», — сказав доповідач. Такий статус ЦК, на думку спікера, не вичерпується лише приватноправовою сферою, він має бути ядром, навколо якого повинна будуватися вся система актів, що регулюють суспільні відносини.

Саме тому de lege ferenda вся правова система мала б будуватися на підставі та з урахуванням положень ЦК. Це стосується, зауважив суддя, не лише приватного, а й у багатьох випадках публічного права, положення якого повинні логічно узгоджуватися з основним цивільно-правовим нормативним актом України. Тож, за його словами, передування публічно-правової кодифікації приватноправовій стало істотним недоліком побудови системи законодавства України.

Щодо потреб оновлення ЦК С.Погрібний відзначив необхідність його дерадянізації та доцільність скасування ГК. Зокрема, спікер зазначив, що у практиці КЦС не поставало жодного питання щодо вирішення виключної правової проблеми застосування норм права в ГК. Крім того, цей кодекс породжує суперечності із ЦК, узгодити ці два кодекси неможливо в принципі. «Тут можна говорити про відмінний і категорійний, і понятійний апарат», — сказав доповідач.

ЦК, зауважив він, є людиноцентристським нормативно-правовим актом, а ГК провідне місце відводить державі та її інтересам і примусу. Водночас у практиці Верховного Суду пріоритетним є врахування прав людини, мета — забезпечення її правомірних інтересів.

Несамостійні учасники

Суддя Великої палати ВС к. ю. н., доцент Дмитро Гудима розповів про досвід застосування окремих положень ЦК та ГК на прикладі судових рішень ВС.

Доповідач зауважив, що з огляду на дані Єдиного державного реєстру судових рішень приписи ГК впливають на роботу господарських судів. За його підрахунками, співвідношення згадок цих кодексів у постановах ВП ВС і КГС у господарських справах залежно від року становить 1:2 — 1:2,5 на користь ЦК. Найпоширеніші приписи ГК, які застосовують суди, стосуються, зокрема, понять підприємництва, підприємства, господарської діяльності, способів захисту, господарсько-правових санкцій, окремих видів підприємств і господарських договорів, права повного господарського відання й оперативного управління.

«Важливо, щоб у разі скасування певних приписів було розроблене адекватне правове регулювання, яке допоможе збалансувати відсутність тих приписів, якими суди послуговувалися раніше», – зазначив Д.Гудима.

Суддя наголосив, що існування судової юрисдикції (чи то цивільної, чи господарської) не залежить від існування певного матеріально-правового регулювання одним або іншим кодексом. Тому втрата чинності ГК не може спричинити ліквідацію господарських судів, система яких була створена до того, як були ухвалені та набрали чинності ЦК і ГК.

Доповідач звернув увагу на практику ВП ВС щодо участі держави в цивільних правовідносинах. Зазначив, що за змістом стст.2, 167 і 170 ЦК саме держава, а не її органи є учасниками цивільних правовідносин. Через ці органи держави, які діють у межах наданих їм повноважень, вона виявляє себе як учасник цивільних відносин. ВП ВС як у цивільних, так і в господарських справах неодноразово наголошувала на тому, що поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних правовідносинах. Тому в цивільних відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов’язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу.

Інакше кажучи, «міністерства, будь-які інші органи державної влади ніколи не діють як самостійні учасники цивільних відносин, навіть коли мають статус юридичних осіб. Вони діють від імені держави. А тому не можуть мати інших прав, ніж ті, які має держава, і окремих від неї», — сказав доповідач.

Аналогічний підхід слід застосовувати і щодо органів місцевого самоврядування, які не є самостійними учасниками цивільних відносин, а представляють у них територіальну громаду (стст.2, 169, 172 ЦК).

Зручний підхід до недійсних правочинів

Суддя КЦС, к.ю.н., доцент Василь Крат зазначив, що ГК не має реального практичного значення, написаний у дусі соціалістичного реалізму. Він звернув увагу, що порівняння ст.174 ГК із ЦК УРСР 1963 року дозволяє стверджувати, що в ГК практично відтворений зміст ст.4 ЦК 1963 року, з невеликим уточненням про суб’єктів господарювання (див. презентацію). «Очевидний факт: тут дуже багато збігів», — сказав суддя.

Доповідач акцентував, що саме в цивільній юрисдикції за допомогою того приватноправового інструментарію, який міститься в ЦК, створено сучасне «обличчя» українського приватного права. КЦС, а згодом і КГС та ВП ВС почали застосовувати у своїй практиці основний принцип приватного права — добросовісність та її прояви (зокрема, доктрину uberrima fides, venire contra factum proprium – заборони суперечливої поведінки). Важливе значення має принцип розумності, що застосовується при тлумаченні як приватноправових, так і процесуальних норм. Застосовуються такі неписані принципи приватного права, як favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) та сontra proferentem (слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав).

«Інструментарій, який містить ГК, навряд чи дозволяє вести мову про допустимість застосування таких споконвічно приватноправових конструкцій», — сказав В.Крат.

Саме в ЦК договір сконструйований як універсальний регулятор, що дає змогу учасникам цивільного обороту регулювати, зокрема: парафування (підписання кожної із сторінок договору) з метою забезпечення ідентичності примірників договору; визначення того, який із примірників договору має пріоритет при різних редакціях примірників договору; юридично-значущі повідомлення (зокрема, порядок надсилання, визначати, коли повідомлення вважатиметься отриманим).

Суддя зазначив, що під час рекодифікації варто подумати про допустимість регулювання певних відносин з урахуванням підходів, висловлених у практиці КЦС, КГС та ВП ВС.

В.Крат зауважив, що концепція охоплює окремі «чуттєві» моменти щодо вдосконалення регулювання приватноправових відносин. Наприклад, питання щодо збільшення позовної давності для особливо важливих для всього суспільства об’єктів навколишнього природного середовища — цінних земель, пам’яток природи, природних парків, земель водного і лісового фонду тощо.

На думку судді, здійснення перекваліфікації вимог за умови, що одна сутнісно виключає іншу, — це дуже небезпечний підхід. Він, по суті, дозволяє перекваліфікувати будь-яку позовну вимогу і значно шкодить передбачуваності в застосуванні норм, що регулюють віндикаційний та негаторний позови, та й власне стабільності цивільного обороту. Тому очевидно, що у разі коли публічний власник втратив як фізичне, так і «юридичне» (інша особа зареєструвала на своє ім’я право власності) володіння, для захисту права власності має застосовуватися віндикаційний позов, на який поширюється позовна давність.

Разом із тим В.Крат не погодився із пропозицією в концепції щодо трансформації підходу до інституту недійсності договору (правочину), зокрема, шляхом відмови від законодавчого поділу недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані. «Судова практика ілюструє, що такий підхід є зручним», — зауважив доповідач. Цей поділ є звичним для українського правопорядку та української традиції приватного права і застосовується вже протягом більш як 100 років.

Крім того, він акцентував, що в разі скасування ГК не буде ліквідована господарська юрисдикція судів, і навів приклад, коли в період литовсько-польської доби існували господарські суди при князеві. «І тоді точно не було Господарського кодексу», — підсумував В.Крат.

Закон і Бізнес