Хто відповідає за зберігання арештованого врожаю, пояснив ВС

Специфікою зобов’язання зі зберігання що виникають на підставі вказівки закону, є те, що вони не виникають безпосередньо із закону, для цього необхідні відповідні юридичні факти, інші ніж договір.

На це звернуву увагу Касаційний цивільний суд у постанові від 31.08.2022 у справі № 188/1095/15, інформує «Закон і Бізнес»

У цій справі ухвалою суду з метою забезпечення позову було накладено арешт на посіви соняшника на 5 земельних ділянках.

Зібраний урожай відповідач відвантажив на підприємство, яке передало його на зберігання фермерському господарству, директором якого є відповідач, що підтверджується товарно-транспортними накладними. Через 2 місяці суд скасував арешт посівів, з підстав того, що відповідач та третя особа не є власниками або орендарями земельних ділянок. Постановою державного виконавця закінчено виконавче провадження у зв’язку з його виконанням. Однак місце знаходження врожаю невідоме. Добровільно відшкодувати заподіяні збитки відповідач відмовився.

Суд першої інстанції у позові відмовив, проте апеляційний задовольнив позовні вимоги, стягнувши з відповідача майже 14,4 млн грн.

Відповідач оскаржив ці рішення до касаційної інстанції, стверджуючи, що позивач не може вважатися особою, якій завдано збитків, а товарно-транспортні накладні не підтверджують збирання врожаю соняшника, належного саме позивачу.

КЦС зазначив, що юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов’язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов’язків. Тлумачення ч.3 ст.11 ЦК свідчить, що правові норми самі по собі не можуть створювати суб’єктивних прав та обов’язків, оскільки необхідна наявність саме юридичного факту (постанова ВС від 20.06.2019 у справі № 632/580/17).

Відповідно до ст.954 ЦК положення цієї глави застосовуються до зберігання, яке здійснюється на підставі закону. КЦС зауважив, що тлумачення положень цієї статті свідчить, що слід розмежовувати зобов’язання зі зберігання, що виникають на підставі договору, та зобов’язання зі зберігання, що виникають на підставі вказівки закону.

З урахуванням того, що норми гл.66 ЦК розраховані на регулювання зобов’язання зі зберігання, що виникають на підставі договору, то в ст.954 ЦК прямо вказано про необхідність їх застосування до зобов’язання зі зберігання, що виникають на підставі вказівки закону.

До зобов’язань зі зберігання, що виникають на підставі вказівки закону, належить, зокрема, зберігання майна, на яке накладено арешт (ст.59 закону «Про виконавче провадження»). За втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідно до ч.1 ст.950 ЦК відповідає на загальних підставах.

Тож КЦС констатував, що суди зробили правильний висновок, що особа, не зважаючи на встановлену відповідальність за збереження врожаю, фактично здійснив його відвантаження на користь третьої особи, що свідчить про втрату зберігачем переданого йому на зберігання майна та спричинення позивачу збитків.

Заперечуючи визначений розмір збитків, відповідач належних та допустимих доказів на його спростування не надав, клопотань про призначення експертизи під час розгляду справи не заявляв, у зв’язку з чим суди правильно вирішили справу на підставі наявних у ній доказів, підсумував КЦС.

Закон і Бізнес