Надання кредиту в іноземній валюті не є нечесною практикою — ВП ВС

Істотна зміна обставин, якими сторони керувалися, укладаючи договір, має бути не наслідком поведінки сторін, а бути зовнішньою щодо юридичного зв’язку між ними.

На це звернула увагу Велика палата Верховного Суду в постанові від 13.07.2022 у справі №363/1834/17, інформує «Закон і Бізнес».

Серед іншого, ВП мала дати відповідь, чи є недійсною (нікчемною) умова укладеного до 13.01.2006 кредитного договору про встановлення додаткової плати (комісії) за управління кредитом. Також позивач стверджував, що надання кредиту в іноземній валюті має ознаки нечесної підприємницької практики.

Велика палата зауважила, що зміна договору у зв’язку з істотною зміною обставин за рішенням суду, виходячи з принципу свободи договору (п.3 ч.1 ст.3, ч.1 ст.627 ЦК), є винятковим заходом. Для застосування такого повноваження потрібна як сукупність 4 умов, визначених у ч.2 ст.652 ЦК, так і встановлення того, що розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом (ч.4 цієї статті). Тобто що таке розірвання буде необґрунтованим згідно з принципом «найменших негативних наслідків» для сторін договору.

ВП зазначила, що, підписуючи кредитний договір, позивач не міг не усвідомлювати можливість коливання курсу національної валюти щодо валюти кредиту. Тим паче з урахуванням 240 місяців (10 років) строку кредитування, про який домовились сторони. Інакше кажучи, позивач не мав підстав стверджувати ні про те, що на момент укладення кредитного договору сторони вважали, що зміна курсу національної валюти щодо валюти кредиту не відбудеться, ні про те, що він міг розраховувати на незмінність цього курсу.

Вже з огляду навіть на вказане зміна умов договору за рішенням суду відповідно до ст.652 ЦК неможлива. Тож висновок суду апеляційної інстанції про те, що зміна валютного курсу не є підставою ані для визнання оспорюваної умови договору недійсною, ані для її зміни, є правильним.

Водночас, ВП констатувала, що суд може визнати недійсною умову про плату (комісію) за управління кредитом (його обслуговування), інші подібні платежі, встановлені у договорі про надання споживчого кредиту, укладеному до 13.01.2006, на підставі приписів ст.55 закону «Про банки і банківську діяльність» від 7.12.2000 №2121-III, ч.1 ст.21 закону «Про захист прав споживачів» від 12.05.91 №1023-XII (у редакції, що діяла до набрання чинності законом №3161-IV), п.6 ч.1 ст.3 та ч.3 ст.509 ЦК.

Закон і Бізнес