Мін’юст проти Аристотеля

Чи можлива специфікація у нерухомості: як правники вирішували спір про вино та парадокс корабля Тесея

Чи утворюється нова річ після її переробки? Кому у такому разі вона належатиме? Чи добросовісно реконструювати нерухомість, аби сховати її від іпотеки? Для відповіді на практичні питання юристи заглибились у теорію римського права та філософію.

Очима романіста

В Асоціації правників України провели захід, присвячений переробці та перетворенню майна. До тематики правники підійшли фундаментально — зібрали і теоретиків, і практиків, шукали витоки процедур у римському праві та дійшли до наслідків для речових прав та способів захисту.

Одним із модераторів цього правничого дійства виступив партнер KPD Consulting Владислав Кисіль. Він зазначив, що питання довкола переробки зацікавили юристів не дарма. Адже йдеться і про критерій добросовісності, і про виникнення нової речі чи навпаки його неможливість в аспекті нерухомості.

Вочевидь йшлося про питання родом з римського права, а тому першим поглянути на такі процедури очима романіста спробував к.ю.н, доцент кафедри цивільно-правових дисциплін Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна Антон Гужва.

Спікер зазначив, що хоча у підручниках з римського права такого терміну як специфікація немає, втім відшукати його коріння все ж можливо. Так, про подібну процедуру йдеться у підручнику ХІІ ст. «Corpus legume sive Brachylogus iuris civilis».

У 41-й книзі Дигест Юстиніана вказується: якщо хтось з чужого матеріалу створює будь-яку річ від свого імені, то власність на неї належить тому, хто створить, оскільки те, що створено, раніше нікому не належало. Однак це не єдина точка зору, сабініанці вважали, що нова річ належить власнику матеріалу, оскільки без матеріалу не можна створити нову річ.

Як приклад обрано вироблення вина із винограду, і коли вже створено вино, виноград все ще є присутнім у вині, він нікуди не дівся. Прокуліанці вважали: якщо річ можна повернути у первісний стан, то річ належить власнику матеріалу, а якщо ні, як от у випадку з вином, — виробнику. За Юстиніаном річ належить виробнику, якщо на річ витрачено лише частину матеріалу.

Окрім того, думка у римському праві розвивається далі – нова річ не належить попередньому власнику, а тому є нічиєю. Тому виробник набуває на неї право власності через occupatio – захоплення.

Існує кілька гіпотез походження таких римських поглядів, серед яких гіпотези приєднання, винагороди та віндикації. Франц Вієкер вважав, що правила специфікації походять із практичної складності віндикації об’єкту, який було змінено. Стара річ не зникла, а лише змінилася настільки, що вона більше не може бути індивідуалізована для цілей віндикації.

А.Гужва прослідкував і витоки таких принципів римського права із грецьких філософських течій. Так, прокуліанці наслідують школу перипатетиків, Аристотеля, вважаючи, що кожен об’єкт складається з матеріалу та форми, і форма переважає над субстанцією. Матеріал перестає існувати у новій формі, яка поглинає матеріал. Тому право власності надається виробнику.

Водночас сабініанці наслідують стоїків та надають перевагу матерії над формою. Матерія продовжує існувати після створення нової речі, а трансформація зовнішньої форми не впливає на існування речі, а тому нова форма належить власникові матеріалу.

Якщо ж говорити про римське право на прикладі нерухомості, то тут йтиметься радше про accessio – приєднання. Гай вважав: «те, що ким-небудь збудовано на нашій землі, хоча б він і побудував це для себе, за природнім правом, стає нашим, оскільки поверхня поступається ґрунту». Але контекст добросовісності чи недобросовісності тут також відіграє значення.

Логіка новоутворення

Під час жвавого обговорення застосування подібних принципів сьогодні, учасники дійшли думки про те, що переробка виникає лише тоді, коли є спір між двома різними суб’єктами, в іншому випадку про специфікацію говорити не можна. Також В.Кисіль припустив, що з точки зору речового права переробка нерухомості неможлива як така, адже немає такого об’єкту як будинок, є земельна ділянка. А сутність ділянки та її ідея від зміни типу житлової забудови на ній не змінюється, оскільки застосовується так звана конструкція двоповерхової власності.

У модератора виникла й маса інших питань – зокрема про те, чому ж Цивільний кодекс позбавлений accessio; як задвоєння об’єктів нерухомості знищило одразу два інститути — accessio та superficies solo cedit; як дискретність в системі речового права позначилась на судовій практиці та законодавстві?

 Щодо останнього питання, В.Кисіль навів дві протилежні та «сусідні» за часом постанови Верховного Суду щодо переробки нерухомості. Так, у постанові ВС від 30.05.2018 у справі №14/312 викладена позиція pro, а у постанові Великої палати ВС від 6.06.2018 у справі №569/1651/16-ц позиція contra.

Однак окремої уваги на думку правників заслуговує щонайменше дивна позиція Міністерства юстиції, викладена у листі від 5.05.2020 №20333/8436-33-20/8.4.3. Згідно з нею, «у разі проведення реконструкції, реставрації або капітального ремонту об’єкта містобудування утворюється нова річ». В.Кисіль пожартував, що по суті Мін’юст не погодився із Аристотелем у вирішенні парадоксу корабля Тесея.

У контексті іпотеки

Практику застосування принципів приватного права у фраудаторних та іпотечних спорах представив у своїй доповіді суддя Касаційного цивільного суду Василь Крат. Так, суддя розповів про принцип еластичності, який полягає у тому, що іпотека це право за рахунок іпотечного майна задовольнити вимоги іпотекодержателя, і, як наслідок, як би не змінювався саме предмет іпотеки, право іпотеки має зберігатися допоки існує фактично або юридично ця цінність.

Принцип спеціалітету в свою чергу проявляється в тому, що іпотека як право на чужу річ поширюється на конкретну індивідуально-визначену річ, що визначена в договорі. Спеціальність права іпотеки покликана  зафіксувати певний обсяг прав іпотекодержателя щодо визначеного в договорі майна. Окрім цього, завдяки принипу спеціальності застосовується механізм охорони інтересів іпотекодавця, оскільки виокремлюється майно, яке обтяжене іпотекою, від іншого майна.V

Висновок про еластичність і спеціалітет до закону від 3.07.2018 №2478-VIII можна зустріти у постанові об’єднаної палати КЦС від 18.04.2022 у справі №520/1185/16-ц. У цій постанові суд зокрема акцентує увагу на тому, що учасники цивільних відносин могли встановити в договорі іпотеки, що іпотека поширюватиметься й на будівлю чи об’єкт незавершеного будівництва, що будуть збудовані після укладення договору іпотеки. У випадку ж відсутності такої вказівки в договорі іпотеки, підстави для поширення іпотеки на такі об’єкти відсутні.

При цьому ОП звернула увагу, що закон змінив правове регулювання у цій частині, а тому від початку дії закону і щодо договорів іпотеки, які були укладені після введення нових норм в дію, слід керуватися іншим принципом: «У разі якщо іпотекодавцем предмет іпотеки було реконструйовано або щодо нього було проведено самочинне будівництво (у тому числі, але не виключно, споруджено нові будівлі, споруди тощо на земельній ділянці, що належить іпотекодавцю на праві власності чи перебуває в його користуванні), всі реконструйовані, новостворені об’єкти нерухомості вважаються предметом іпотеки відповідно до іпотечного договору».

Також В.Крат розповів про мету позаконкурсного оспорювання у таких випадках. Така мета полягає у тому, щоб повернути «активи» боржнику з метою звернення на них стягнення. Тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину.

В свою чергу недійсність фраудаторного правочину має гарантувати інтереси кредитора «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. У постанові КЦС від 10.02.2021 у справі №754/5841/17 визнав ефективним способом захисту відновлення становища, яке існувало до порушення. А в іншій (від 18.05.2022 у справі №643/15604/17) КЦС вказав на те, що способом відновлення такого становища є повернення відповідного майна боржнику. І для такого повернення оспорювання наступних правочинів щодо цього майна не вимагається.

Ще низка питань виникала в учасників обговорення як один до одного так і взагалі до процедури специфікації як такої. Зокрема йшлося про те, чи варто презумувати добросовісність того, хто перетворює майно. Адже на практиці романтика корабля та виноробства виглядає інакше — як лазівки з переробкою, що дозволяють боржникові продати старий об’єкт як новий і змушувати кредитора шукати його кінці.

Закон і Бізнес