Факт, що породжує результат

Як конструкція договору застосовується в судовій практиці

Напрацьовані цивілістикою фундаментальні засади відображаються в судовій практиці й розвиваються разом із нею. Зокрема, й конструкція договору, про застосування якої та питання, що виникають, розповів суддя Касаційного цивільного суду Василь Крат.

Забезпечення зобов’язань

Він нагадав, що в доктрині цивілістики договір розуміють як юридичний факт, що породжує виникнення, набуття, зміну або припинення певних приватних прав, обов’язків або ж іншого правового результату.

Водночас, при застосуванні «організаційних» конструкцій у договірному праві постають численні питання. Наприклад, чи може забезпечуватися виконання «організаційного» зобов’язання?

В одній із справ КЦС розв’язував питання, чи допускається забезпечення за допомогою такого виду неустойки як штраф, виконання попереднього договору. ВС констатував, що за допомогою неустойки (штрафу, пені) допускається забезпечення виконання значної кількості зобов’язань.

Зокрема, неустойка може забезпечувати виконання: договірних зобов’язань, що традиційно для цивільного обороту, оскільки в більшості випадків саме в договорі його сторони встановлюють неустойку (штраф або пеню). Причому це може відбуватися як під час укладення договору для забезпечення виконання зобов’язання, так і після, але до виконання тих зобов’язань, які виникли на його підставі.

Не виключається забезпечення зобов’язань, які виникли на підставі організаційного договору (зокрема, попереднього); недоговірних зобов’язань, що не характерно, проте положеннями ст. 549 ЦК не заперечується; позитивних та негативних зобов’язань (постанова КЦС від 17.11.2021 у справі № 172/1159/20).

Оплатність договору

В іншій справі вирішувалося питання, чи допускається купівля смартфону за 0 грн. Тобто, чи може договір купівлі-продажу бути безоплатним.

У постанові КЦС від 2.09.2020 у справі № 757/5252/17-ц йдеться про те, що за своєю юридичною суттю договір купівлі-продажу є імперативно оплатним. Сторони договору купівлі-продажу можуть домовитися про ціну або про спосіб її визначення. Інакше має застосовуватися механізм, передбачений ст.632 ЦК.

Значення форми

Суддя звернув увагу також на договір як зобов’язальне правовідношення і на договір як документ. Він сказав, що як у доктрині, так і в судовій практиці під формою договору (правочину) розуміють спосіб вираження волі сторони (сторін) та/або його фіксацію. Значення форми правочину полягає не тільки в забезпеченні його достовірності, сприйняття іншими особами, що має істотне значення під час вирішення спорів, а часто і його чинності.

В одній із справ перед КЦС постало питання, чи належить державна реєстрація правочину до його форми. З урахуванням положень ЦК ВС констатував, що законодавець розмежував форму правочину і його державну реєстрацію. Тож державна реєстрація правочину не є різновидом його форми.

«Конкуренція» примірників

В одній із недавніх справ (№613/1436/17) розглядалося питання «конкуренції» примірників договору (див. «ЗіБ» «Конкуренція» примірників»).

За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин, як договір, його сторони можуть регулювати застосування, зокрема:

парафування (підписання кожної із сторінок договору) з метою забезпечення ідентичності примірників договору;

визначення того, який із примірників договору має пріоритет при різних редакціях примірників договору.

У разі наявності таких правил у договорі саме за їх допомогою має вирішуватися «конкуренція» примірників договору стосовно тих чи інших умов. У випадку, коли сторони не врегулювали в договорі парафування та визначення того, який із примірників договору має пріоритет при різних редакціях примірників договору, то найбільш розумним та прийнятним є висновок, що сторони не домовилися щодо тих умов, які відрізняються, і в цьому разі відносини сторін мають регулюватися нормами актів цивільного законодавства.

Відмінності примірників договору зводилися до того, що в позивачів, які були орендодавцями земельних ділянок, успадкувавши їх від свого батька, строк оренди був вказаний в 3 роки. Натомість в орендаря в актах прийому-передачі ділянок вказаний інший строк — 25 років.

Суд виходив із того, що в усіх примірниках договору міститься вказівка на їхню однакову юридичну силу. З очевидністю навряд чи можливо прийняти аргументи позивачів чи відповідача, а тому найбільш розумним є висновок, що сторони не домовилися щодо строку оренди. Отже, з урахуванням ч.2 ст.763 ЦК, договори оренди укладені на невизначений строк.

***

Детальніше про договір як «регулятор», а також про тлумачення умов договору можна ознайомитися в презентації В.Крата, що підготовлена в рамках лекції «Договірні спори: практика Верховного Суду».

Закон і Бізнес